Після цієї пригоди я почитала більше про філософію Рандонавтики і прийшла у захват. У Рандонавтиці не така важлива ціль — адже координати підбираються випадково, запланувати щось конкретне за ними неможливо. У Рандонавтиці важливий сам шлях. Те, що ми помічаємо, прямуючи за координатами, те, що з нами трапляється. Я подумала: «Коли б ще у понеділок увечері я б розповідала охоронцю приватної новобудови про співбесіду з прорабом, робила селфі біля фіолетової неонової вітрини та гуляла покинутими вулицями свого району?»
Отже, зранку я вже рандонавтила знову. Треба сказати, що це були перші морози, доходило до -20, але відкриття поза тунелем реальності були такими цікавими, що я не могла себе стримати і щодня нагулювала по 20 000 кроків.
Перед прогулянкою можна загадати, що хочеш побачити поза тунелем реальності. Мене цікавили незвичайні місця району — я знайшла внутрішнє подвір’я католицької церкви зі спуском до озера, розфарбовані під’їзди, смішні графіті, прикольну архітектуру і навіть мобільну адвокатську контору у будиночку на колесах.