Немає нічого цікавого на вашому лівому березі, іноді кривлять губи правобережні сноби. Розважати снобів ми не наймалися, а всім іншим повідомляємо: дещо цікаве точно знайдеться. Про такі цікавинки Вікенд дізнався під час прогулянки з гідом Альоною Дерябіною. Тож вивчайте маршрут, кличте гостей, вигулюйте та вражайте.
Всі ми родом з дитинства. Тож Альона радить почати та закінчити прогулянку саме дитинством. Стартуйте від «Дитячого світу». Тільки обійдіть будівлю, бо фасад геть завішаний рекламою. А зі зворотного боку гарно видні так звані «металеві соти». Ви ж знаєте, що вони потрібні не лише для краси? Елементи захищають приміщення від променів сонця.
Від «Дитячого світу» прямуйте до будинку поруч. Цікавий будинок — один на дві вулиці та дві адреси, навіть має дві народні назви — «півкружка» чи «велика китайська стіна».
Тепер йдіть на Дарницький бульвар, 23, де знаходиться мозаїчне панно «Україна молода» (або «Квітучі сади»), створене у 1976 році Федором Тетяничем. Це дуже фактурна рельєфна робота. Цікаво дивитися, як по-різному зображали жінок українські шістдесятники. Розглядаючи мозаїки, зверніть увагу, як відрізняються груди у жіночих фігур різних авторів: десь це кружечки, десь навіть трикутнички.
Зараз дехто назвав би Федора Тетянича фріком, а дехто поважав би як автора крутих перформансів. Радимо поцікавитися життям і творчістю філософа, художника та дивака.
При типовій плановій забудові у другій половині 20 століття мозаїки ставали не просто прикрасами, а й гарними орієнтирами для мешканців мікрорайонів. Рушайте Дарницьким бульваром далі. Дорогою можете недбало повідомити гостям, що десь на лівому березі мешкав Флоріан Юр’єв, творець відомої «тарілки» на Либідській.
Обов’язково пройдіться повз «будиночку з тарілочками» (Дарницький бульвар, 4). Наче типовий будинок, але вхід до кожного під’їзду прикрашають незвичні композиції. Тут знайдете тваринні, рослинні мотиви, причому жоден з них не повторюється. Перпендикулярно до цього будинку розташований інший, де входи прикрашені мозаїчними композиціями, всі вони різні. На жаль, частково ті композиції завішані дошками для оголошень.
Йдемо до наступної мозаїки — «Олімпійці» на Дарницькому бульварі, 5. На жаль, ніхто з дослідників сучасного Києва поки так і не знайшов імені автора. Тож зараз вона вважається роботою невідомого майстра.
Чому це важливо — дивитися на мозаїки, фотографувати їх? Бо з кожним роком у місті їх залишається все менше. Досить лише пригадати знищене мозаїчне панно в готелі «Краків». Його збиралися передати до музею, виправдовувалося керівництво. Панно в готелі «Турист» заважало встановленню вентиляції. І таких випадків — безліч. Хоча іноді майстри у своєму бажанні догодити владі, слідувати офіційним курсом пропаганди, доходили до смішного. Приклад такого слідування — мозаїка на будівлі школи №152 на вулиці Курчатова. Там автор зобразив козаків, червоноармійців, Лесю Українку та піонерів.
Загалом актуальними темами для монументального мистецтва були велич країни, праця, сім’я, спорт та здоровий спосіб. Мозаїки, присвячені певним професіям, часто розміщували на фасадах будівель заводів чи інститутів. Вони певним чином опоетизовували професії.
Автор мозаїки на вулиці Андрія Малишка, 15/1, невідомий. Панно створене у сімдесятих роках минулого сторіччя і прикрашає досить типовий будинок радянських часів.
Наступна мозаїка знаходиться зовсім близько — на вулиці Андрія Малишка, 25/1, і також прославляє розвинутий соціалізм. Автор — Микола Стороженко, який створив роботу у 1980 році. Величезне панно називається або «Ми радянський народ», або «Охорона природи». Тут тобі і водолази, і жінки-берегині, і рослинні мотиви. Розглядати та розгадувати мозаїку можна дуже довго. Доволі часто цю роботу порівнюють з попередньою і вважають, що обидві мозаїки створив один автор.
У парку Малишка, на Вовчій горі, знаходиться унікальна пам’ятка – сосна Нестерова. Дереву вже 250 років, а поруч з ним встановлений пам’ятний знак.
Звідти вирушаємо на вулицю Миропільську, 1. У будівлі колишнього кінотеатру «Ровесник» зараз знаходиться театр ляльок. А на фасаді біля входу до театру розташувалася мозаїка Григорія Довженка «Кий, Щек, Хорів та сестра їхня Либідь», створена у 1971 році.
Запропонуйте своїм гостям знайти ініціали майстра, який створив роботу. А також повідомте, що Григорій Довженко брав участь у оздобленні інтер’єрів перших п’яти станцій київського метро.
Останній пункт нашої прогулянки — мозаїчний рельєф на стіні будівлі Інституту гігієни та екології на вулиці Попудренка, 50. Це робота Володимира Бовкуна, створена у 1980 році. До речі, однією з наставниць Бовкуна була видатна мисткиня Тетяна Яблонська. Дуже цікава за стилістикою робота, у центрі її — дитина, яку наче оберігають міцні дорослі руки.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Майстри київських мозаїк: від модернізму до декомунізації;
Архитектор, который рисует Киев: как работает Сергей Брандт;
От шедевра до открытки: 5 знаменитых фотографов старого Киева;
