А що, якщо існують прибульці, а одного дня про це дізнається людство? На великі екрани вийшов науково-фантастичний фільм «День істини». Критики називають його найкращим фільмом Стівена Спілберга за останні 20 років. Вікенд розповідає, для чого дивитися цей фільм і що там з прибульцями.
Експерт з кібербезпеки Деніел працював на позаурядову організацію Wardex і викрав у них секретні дані. Його дівчину Джейн взяли в заручники бійці, що працюють на цю організацію, аби попередити витік. Закоханим вдається втекти, дорогою та сховками Деніел розповідає: існують засекречені архіви, які свідчать про те, що на Землю неодноразово висаджувалися прибульці, проте їх та їхню техніку військові забирали для вивчення та експериментів. Найважчі кадри — ті, де прибульців катують для дослідів.
Маргарет Фейрчайлд живе у Канзасі разом з хлопцем, веде прогноз погоди на місцевому телеканалі та активно прагне знайти своє місце у світі й зробити телекар’єру. До квартири залітає пташка — червоний кардинал. Після цього дивного візиту Маргарет починає говорити різними мовами, проникає у свідомість інших людей, а найбільше шокує, коли в прямому ефірі вона починає говорити позаземною мовою, яка скидається на клацання. І це ще не все — таємнича сила підказує їй, що потрібно зустрітися з Деніелом та рятувати його.
Ноа Сканлон — голова тієї самої зловісної, дуже засекреченої, нікому не підпорядкованої й надзвичайно технологічної компанії Wardex. Він із загоном бійців полює на Деніела та Маргарет, проникає у свідомість Джейн, хитрує, маніпулює й не гребує ніякими способами, щоб зупинити поширення правди про прибульців і приховати роль своєї компанії в застосуванні позаземних технологій. Ноа — суперник, якого шкідливо для життя недооцінювати, він наступає на п’яти героям і повсякчас руйнує їхні плани. Він фанатично впертий, бо переконаний: якщо людство дізнається про існування істот з інших планет, воно здуріє, мов навіжений звір, і покотиться у прірву.
Тема прибульців геть не нова у творчості режисера Стівена Спілберга. У 1977 році він випустив наукову фантастику «Близькі контакти третього ступеня», який став культовим у цій ніші. У 1982-му вийшла стрічка «Іншопланетянин», яка вже зайшла на територію фентезі та сімейного кіно. В обох стрічках прибульці зображаються як миролюбні істоти, готові поділитися з людством знаннями та нести світло. А от у «Війні світів» 2005 року прибульці мали лихі наміри.
У «Дні істини» Спілберг повертається до концепції доброзичливих іншопланетян, які щиро бажають людству добра.
«Якби ви дізналися, що ми не самі у Всесвіті, — якби хтось зміг довести би вам це, — чи злякало б це вас?»
Це запитання режисер ставить глядачам. У кожного з персонажів є власні відповіді.
Неабиякої переконливості фільм досягає завдяки грі акторів, які неймовірно передають емоції героїв і напругу. Джош О’Коннор прославився роллю молодого принца Чарльза у серіалі «Корона», а глядачі полюбили його за роль священника у «Ножі наголо: Прокинься, покійнику». Кіберзнавець Деніел — людина, яка, може, й не одразу розбереться, де добро і зло, але потім послідовно дотримується своєї позиції. Він відданий своїй дівчині, хоча, як з’ясовується, вони багато чого не знають один про одного. І готовий іти на ризиковані кроки, щоб її врятувати та захистити.
Колін Ферт втілив Ноа Сканлона, який не зупиняється ні на мить, щоб зробити те, що вважає за потрібне. Актора частіше бачимо у ролях позитивно-правильного або романтичного героя. Тут же він зловісний протагоніст, який лякає підступністю, непоступливістю та невідворотністю.
Та найбільше похвали від критиків і глядачів отримує гра Емілі Блант. Маргарет — амбітна, має гаряче серце та допитливий розум, непосидюча. Коли запускається непоясненний ланцюжок подій, вона довіряється своєму чуттю та йде за покликом. Емілі Блант чудово вдалося передати трохи невротичну і водночас оптимістичну, чуттєву вдачу персонажки.
Ще один сильний бік фільму — це динаміка. Глядача одразу кидають у вир подій, інформацію видають стільки, скільки потрібно до наступного епізоду, щоб можна було побудувати свої теорії або просто дочекатися, коли ж складеться повна картинка. За дві з половиною години нудно не буде. Темп тримається на високому рівні: щойно була напружена розмова з «поганим хлопцем» — і ось уже перегони з перестрілками на автомобілі, тільки-но дізналися важливі моменти з минулого — аж тут бійка чи напружене переховування героїв. І чого тільки варта сцена з автівкою та потягом!
Втім, це все-таки стрічка не про прибульців. Вона про нас, про людей. Наскільки сильно ми боїмося невідомого? Як далеко здатні зайти, аби зберегти таємниці чи навпаки — розкрити їх? Чим готові пожертвувати в ім’я власних переконань? Як не дивно, Стівен Спілберг залишається оптимістом. Він насичує глядача надією та вірить у співчуття людства, у його кращий бік. Часто саме такого натхненного світла нам не вистачає у житті, де й без прибульців не бракує питань до життя та себе.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Дуже страшне кіно 6: дурощі серед ностальгії;
Розслідування ведуть «Вівці-детективи»;
Між дронами і Будановим: яким вийшов фільм «Кіллхаус»;
