Ностальгія за жовтими бочками: як пили квас у Києві

Найдревніший напій українців, який іноземці порівнюють із колою. Предмет легенд та міських анекдотів. Як пили квас у Києві за часів Володимира Великого, за що жовті бочки любила київська шпана та чому зрештою місто відмовилося від такого способу продажу? Вікенд зібрав цікаві факти про те, як пили квас у різні часи у нашому місті.

Майже жодна розповідь про квас не обходиться без нашого князя! Цитують старовинний літопис, де розказано: як Володимир Великий влаштував у Києві пишне святкування Успіння, то повелів роздавати бідним, хворим і немічним їжу, мед і квас. Десять століть українці пили квас у кожному будинку — і багатому, і бідному, до того ж готували його з чого завгодно: не тільки з зерна, хліба, сухариків, а й з ягід, фруктів. Але основною сировиною для виготовлення квасу було жито — найдревніший хліб нашої землі. Додавали до напою хрін, родзинки, листя смородини, вишні, дорогі спеції типу кориці та імбиру.

Цифри:

988 рік — вперше згадано про квас у наших старовинних літописах.

200 літрів — стільки квасу на рік випивала одна людина на території Російської імперії до революції.

18 літрів — випивав один радянський громадянин. Головним видом квасу був зроблений з хліба та цукру напій, що продавався з жовтих металевих бочок.

900 літрів — стільки квасу вміщувала традиційна бочка.

2 літри — стільки квасу пили в Україні на початку двотисячних років. Не дивно, адже у той час у напою з’явилася маса конкурентів. Смаки споживачів змінилися, тож жовті бочки просто зникли з вулиць.

20 днів — стільки у старих бочках міг зберігатися квас (і то при ідеальних умовах).

3-4 місяці — стільки не псується квас у сучасному металевому закупореному кегу.

80% — стільки квасу продають з травня по вересень.

Що відновило попит?

Роз’яснення дієтологів про шкоду газованих солодких напоїв;

переоцінка способу харчування в сторону здорових натуральних продуктів;

сучасні технології, які допомагають зберігати «живий квас» якомога довше.

Ностальгія за жовтими бочками і досі жива у старшого покоління киян. Ось що вони пригадують:

Бочки з квасом розвозили по місту, причепленими до вантажівок.

Зазвичай встановлювали у тих самих місцях — на людних перехрестях, біля магазинів, станцій метро та зупинок громадського транспорту

У місцевих хуліганів «на районах» була звична забавка: вночі хлопці збиралися гуртом, щоби перекотити бочку на колесах кудись трохи далі. А зранку спостерігали за пошуками сполоханих продавців.

Продавали квас продавчині у халатах. А народ дуже любив гадати, чим займаються ці робітниці у холодну пору року. Тоді народився анекдот, що влітку вони торгують квасом, а взимку продають ялинки.

Літр квасу коштував 12 копійок.

Випити прохолодного квасу на місці можна було зі склянок та пузатих важких кухлів — на 250 мл або півлітра. Але часто тебе підганяла черга, бо пити хотіли всі, а посуду не вистачало.

Мили посуд на місці. Точніше просто обдавали водою, яка текла з невеличкого фонтанчика на робочому місці продавця.

Щоб купити квасу додому, треба було мати власний посуд та 36 копійок, адже тарою були металеві бідони та скляні банки на три літри.

Навколо цих бочок з квасом народилося чимало міських легенд. Хлібним квасом торгувати — значить хлібне місце мати, казали покупці. Та додавали, що з однієї бочки на 900 літрів хитрі ділки мають додатково 160 літрів напою після деяких маніпуляцій. А це майже 200 карбованців лівого доходу! А влітку бочка продавалася за 2-3 дні, в особливо людних місцях (типу дороги на пляжі Гідропарку) — навіть за один.

Інша частина легенд розповідала про кумів, братів, сватів, які працювали на заводах, де робили квас. А там що тільки не попадало у чани з напоєм: і криси, і таргани, і дохлі коти, і навіть люди!

З 1965 року кияни пили квас, вироблений у цеху експериментального заводу безалкогольних напоїв (потім він став заводом «Росинка»). На виробництві кажуть, що і сьогодні виробляють квас «Український» згідно з тими самими рецептами з 1965 року.

Був у Києві ще один відомий любителям квасу завод. Причому, його знали у всьому Радянському союзі, адже завод солодових екстрактів на вулиці Фрунзе виробляв концентрат для виготовлення домашнього квасу. Тягучу густу рідину, розлиту по скляних пляшках, продавали по всій величезній країні. А у нас посміювалися над тим, що знаменитий концентрат «Московського квасу» виробляють у Києві.

У 2010 році стало остаточно ясно, що звичний квас з бочок назавжди щезне з вулиць. Перевірки санітарно-епідеміологічної служби показали, що така торгівля не відповідає санітарним нормам, КМДА прислухалася та заборонила квас із бочок. Натомість виробникам з «Оболоні» та «Росинки» запропонували торгувати квасом з металевих кегів. І не просто посеред вулиць, а тільки зі спеціальних кіосків. Однак і самі виробники квасу, і його продавці пояснювали, що такі вимоги роблять розливний квас занадто дорогим напоєм, а торгівлю просто невигідною.

Коли столиця готувалася приймати Євро-2012, іноземці випустили путівники Києвом для своїх вболівальників. Там писали, що у Києві можна смачно та дешево поїсти та попити. Окремо йшлося про квас як «популярний безалкогольний напій, за смаком трохи нагадує колу».

Останні роки на вулицях міста бачимо, що квас продають на розлив з пластмасових синіх кегів. Нагадаємо правила, які діють у нас для продажу розливного квасу:

На видному місці має бути етикетка. На ній вказано:

назву напою;

назву підприємства-виробника;

дату виготовлення, термін придатності, температуру зберігання;

нормативний документ, за яким виготовлений напій.

Квас можуть розливати тільки у одноразовий посуд.

На робочому місці продавця мають бути: кошик для сміття, відро для води, мішки для сміття, паперові серветки, тент або парасолька з підставкою, одноразові стакани різного розміру.

Продавець має бути одягненим у спеціальний одяг, мати при собі санітарну книжку та показувати її на вимогу покупців.

Читайте також: История под ногами: как менялись канализационные люки Киева;

Телебачення Діда Панаса: казки, жарти та матюки в ефірі;

Журба чи хайп: культ минулого у спільнотах Києва;

Червоні, ураганні та голозаді: круті мери 10 міст світу;

Макро-задоволення від мікрогріну: як виростити вітамінну бомбу на підвіконні.