Уперше в Україні ці два твори об’єднали в книзі «За чотирма зайцями». Мистецтвознавиці та видавчині розглянули героїнь крізь оптику фемінізму. Вікенд записав цікаві моменти обговорення. Коментарі критикині Ганни Улюри стали основою цього конспекту.
П’єса «На Кожум’яках» Івана Нечуя-Левицького з’явилась першою, але значного успіху не отримала. Тоді Михайло Старицький взявся її покращити — і створив хіт «За двома зайцями».
Нечуй-Левицький писав драму. Його головна героїня Євфросина писалась, щоби бути смішною. XVIII та початок XIX століття в літературі ознаменували напрямок, який називається комедія моралі та висміює модників. Вона народила цілий парад кумедних манірниць від Шерідана до Мольєра.
П’єса Нечуй-Левицького написана чітко в межах цього жанру. Він знає добре британську та російську імперську традицію. А потім з’являється Проня — ніби ще більш гротескна, ще смішніша. І в цей момент вона перестає бути смішною.
Історія Євфросини — смішна спроба написати п’єсу в традиціях комедії моралі, мольєрівській традиції. Історія Проні — це абсолютно несмішна п’єса, над якою ми досі сміємося.
Те, що читають герої, — маркери. Єфросина та Проня читають книжку Ярослава Лазаровича. Це тодішні «50 відтінків сірого» — той же рівень, та ж пристрасна любов. Особливо пристрасна любов. По суті вони читають порно для жінок, яке на той момент було страшенно популярним. І це дуже висміюється.
Натомість Голохвастов пропонує Проні кілька книжок, яких не існує. Ще раз: Проня читає книжки, які реально існували та були популярними в той час. А він їй пропонує книжки, яких не існувало.
І тут добре згадати жіночі ком’юніті вісімдесятих років минулого століття. Мова про групи саморозвитку в Америці в середньому класі, а потім в інших країнах. Спосіб, з якого починалося формування цих спільнот, ми всі знаємо. Це книжкові клуби. Книжки поєднували жінок. Дослідниця Дженіс Радуей, авторка фундаментальної праці «Читання романів про кохання: жінки, патріархат і популярна література», вивчала ці групи, в яких жінки обмінювалися любовними романами.
Книжки — дорогі. Дівчата купували любовні романи й давали подружкам читати. І так формувались групи з 15-20 дівчат і жінок, які обмінювалися книжками, рецептами, порадами, як виховувати дітей. Це була суцільна підтримка. Пізніше вони допомагали одна одній під час розлучень або переїздів. Ця підтримка сформована тим специфічним легким читанням, яке викликає насмішку.
У XVIII столітті, коли Проня ще була комічним персонажем, дівчатам заборонялось читати французькі романи. Грамотні люди на кшталт Руссо писали трактати про те, що французькі романи про любов розбещують дівчат і відвертають їх від природних виборів.
Проня, яка щойно цілувала Голохвастова і розказувала, що в неї пече в груді, так захоплено читає при ньому порнографічний роман, що він не може її відволікти. Прочитайте цю сцену тепер отак!
Для літератури того часу обидві п’єси наповнені фізичними проявами. Герої кашляють, їдять, хроплять, п’ють, сидять, танцюють.
А запахи? В обох творах майже весь час чимсь смердить: гнилими яблуками, кадилом. У кожній сцені чітко написано, що чим пахне. Герої чують запахи, бо всі надто близько один до одного. Київ маленький, Кожум’яки ще менші. Ми знаємо, чим смердить сусідка.
Хочеться помріяти про свіжу театральну версію «За двома зайцями», щоб її зробила режисерка Юлія Лобановська, яка поставила недавно «Ляльковий дім» Ібсена. Цю п’єсу ми називаємо початком феміністичного прочитання. Акцентуємо в «Ляльковому домі» звільнення трофейної дружини, трофейної доньки, безсуб’єктної жінки, яка через фінансову незалежність звільняється, грюкає дверима і йде. От би зробити так з Пронею! Згадаймо: Проня спадкоємиця магазинів, вона фінансово незалежна. Вона може грюкнути дверима в кінці та піти керувати батьківськими магазинами на Хрещатику. Усе в неї буде в порядку, бо люди в усі часи їдять.
А ще було б добре зняти нове кіно, ретелінг, де Проня володіє магазином, а керує ним Химка. І ці двоє гризуться всю дорогу. Це був би ідеальний союз.
Химка в цьому творі має велику розкіш — говорити те, що думає. І здається, реально кайфує від цього. Їй слово, вона два. Їй кажуть: «Побіжи по папіроски». Вона: «І щоб я вам ото бігала тут!» Їй кажуть: «Побіжи собаку злапай». Вона: «Хіба я собачі ноги маю, лапати вам собаку?» І що цікаво, й ніхто не каже: «Химко, негоже так з панами балакать”.
Тому Химка — це такий вихор свободи. А ще у Старицького вона виконує роль медіа: приносить інформацію, що насправді Голохвостий уже заручений і збирається до вінця з іншою. Вона недаремно вийшла по Кожум’яках пройтися, почула й донесла головні заголовки свіжого київського випуску, так би мовити.
Розмову вели:
Ганна Улюра — літературознавиця і літературна критикиня.
Слава Світова — письменниця, співзасновниця і директорка видавництва Creative Women Publishing.
Галя Вергелес — провідна художниця «Основ».
Ольга Гураль — директорка Музею видатних діячів української культури.
Ірина Славінська — журналістка, письменниця, перекладачка.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Детективний феномен Murdle: як розгадувати головоломки;
Без драконів та фейрі: фентезі з українською міфологією;
Містична вистава «Тигролови». Як сміливі запалюють зірки;
