Містична вистава «Тигролови». Як сміливі запалюють зірки

Фото в статті: Анастасія Мантач

Київська богема розділилася: одні вже обговорюють прем’єрних «Тигроловів» від театру «Золоті ворота», інші заздрять і полюють на квитки. Вікенд подивився виставу, що наробила шуму, й розповідає, чому її треба побачити.

Факти про виставу «Тигролови» від театру «Золоті ворота»

Режисер — Павло Шпегун. Він народився в Маріуполі, вчився в університеті імені Карпенка-Карого на курсі Дмитра Богомазова, знімається в кіно та грає театрі імені Франка.

У рідному університеті, де Павло викладав акторську майстерність, він спробував себе в режисурі.

Ті роботи Шпегуна побачила Маріанна Розстальна, директорка й художня керівниця театру «Золоті ворота», яка постійно шукає нові таланти. Так вона «вполювала» багатьох нинішніх зірок.

Від Вікенду:

подейкують, у наступному сезоні Шпегун поставить «Ромео і Джульєтту» на камерній сцені театру Франка.

Розстальна запропонувала Шпегуну самостійно вирішити, що він хоче ставити у «Золотих». Він перебрав кілька п’єс іноземних авторів, але зупинився на романі Багряного.

«Тигролови» для Шпегуна дуже особистий твір, він навіть має тату з фразою «Сміливі завжди мають щастя».

Як вмістити насичений пригодницький роман в одну годину сорок хвилин сценарної дії? Режисер пропонує власне прочитання. Вистава тримає постійну увагу глядача, дія не передбачає жодної паузи.

Інженер-авіатор Григорій Многогрішний тікає з «ешелону смерті», Його ховає у себе родина Сірків із Зеленого Клину — поселення українців на Далекому Сході. Сірки живуть за суворими законами тайги та полюють на місцевих тварин, в першу чергу на тигрів. Многогрішний залишається з ними та вчиться жити за їхніми правилами. Однак безжальна каральна радянська машина нікого не випускає зі своїх ліщат.

Шпегун читав книгу про українсько-японські взаємини тих років, де розказано, які тісні зв’язки утворилися в українців з китайцями, японцями й корейцями, що жили поруч.

Так і народився задум переповісти «Тигроловів» за принципами японського театру Но. У такому театрі все відкрито, музи́ки сидять просто на сцені, а актори у масках виходять, щоб читати монологи своїх персонажів.

Тож легенду про безстрашних тигроловів переказує нам химерна театральна маска. Вийшла неймовірно цікава містична суміш української легенди з японською традицією.

Музичний супровід вписаний у виставу, не акомпанує дії, а веде її. Українські народні пісні виконують першокурсники Віталія Ажнова з академії естрадного та циркового мистецтва. В їхній грі почуємо віолончель, дримбу, гармоніку, калімбу, сопілки, скрипку, гітару та джембе.

Візуальна частина не програє звуковій. Декорації, костюми та маски створили художниця-постановниця Рая Ідрісова та художниця костюмів Женя Слободяник. Не перестаєш вражатися: як невеличкий простір золотоворітської сцени вмістив так багато сенсів?

Абсолютно всі актори відіграли на повну: від головних героїв до співочої кози. Спів і пластика в якийсь момент захоплюють шаманською гіпнотичною енергією. І противитися вже не маєш сил.

Дія наповнена не лише сміливістю героїв. Тут так багато любові, що в ній захлинається чорна злоба головного ангагоніста. Справжня зірка постановки — Ян Корнєв (Григорій Многогрішний). Театрали вже прозвали його «нашим Кіану Рівзом».

Від Вікенду:

кажуть, талановитого молодого актора із «Золотих воріт» тепер запросили грати на головній сцені країни — у театрі Франка.

Дивитися «Тигроловів» треба заради цієї створеної зі смаком суміші: історії з роману Багряного, містики японського театру, яскравих акторських робіт, свіжості режисерського підходу, вишуканої візуальної частини та неймовірної звукової.