Художниця з Києва створює картини та прикраси з голубиного посліду, рятує птахів, нагадує, що ми відповідальні за їхнє приручення, та стверджує: голуби не такі вже небезпечні для людей. Вікенд поговорив з Misha Kush.
За освітою вона вокалістка й тривалий час працювала за фахом, проте у 2020 році кардинально змінила діяльність. Сьогодні Марія поєднує творчість із волонтерством та просвітницькою роботою: вона рятує птахів і розвінчує міфи про їхню небезпечність.
Перший підопічний
Усе почалося з одного голуба. Його Марія знайшла на вулиці — маленького, худого і геть виснаженого. Назвала Валєрою, почала знімати про птаха сториз в інстаграм і шукати лікаря-орнітолога. Виявилося, це непросте завдання.
— У перших двох клініках мені жорстко сказали: можете викинути на смітник, там йому місце. Лише з третьої спроби я потрапила до профільного спеціаліста. Лікарка не давала великих надій, що голуб виживе, але він зміг — я його виростила та відгодувала.
Після Валєри вона вже не могла пройти повз поранених птахів. Хоча ще зовсім недавно боялась голубів, як більшість містян.
Натискайте на фото в статті для збільшення
— Чула від друзів і родичів, що вони переносять сотні хвороб, що вони небезпечні, що це пацюки. Коли вперше брала голуба з вулиці, це було схоже на серіал «Чорнобиль»: я заслала вдома все поліетиленом, повністю закривала обличчя, купляла каністрами дезінфектор.
Переломним став візит до лікарки-ветеринарки, яка тоді співпрацювала з київським зоопарком та заповідником «Асканія-Нова». Марія прийшла до неї з голубом, у якого виявився орнітоз, і розповіла про свої каністри й поліетилен.
— Вона вислухала і каже: «Оце ти, звісно, заганяєшся». І розповіла, що небезпечність голубів сильно перебільшують. Щоб чимось заразитись від голуба, потрібні конкретні умови і дуже близький контакт.
Як Валєра став депутатом і літав в Амстердам
Коли Валєра виріс і зміцнів, Марія почала його відпускати. Інколи він повертався, але згодом знайшов зграю, кохану та час ввід часу з’являвся біля будинку. Сумуючи за птахом, Марія почала малювати — і так з’явилась перша серія картин акрилом «Валєра де-небудь»: 16 робіт про пригоди голуба, який злітав то на Балі, то до Амстердама. З нею Марія виставлялась на Арт-заводі на «Білих Ночах» у Києві.
Серія була жартівливою, але за гумором стояла серйозна думка.
— Люди не замислюються, чому ми бачимо голубів найчастіше на смітниках. Тому що їм нема що їсти. Голуб — одомашнений птах, якого людина приручила тисячі років тому, його раціон — це зернові та частково бобові, яких нема на вулицях наших міст. Голуби, яких ми бачимо на вулиці, — це кинуті людиною птахи, які оселились у містах біля людей, бо повністю від нас залежать. А їдять на смітниках, бо шукають їжу.
Найулюбленіша робота серії — «Валєра депутат».
— Валєра літав над Києвом, дивився, як люди живуть, і зрозумів, що він також може бути депутатом — бо він так само може срати на людей.
Люди реагували на такий гумор добре — підписувались, писали, що передивились свою думку про голубів. Дехто навіть звернувся до орнітолога, щоб перевірити почуте.
— Як на мене, це свідомий вчинок — перевіряти, що людина сказала в інтернеті.
Згодом Марія вирішила робити щось кардинальніше.
— Класичні роботи фарбами — це прикольно, цікаво. Але роботи з посліду привернуть більше уваги. І тим самим я зможу більше людей змусити замислитися, пошукати, хто ж такий сизий голуб.
Стресостійкість птаха — стійкість витворів
Марія використовує для роботи матеріал лише одного птаха — свого голуба Юри. Його знайшла з відкритим переломом крила та без пальця. Через травму Юра не може літати й жити на волі, тому залишився з Марією. Він став останнім птахом, якого вона врятувала в Україні — з початком повномасштабної війни вони евакуювалися разом.
— Використовую саме його послід, бо це безпечно. Юра щороку проходить чекап у лікаря-орнітолога, ми здаємо аналізи, зокрема й послід. Він має повноцінне харчування — зернові, чисту воду. Не контактує з іншими птахами. Голуби, які потрапляють до мене на лікування, завжди перебувають на суворому карантині окремо від Юри. Їхній матеріал я не використовую.
Здорового птаха видно й без аналізів — за кольором, консистенцією та формою того самого матеріалу.
— Якщо хочете подивитись, як виглядає послід здорового птаха — ось якраз про мої картини і прикраси. Раціон голубів — зернові. У місті зернові знайти нереально. Тому вони і на смітниках.
Про технічний бік своєї роботи Марія розповідає обережно, але деякими секретами все ж ділиться. Для прикрас потрібен лише свіжозібраний матеріал. Після складної обробки він опиняється під епоксидною смолою, проте просто взяти й залити його неможливо.
— Якщо зробити це відразу, піде хімічна реакція — і матеріал стане мутним, з’являться бульбашки. Тому секретики я залишу при собі. Це технології, які я самотужки шукала близько пів року.
— А от для декоративних тарілочок підхід інший — там потрібен сухий послід у тому вигляді, в якому його залишив Юра: він робить, а я не чіпаю. Потім збираю і обов’язково перевіряю на міцність. Стресостійкість арту залежить від харчування птаха і того, щоб у самого Юри не було стресу.
Виготовлення однієї прикраси займає від семи до десяти днів. Зараз Марія замовляє основи для прикрас із нержавіючої сталі. Хоча мріє про благородні метали.
— Хочу працювати зі сріблом, але через світові коливання цін воно зараз злітає мало не до рівня золота. Тому поки це відкладається, і я дивлюсь у бік бронзи.
Хто купує та як реагує
— Я зробила прикраси, щоб арт був доступніший кожному. Картини — це не дешеве задоволення, не для всіх. Прикраси — маленький шматочок арту з ідеєю, що ти можеш презентувати другу чи подрузі, коханому чи коханій. Купують переважно українці — і ті, хто вдома, і ті, хто виїхав. Часто замовляють ті, хто влаштувався за кордоном і хоче подарувати щось концептуально українське партнеру-іноземцю.
Серед замовлень траплялись і несподівані. Одного разу Марія отримала запит на каблучку для пропозиції. Просила залишити фото чи відео, але люди хотіли приватності. «Тому доказів у мене немає. Але така історія була. Це так круто!»
На виставках реакція буває дуже різна. «Боже, фу, це гидко, я б ніколи в житті не носила», — чує вона нерідко. Та не ображається.
— Я їх розумію: у когось відраза до посліду, у мене, наприклад, відраза до тарганів, але є люди, які люблять найрізноманітніших комах. Думаю, тут має бути взаємоповага.
Якось годувала голубів на балконі — вийшов дідусь-сусід, запитав про птахів, і виявилось, що в нього колись був голубник.
— Він каже: «Зараз вже придумували зондики, є шприци у вільному доступі. А я ротом вигодовував пташенят».
Київський голуб зі швейцарським паспортом
Коли Марія приїхала до Швейцарії, одразу почала писати в усі інстанції, щоб легалізувати свого птаха Юру. Скрізь відповідали однаково: зареєстрували, проблем не буде, більше нічим допомогти не можемо.
— Подумала: добре, буду паритись тоді, коли виїжджатиму. Не могла пробити цю стіну. Писала всюди, мені казали: сорі, ми вам нічого дати не можемо.
Через три роки в двері постукала поліція. Зайшли мовчки і почали все фотографувати.
— Я питаю: що сталося? Мовчать. Думала, що викликали через те, що я годувала голубів на балконі — там якраз діяла заборона. Але вони кажуть: звідки у вас голуб? Я кажу: з України. А як він у вас опинився? Я кажу: то може варто було зайти, познайомитись, запитати мої документи? Виявилось, сусіди вирішили, що я вкрала птаха з вулиці. У Швейцарії годувати голубів заборонено, рятувати їх — теж. Мене врятували листи з відмовами їхніх же структур. Юру можна ідентифікувати по відсутньому пальцю і по зламаному крилу. Тільки після цього йому зробили паспорт і вставили чіп. Тепер Юра — український голуб зі швейцарським паспортом. Це анекдот.
Хейт та суперечки з експертами
Хейтери є завжди, Марія до цього ставиться спокійно: «Вони піднімають статистику і наші дописи бачить якомога більше людей». Складніше — коли дезінформацію транслює відомий медійний майданчик.
— Нещодавно на великому ютуб-каналі виступив орнітолог-дослідник, який протягом усього ефіру говорив про небезпеку голубів — але жодного разу не пояснив ані механізму зараження, ані умов передачі. Він просто казав: не годуйте, взагалі не чіпайте, вони небезпечні. А чого небезпечні? Як це все передається? Він не пояснював.
Як людина може допомогти птаху
— Велика популяція голубів у містах — це людська проблема. У Швейцарії в 2023 році заборонили годівлю, встановили штраф і змінили юридичний статус голубів з одомашнених на диких — а диких за місцевим законодавством можна вбивати. Птахам ламали шиї і скидали в сміттєві пакети. Це мало б зменшити популяцію, але так воно не працює.
У 2026 році німецький блогер-мільйонник оприлюднив відео з пастками. Це відео зачепило імідж Швейцарії, очалися масові протести, місцеві активісти почали виходити на вулицю. Я стежу за їхніми організаціями — майже щотижня протестують і вимагають скасувати вбивство голубів.
Є підходи, який працюють. У Німеччині та деяких інших країнах встановлюють голубники нового типу — з доступом волонтерів, які підмінюють яйця, годують птахів і за потреби додають контрацептиви. Є звіти, що це реально зменшує популяцію. Тим самим птахи не страждають — навпаки, зменшуються хвороби, бо вони їдять і мають доступ до чистої води. І зменшується ризик для інших птахів.
Підгодовувати голубів взимку — можна й потрібно. Але лише зерновими. Ні в якому разі, ніяких птахів не можна підгодовувати хлібом. Хліб — це смерть для птахів. Там немає нічого корисного. І він може розбухнути в зобі та перекрити гортань. Я особисто виймала хліб, що застряг, з багатьох птахів. Хліб — ні в якому разі, ніколи, ні при яких обставинах.
З дикими птахами складніше: якщо годувати їх навесні й влітку, вони втрачають навичку виживати самостійно. У випадку голубів інша ситуація, бо це одомашнені птахи, які реально повністю залежать від нас. Ми їх колись приручили — і ця відповідальність нікуди не ділась.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Метро на фотоколажі. Як працює стріт-фотографка;
Мистецтво з ножем: як створюють витинанки;
Квіти радості. Як ботсад став майстернею художника;
Різьбити та сонце ловити: обираємо собі рукоділля;
Подарувати фортецю або ліс: які сувеніри з українськими локаціями обрати.
