Пекти та берегти. Про що розказує виставка «Хліб»

Хліб — не просто частина нашого повсякденного життя та свят. Для українців він соціальне явище та феномен культури. Вікенд подивився виставку «Хліб» в Українському Домі та розповідає про побачене.

Трохи фактів з виставки

Марія Примаченко зображувала паляницю як оберіг, вручала намальовану воїнам і ліквідаторам аварії на ЧАЕС.

Зафіксована єдина кримінальна справа, де речовими доказами є шматки хліба часів Голодомору. 64-річний киянин Олексій Сорокін, регент хору Байкового кладовища, зберіг кілька шматочків хліба тридцятих років, щоб показувати донькам як пам’ять про ті часи. Його заарештували у 1941 році за цей хліб і звинуватили в антирадянській агітації.

Навіть у роки з низькими врожаями здебільшого зерна вистачало для харчування сільської родини, яка складалася на кінець XIX століття в середньому з семи людей.

Українці — одна з найбільш «зернових» націй світу, тому зерно у нас закодоване в орнаментах посуду та вишивок, на тканинах та картинах.

Щоб винайти хліб, людству знадобилося набагато більше часу, ніж пройшло від зведення єгипетських пірамід до винайдення автомобіля.

Хоча пшениця переважно запилює себе сама, за стресових умов її квіти (колоски) можуть розкриватися і давати доступ чужому пилку. Саме випадкові міжвидові запилення дали нам все різноманіття пшениці.

Один із сортів озимої м’якої пшениці називається «Донор київський».

Українці випікали величезну кількість хлібів і хлібних виробів за різних приводів. Жиляники — пісні коржики, їх пекли та їли в перший день посту з капустою та хроном. Жайворонків пекли на день Сорока святих. Буслові лапи — прісне печиво, яке робили у формі лелекових лап на Благовіщення. Посеред посту виготовляли пшеничні хрести — на добрий врожай. А ще ж є весільні та поминальні хліби.

З весільними короваями пов’язано чимало різних ритуалів: як випікався, де мав стояти під час свята, як розподілявся між гостями. Випікати кликали не просто вправних майстринь-коровайниць, це мали бути щасливі у шлюбі жінки.

Музей декоративного мистецтва надав для виставки повні урочисті костюми з сільського весілля Київщини. Поряд картина «Весілля» Задорожного з Кмитівського музею. Між музейними костюмами та сюжетом картини розліт вочевидь років 50-60, але як цікаво знаходити спільне!

Олена Брайченко, гастродослідниця, кураторка виставки, підкреслила дуже українську особливість: творці виставки зверталися по допомогу до майстрів, хлібопекарів, рестораторів. Просили терміново спекти якийсь хліб, коровай. Ніхто не відмовив, навпаки, швидко з задоволенням виконували прохання.

«Я багато працюю з українськими шефами. Ця генерація активно цікавиться нашими обрядовими хлібами. Один із таких виробів навіть буде представлений у пекарнях. Інші обрядові хліби поки не стоять на полицях для продажу, але майстри працюють над цим. Для мене це стало дуже своєрідним приємним відкриттям», — каже Брайченко.

Навесні в музеї Національного музею творчого мистецтва відбулася виставка «Дерево життя», присвячена традиціям Великодня. Там показали старовинні пряничні дошки. Ці дошки були не тільки знаряддям для виготовлення пряників. Вони настільки красиві, що українці виставляли й вивішували їх вдома на видноті, щоб прикрашати інтер’єр.

«Один з моїх знайомих шефів, Ігор Лаврешин, зацікавився цими дошками, зробив фотографію. За місяць він написав, що знайшов майстра, який відновив дошки. За два місяці прислав рецепт і повідомив, що замучився з одним із видів медяного тіста, щоб воно виходило красивим, відставало від дошки. А зараз в нього здається вже є майстер-клас. Виходить, він відновив музейні дошки і традицію для нас. І тепер вона житиме не лише в музеї та історії, а й у сучасному світі», — каже дослідниця.

Творці виставки знайшли на мапі України назви, пов’язані з хлібом. І так само подивились на прізвища. Тепер ми знаємо, що Мельник — найпопулярніше прізвище, маємо понад 100 тисяч його носіїв. Також цікаво бачити, наскільки рівномірна карта. У кожному регіоні є щось, пов’язане з вирощуванням хліба.

Як влаштована виставка Хліб

Виставка займає два поверхи. Атріум — розділ «Символ» з вітряком з Переяславського музею, на першому поверсі зали «Пам’ять», «Ботаніка», «Шлях». Другий «Обряд», «Паляниці», «Піч».

Тексти для виставки писали науковиця Дар’я Озерна, мистецтвознавиця Діана Клочко, антропологиня їжі Маріанна Душар та інші.

Виставка зібрала твори та предмети старовини багатьох музеїв та приватних колекцій. Тут роботи з музеїв Покровська, Дніпра, Львова, Києва, Черкас, Хмельницького, Кмитева (Кмитівський музей).

Меценати та колекціонери надали експонати для виставки. У переліку — родини Ющенків, Загоріїв, Задорожних, Саєнків та інші.

Побачимо твори Алли Горської та Віктора Зарецького, Якова Гніздовського, Тетяни Яблонської, Ади Рибачук, Марії Примаченко, Жанни Кадирової та багатьох інших.

Особливий момент — деякі роботи експонуються вперше.

Київські пекарні та ресторани теж долучилися до створення виставки. Цей хлібний дух, запах випічки неможливо пропустити. Самі все відчуєте.

Тому ось дві підказки від Вікенду

Перша: якщо не буде сечі терпіти ці борошна, бо хлібний дух запаморочить свідомість, йдіть вниз на мінус перший поверх. Там працює кав’ярня з тістечками та булочками. Можна відновити сили і вгамувати апетит.

Друга: в Українському Домі досить тепло, а на тому ж поверсі працює гардероб. Зручно здати туди верхній одяг і спокійно гуляти виставкою.