Малюки, пенсіонери, молодь, кияни з собаками, люди на милицях вишикувалися в чергу в парку імені Максима Рильського. Чого вони чекали й чому раділи? Креативна менеджерка Вікенду Наталя Даниленко розказує про випуск кажанів в Києві.
Несподіваний аншлаг
Побачивши в соцмережах запрошення від Центру реабілітації рукокрилих відвідати цю подію, я й гадки не мала, що зустріну там пів Києва. Завдяки репостам відомих людей, серед яких Василь Байдак (його подкаст про кажанів варто послухати кожному), акція зібрала за моїми підрахунками 400-500 відвідувачів. Організатори зізналися, що не очікували такого ажіотажу.
Що ж робити, коли замість кількох десятків зацікавлених прийшло кілька сотень? Імпровізувати!
Представники Центру реабілітації рукокрилих розосередилися по різних куточках парку, а натовп покірно розділився, слідуючи за червоними светрами.
Єдиний в Україні Центр реабілітації рукокрилих
Мало хто знає, але в нашій країні існує унікальна громадська ініціатива — Центр реабілітації рукокрилих. Це об’єднання волонтерів, професійних біологів та ветеринарів, які працюють по всій території України.
Їхня місія — системна допомога, лікування та реабілітація рукокрилих, які опинилися у критичних умовах: травмовані, виснажені, знайдені поза природним середовищем або під час екологічних катастроф.
Завдяки їхній роботі тисячі кажанів отримують шанс повернутися у природу.
Лекція просто неба
Нам пощастило потрапити до групи, яку вів надзвичайно захоплений своєю справою хлопець. Він детально розповідав про кажанів, демонстрував їх усім охочим і терпляче реагував на всі питання й незручності. Діти пищали від захвату, а дорослі… не відставали. Було приємно спостерігати, як обличчя зовсім різних людей поступово засяяли усмішками.
Спочатку була невелика тривога, чи не злякаються тварини такого натовпу? Але нас заспокоїли: якщо кажанам некомфортно, вони голосно верещать. На щастя, жодного крику не було.
Торкнутися кажана
Найперше запитання, яке виникає майже у всіх: які кажани на дотик? М’якенькі й теплі, ніби оксамит або якісна замша. Зовсім не такі, як ми уявляємо, дивлячись на їхні містичні силуети у небі. А ще — вони дуже маленькі, кумедні й взагалі не страшні.
Цікаві факти про рукокрилих
Війна негативно вплинула на популяцію кажанів, але не через звукові хвилі, як можна було б подумати, а через руйнування будівель і природних схованок, де вони зимують і розмножуються.
Під час розмови з представником Центру рукокрилих ми дізналися, що:
• Кажани — єдині ссавці, здатні літати.
• В Україні мешкає 28 видів цих тварин.
• Усі вони занесені до Червоної книги.
• Народжують вони лише раз на рік 1-2 дитинчат, яких вигодовують молоком.
• Їхня основна їжа — комахи.
• Середня тривалість життя кажана близько 15 років (якщо йому пощастить уникнути хижаків).
• Ці тварини дуже вразливі: навіть ворони можуть їх травмувати.
• Кажани живуть колоніями, тож випущені особини найімовірніше згуртуються.
• Для орієнтації та полювання використовують ехолокацію, хоча мають зір, який за людськими мірками відповідає приблизно -3…-5 діоптрій.
• В Україні лише 3 види можуть переносити вірус сказу, але руді вечірниці, яких ми випускали, до них не належать.
• Сплячка кажанів триває від 3 до 9 місяців, під час яких у них знижується температура тіла, сповільнюються дихання і серцебиття.
• Під час сплячки кажани можуть прокидатися, щоб попити води. П’ють вони на льоту, пролітаючи низько над поверхнею водойм і зачерпуючи її мордочкою.
• Кусаються кажани лише захищаючись, коли відчувають загрозу.
Що робити, якщо у вашому домі з’явився кажан?
Головне — не панікуйте: він теж вас боїться.
1. Дочекайтеся, доки він заспокоїться і сяде.
2. Обережно накрийте його м’якою тканиною або рушником.
3. Посадіть у коробку.
4. Зв’яжіться з Центром реабілітації рукокрилих.
І не забудьте надягти будівельні або шкіряні рукавиці — наляканий кажан може вкусити.
Повернення у природу
Коли настав час випуску, організатори вирішили надати перевагу родинам із дітьми, адже вони найбільше прагнули потримати кажанів перед їхнім поверненням у природу. Ті, хто отримав тваринку, давали її погладити й сфотографувати всім охочим. Випускали й раділи разом.
Кажанчики, опинившись на свободі, спочатку завмирали, наче не вірили своєму щастю, а потім робили кілька невпевнених помахів, стрімко злітали вгору й розчинялися у потемнілому небі.
Цікаво, що деякі з них не змогли полетітити навіть з другої спроби, адже «наїли пузіки за зиму». Розуміємо й не засуджуємо. Їх пообіцяли випустити пізніше.
Це був вечір, коли сотні людей відклали свої справи, тривоги й телефони, щоб подивитися, як маленькі створіння повертаються додому. І, здається, всі ми теж повернулися до чогось важливого.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Повзучі, кусючі, летючі. Комахи у місті;
Чим і де годувати білок у Києві. Топ-8 місць;
