Гучну тригодинну екранізацію «Одіссеї» Крістофера Нолана можна по-журналістськи переказати трьома словами: завжди слухай жінку. Журналістка Ірина Семенова ділиться своїми враженнями від «Одіссеї» Нолана та розповідає, чому цей фільм несподівано для неї виявився профеміністичною сагою.
Якби я переказувала тригодинну екранізацію «Одіссеї» Крістофера Нолана трьома словами, ці слова були б: завжди слухай жінку. Бо якби Одіссей із самого початку послухав дружину Пенелопу й утік разом із нею, то ніякого фільму не було б. Троя, найімовірніше, залишилася б цілою, Одіссей побачив би, як його син росте у нього на очах, і провів би наступні двадцять років поруч зі своєю дружиною, а не на війні та в нескінченних пригодах дорогою додому.
І навряд чи Агамемнон зміг би їм за це помститися. Бо без хитромудрого Одіссея та його ідеї з троянським конем йому, скоріш за все, взагалі не вдалося б перемогти Трою. А тим, хто війну програв, як відомо, вже не дуже до помсти.
Фільм несподівано для мене виявився профеміністичним. Особливо сподобалася сцена з Пенелопою, коли вона говорить своєму синові Телемаху про те, що двадцять років сидить на троні, який чоловіки вперто називають порожнім. Усі навколо повторюють: трон Ітаки пустує вже двадцять років. Ітака надто довго залишається без правителя. Хоча весь цей час фактично саме Пенелопа і була її правителькою.
Вона пояснює Телемаху: всі її знання, вміння, досвід, усі ці двадцять років управління країною в очах чоловіків важать менше, ніж щетина під його носом. Тут проситься міцніше слівце, але, мабуть, цензура не пропустила.
У цьому фільмі добре прописані жіночі образи. Цирцея, яка показує справжню сутність воїнів Одіссея. Каліпсо, яка поступово допомагає йому згадати, чому він не може повернутися додому. Пенелопа, яка двадцять років утримує державу, поки всі навколо вдають, що державою ніхто не керує.
І, звичайно, Єлена. Навколо її образу було багато дискусій, зокрема про те, що вона нібито «недостатньо гарна». Але мені здається, що саме її зовнішністю, її шрамами, самим способом, у який вона показана у фільмі, Нолан розповідає значно важливішу історію: що стається з жінкою, коли вона живе з тираном, яким, по суті, і є її чоловік.
Сам Одіссей проговорює ще одну важливу річ. Уся історія про те, що війна ведеться «за Єлену», що саме вона нібито стала її причиною, є лише зручним прикриттям. Насправді йдеться про бажання знищити сильного економічного супротивника. І ось жінку, яка втекла від чоловіка, насильно повертають йому назад, дорогою знищивши ціле місто, а потім ще й роблять винною у війні.
Те, який вигляд Єлена має після повернення, як до неї ставляться чоловіки, як вона живе, показує, що з нею сталося. Особливо промовисті шрами на її обличчі. І на цьому тлі ще сильніше працює момент, коли наприкінці вона просить Телемаха передати Пенелопі, що шкодує про те, що сталося в Трої з Одіссеєм. Тобто Єлена продовжує вибачатися навіть за те, у чому, по суті, не винна.
А далі історія робить ще одне коло.
Амбіції Агамемнона штовхають усіх до війни. Він повертається додому переможцем, але там його вбиває власна дружина. Колись заради цієї війни він приніс у жертву їхню дитину. Тож і тут виникає та сама думка: якби Агамемнон свого часу послухав жінку, можливо, не було б ані цієї війни, ані всієї подальшої кривавої історії.
У цьому сенсі «Одіссея» Нолана для мене виявилася історією не стільки про героїчну подорож чоловіка додому, скільки про ціну чоловічих амбіцій і про жінок, які весь цей час бачать ситуацію набагато ясніше. Вони керують державами, чекають, виживають, застерігають, рятують, пам’ятають і розгрібають наслідки. А чоловіки тим часом двадцять років воюють, руйнують міста і, будемо відверті, міряються пісюнами.
Тому після трьох годин Ноланової «Одіссеї» мораль для мене залишилася напрочуд простою. Завжди слухай жінку.
Сподобалася стаття? Подякуй редакції!
Читайте також: День істини: що робити, якщо ми не самі у Всесвіті;
Дуже страшне кіно 6: дурощі серед ностальгії;
Розслідування ведуть «Вівці-детективи»;
