Чи могли цукерки розповісти про інтелектуальний рівень людини? Як це — пройти незвичайний шлях від розбору завалів до книжки про солодку історію Києва? Київська гідеса Пані Олена розповіла Вікенду захопливу пригоду, де змішалися етикет, етикетки, везіння та цукерки.
Уявіть: 1985 рік, працівників вагоно-будівельного заводу відправляють до Академічного театру опери і балету УРСР. Не на виставу. А на прибирання будівельного сміття після реконструкції театру. Нічого цікавого, навпаки: важко, брудно, нудно.
Тільки не для одного працівника. Он він захопливо копирсається в купі сміття. Нещодавно він побачив фантик від цукерки з дивною назвою «Фабрика Валентина Єфімова» — і вирішив пошукати ще. І навіть не підозрював, що це не фантики, не етикетки, а етикети. І це стане його захопленням на все життя.
Як обгортки цукерок, вироблених на початку 20 століття, опинились серед будівельного бруду 80-х? Протягом десятиліть існування театру публіка насолоджувалась виставами й водночас ласувала цукерками. А етикети — саме таку назву мали обгортки — намагалася запхнути в якісь шпарини. З одного боку, не дуже схвальні вчинки з точки зору виховання. З іншого боку, безцінні з точки зору колекціонерів і дослідників історії міста, зокрема й карамельної.
Етикети цукерок були афішею, газетою, рекламою та пропагандою водночас. Наприклад, у 1910 році світ уважно спостерігав за кометою Галлея. Комерсанти скористалися тим, що на людей комета справила велике враження, і малювали її на етикетах.
З такою цукеркою піти до театру — це показати свою освіченість і довести, що читаєш книжки і в курсі поточних подій.
Ескізи для етикетів іноді навіть робили відомі митці.
Павло — саме таке імʼя має наш герой — не зчувся, як опинився в складному й такому захопливому світі колекціонерів.
Зараз важко уявити, що більша частина його колекції була зібрана в часи, коли не існувало ані інтернету, ані мобільних телефонів.
Але етикети «говорили». І ці «карамельні» історії зачаровували. Вони вели Павла від фабрик до кавʼярень, від вулиці до вулиці, від адреси до адреси, від імені до імені. Вони розповідали про те, як жило велике, галасливе, веселе, пряне, смачне місто.
І врешті решт світ побачила книга «Карамельне століття», автором якої став киянин, колекціонер Павло Пещеренко.
«Кілька років тому я організовувала лекцію з Павлом, тож мені пощастило придбати його книгу, адже наклад був усього 800 штук. Вона справді бесцінна й надихає. Інформацію з неї я використовую в трьох різних екскурсіях: „Смачний Київ”, „ГастроХрещатик” і „Кавова вистава”. Вони не тільки про їжу, але й про Київ, про киян. І про те, що, в який час ми не жили б, варто памʼятати: життя смачне, якщо знаєш, як його готувати!» — каже Пані Олена.
Сторінка автора книги у фейсбуці.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Від стакана до «Каштана»: історія київського морозива;
Три століття та три хвилі: як і де купували, готували та пили каву у Києві;
Солодке в законі: факти та байки про «Київський торт»;
Сало, жито та маслини: що їли наші предки;
Солодкий маршрут: шукаємо спадок династії Терещенків у Києві.
