Вініл, сало та кришталь. Досвід новенької на блошиному ринку Києва

Редакція Вікенду дізналася: наша авторка ніколи не бувала на жодній барахолці Києва. Тож ми відправили її на Почайну з редакційним завданням. От що з цього вийшло.

Про барахолку на Почайні я чула сотні разів, але ніколи там не була. У моїй уяві це було місце для серйозних колекціонерів, де за кожен антикварний глечик треба викласти цілий статок. Навіщо мені це? Але редакційне завдання — річ невблаганна. «Ти ніколи там не була? От і чудово, їдь і пиши про перші враження», — сказала редакторка. Так я опинилася на правому березі з камерою в руках і десятками питань у голові.

Перші враження та атмосфера

Мій шлях почався з виходу з метро, там я звернула ліворуч. Спочатку помилково сприйняла за барахолку сучасні МАФи та магазинчики. «Оце так сервіс», — подумала, але справжній блошиний ринок ховався значно далі. Щоб туди потрапити, треба пройти книжковий ринок «Букініст». Місце вразило тишею: більшість павільйонів закриті, людей майже немає, але продавці — справжні фанати своєї справи. Вони на пам’ять знають історію кожної книги, кожного журналу чи касети, які часто існують в єдиному екземплярі.

Пройшовши «Букініст», побачила величезний натовп і зрозуміла, що я на місці. Була приблизно десята ранку. Продавці кажуть, з дев’ятої до дванадцятої тут найбільший пік. Атмосфера нагадує справжній старий базар: грає музика, люди повільно просуваються між рядами, постійно звучать обговорення та консультації. Очі розбігаються від кількості товарів, і ти миттєво занурюєшся в цей вайб.

Я одразу дістала камеру, але на першій же точці почула в спину: «Он заслані двоє пішли». Втім, після зйомок на залізничному вокзалі, де мене мало не прийняли за шпигунку, подібні фрази вже не лякали. Моєю стратегією було просто пройтися, звикнути, а вже потім шукати цікавинки.

Найбільше людей біля точок з їжею, побутовою хімією, косметикою та одягом. З розмов зрозуміло, що це постійні клієнти, які роками ходять до «своїх» продавців. Також багато чоловіків крутиться біля технічного приладдя та інструментів.

Продавці та покупці

Серед покупців я виділила кілька типів: мисливці за антикваріатом, шукачі дешевих побутових речей та одягу, неформальна молодь. На жаль, бачила дітей, які купують тут курилки, бо ніхто не питає документи.

Продавці теж різні: колишні колекціонери, ті, хто виносить власні речі, хтось перепродує знахідки з секонд-хендів, а хтось працює як професійний посередник за відсоток від продажу різного краму. Пан Олег, що торгує ліками, чесно сказав, що бере їх у сусідів, які просто не знають, що з ними робити.

Продавці можуть розказати й про товари сусіда, бо у більшості вони схожі. Є такі, що викладають буквально 1-2 позиції.

Що тут продають

Якщо сказати коротко, то все. Одяг, посуд, техніка, прикраси, книги, касети, меблі, аксесуари, деталі до старої техніки, продукти з села — м’ясо, сир, сало.

Проте не все те золото, що блищить. Посуду море, але кришталь часто виявляється просто склом. У косметики та хімії термін придатності зазвичай вийшов. Але є й справді корисні речі: наприклад, шнури та деталі до старої техніки, яких зараз вдень з вогнем не знайдеш. Зустрічаються нові брендові окуляри та парфуми в упаковках. Багато нового одягу. Також тут безліч дитячих іграшок, а є прям цілі колекції, що цінуються у вузькому колі.

Поруч з якісними вазами можна зустріти справжній абсурд: БДСМ-приладдя, іграшки для дорослих, ємності для аналізів, старі візитки та політичні календарики різних років. Побачила навіть погруддя Пушкіна та порожню пляшку горілки.

Десь посередині ринку я відчула запах шашлику — там працює невелике кафе з відкритим мангалом, яке тримає привітне подружжя. Ціни ну дуже демократичні.

Особисті знахідки та ціни

На другому колі я почала вдивлятись у деталі. Мені сподобався вишитий вручну портрет Шевченка та рамка з давніми банкнотами. Особливу ностальгію викликала скринька з мушель — точно таку я робила сама в дитинстві після поїздки в Бердянськ. Оскільки я люблю шахи, то до вподоби стали й гральні набори. Ще атмосферною видавалася відеокамера кінця XIX століття. З більш практичного мою увагу захопив посуд: тут його на будь-який смак та гаманець.

Як журналістка, я ледь не купила стару друкарську машинку. Вона не працювала, але мені дуже хотілося поставити її на полицю як символ професії. Проте ціни на деякі товари швидко повернули мене до реальності. Кришталева люстра за 6 000 гривень, лампа за 30 000 чи масивні дубові меблі з сервізами XVIII століття змусили згадати, що я живу не в замку. З іншого боку, тут можна зустріти годинники цінних марок за 1500 гривень, хоча я точно знаю, що їхня реальна ціна значно вища.

Торг — це обов’язкова частина гри. На початку стоять «ділові бізнесмени», але що далі вглиб, то люди привітніші — там спокійно скидали по 500 гривень.

Запам’яталася й точка наприкінці ринку з телефонами та сім-картами, що нагадало детективні правила конспірації.

Що відштовхує

Найбільше псують враження періодичний запах вбиральні та машини, які постійно проїжджають крізь ринок і виривають тебе з атмосфери. Стикаєшся й з агресією: якщо просто запитав ціну і не купив, можеш почути щось бридке у спину. Ближче до залізничних колій якість речей стає зовсім жахливою, а одяг висить просто на гілках дерев замість вішалок. І вражає дисонанс: усе це «минуле життя» розгортається на тлі сучасного «Епіцентру».

Що варто знати перед візитом?

Ринок працює у суботу та неділю з 7:00 до 16:00, але за кращими речами варто приходити до обіду.

Беріть капелюх. Сонце нарешті порадувало Київ, тож можна швидко згоріти.

Беріть готівку. Перекази на карту приймають не всюди, та й зв’язок на ринку іноді підводить.

Якщо плануєте покупки, беріть міцні шопери. Місцеві целофанові пакетики навряд чи витримають важкий посуд чи металеві деталі.

На вході з боку, протилежного «Букіністу», є цілий ряд магазинчиків і фудкортів. Там можна купити воду, а на розі знайти кав’ярню, щоб перепочити після прогулянки.

Чи варто їхати?

Однозначно так. Навіть якщо нічого не купите, то отримаєте таку порцію емоцій та колориту, яку не дасть жоден торговий центр. Почайна — це справжній музей просто неба, де у кожної речі, від старої брошки до іржавого ключа, є своя історія. Тут атмосфера не схожа ні на що: ви можете випадково знайти унікальний вінтаж за безцінь, а можете пів години слухати життєві байки від продавця годинників. Це місце має особливий київський вайб, який треба відчути хоча б раз.