Через окупацію Галина була змушена покинути налагоджене життя, друзів, чоловіка, щоб у 52 роки почати життя наново. Вона не зрадила покликанню й показує киянам, що спорт може бути приємним. Авторка Вікенду Аліна Шубська розповідає історію тренерки, яка не може не надихати.
Через нерви на початку повномасштабного вторгнення я втратила вагу, яка була зайвою. І хоча спорт у будь-якому прояві не люблю всім серцем, підшукувала активність, яка допоможе зберегти та покращити результат. У районній групі побачила оголошення: маленька усміхнена жінка зі спортивною фігурою запрошувала на тренування. Не знаю, чим вона мене зачепила: може, здивувало, як чудово вона виглядає у 52 роки. Можливо, вразило, з яким захопленням писала про спорт і своїх клієнтів. Здалося, вона зможе захопити спортом і мене. Того ж вечора я набрала її номер і наступного дня вже записалася у тренажерний зал, у який — спойлер — таки закохалася. Тренерка на ім’я Галина виявилася непереборною оптимісткою, яка обожнює спорт, витискає серйозну вагу. Вона активна та непосидюча, мов підліток, і тільки коли чоловіки забувають знімати з тренажерів свої важкі «бліни», каже «хлопчики, розбирайте, я стара хвора жінка».
Жартівливі репліки Галини я стала постити у фейсбук, щоб поділитися з друзями позитивом. Так виникла ідея написати про неї статтю. Це не просто історія тренерки з хорошим настроєм. Жінка мусила виїхати з Донецьку, мити підлоги та доглядати людей похилого віку, маючи дві вищі освіти, розірвала контакти з чоловіком через його прихильність до сепаратистів, кілька разів хотіла вкоротити собі віку, була «сєпаркою» для киян та «бандерою» для колишніх друзів, але все одно зберегла веселу вдачу, любов до людей, оптимізм і непереборне бажання закохати в качалку якомога більше людей.
Вхід у професію
Галина народилася в Донецьку в 1970 році та завжди була хворобливою дитиною. Тому лікували її чим доведеться: від пивних дріжджів і горілки на буряку (алкоголь Галина досі не переносить) до спортивних навантажень. Частину юності вона провела в цирковій студії. Також пробувала інші активності, наприклад, йогу, але все було не те, проблеми зі здоров’ям лишалися, а після вагітності загострилися. Йшов 1991 рік, розвалився Радянський Союз, який забороняв культуризм як буржуазний вид спорту. І Галина зацікавилася. Придбала книгу «Система побудови тіла» Джо Вейдера, що тренував самого Арнольда Шварценеггера. Розклеїла по місту об’яви «куплю гантелі», згодом домовилася, щоб за інструкцією в книзі на Донецькому металургійному заводі їй зварили тренажер. Хоча всі хатні справи були на ній, після роботи знаходила час і сили займатися спортом. Згодом проблеми зі здоров’ям минулися.
Щовихідних Галина їздила на ринок, купляла книги з фітнесу, журнали «Сила та краса», «Iron man», вирізала з них статті з науковими дослідженнями та підшивала до власної колекції. Зараз за ці підшивки вирізок зі спортивних газет вона найбільше переживає: лишилися в порожній донецькій квартирі. «Навіщо тобі це?», — спитав тренер, коли вона вперше прийшла у донецький спортзал 90-х. «Тоді ще тренери не знали, що на жінках теж можна заробляти, а зараз основне джерело доходу в них», — сміється Галина.
За кілька років до неї звернувся бізнесмен, який хотів подарувати жінці бізнес — спортзал. Але нічого в тому не тямив. Ринок тренажерів у Донецьку був розвинений не надто сильно, тож за правильним «залізом» Галина їздила у Дніпро, а згодом тренувала клієнтів клубу. За місяць виявилося, що грошей їй не заплатять, адже з тої завзятості, з якою вона тренує, зрозуміло: отримує справжнє задоволення від роботи. То навіщо платити, якщо людина працює собі в кайф? Але й не відпускали: забрали трудову книжку. У результаті справа опинилася в суді. Галина не змогла отримати гроші й книжку, бо не мала тренерської освіти. А бізнесмен з дружиною мусили витратити на юристів і хабарі вдесятеро більше, аніж вони були винні тренерці.
Тоді Галина вступила на фізкультурне відділення Донецького національного університету, де раніше отримала спеціальність «бухгалтерський облік». Наразі її фах звучить як «Викладач-організатор фізичної культури та спорту», але справді важливі знання, на її думку, вона отримала з книг і досліджень у журналах.
Після отримання диплома, вже як спеціалістка, влаштувалася в спортзал Nord, який тоді належав заводу з виробництва холодильників. Розклеювала оголошення по Донецьку й досить
швидко набрала клієнтів, для яких згодом стала не просто тренеркою, а й другом.
Неприємних клієнтів Галина майже не пригадує. Коли їй диктували, як працювати, відмовлялася, бо не може нести відповідальність, якщо не керуватиметься своєю методикою. Охочих завжди було вдосталь, тож можна було дозволити собі розкіш відмовляти клієнтам. Найбільш болісно згадувати донецьких клієнтів, які підтримали Росію. «Я ставилася до них як до дітей, вклала стільки знань і зусиль, а вони зрадили батьківщину».
Окупація
У квітні 2014 року місто заполонили російські військові. Кадирівці їздили на БТРах та свистіли дівчатам услід, п’яні натовпи ходили з триколорами. З вікон спортзалу було видно бої у ДАПі.
Телевежу захопили, обнесли колючим дротом і запустили по телебаченню російську пропаганду. Ніхто до кінця не розумів, що відбувається, але за проукраїнську позицію людей стали забирати «на підвал». Про ненависть до росіян говорили пошепки. А дехто вирішив співпрацювати з новою владою. Чоловік Галини зайняв проросійську позицію, тож жінка з ним роз’їхалася. Проросійський він і досі. «Якщо ти попадеш під мобілізацію чи засвітишся серед колаборантів і зганьбиш дочку, я тебе знайду і придушу», — сказала Галина ще тоді.
З рідного міста виїжджати не хотілося. Заявляти про свою патріотичну позицію було небезпечно, але власник спортзалу Nord, де того часу проводила тренування Галина, дотримувався проукраїнської позиції. Тренування покращували настрій і тримали в тонусі не лише фізично, але й морально.
У 2017 році сепаратисти відібрали завод, а з ним і спортзал. Галина покинула місто і вирушила до Києва. Влаштувалася в мережевий спортзал, але швидко розчарувалася в роботі. По-перше, побачила багато молодих тренерів, які тренують підопічних геть неправильно. По-друге, адміністрація вимагала розкручувати своїх клієнтів на додаткові кошти та послуги. У тренерки зникло всяке бажання вкладати час і сили, тому вона звільнилася та влаштувалася доглядати літніх людей.
Один з тих чоловіків, яких вона доглядала, запрошував до себе друзів-алкоголіків. Вони принижували Галину та захаращували житло. Вона вже серйозно замислювалася, чи не вийти у вікно девʼятого поверху. Хотілося розпрощатися з життям, коли вкотре через донецьке походження її називали сепаратисткою. «Це було неможливо, і там ти чужа, і тут». Але й це Галина пережила.
Зараз вона вперто хоче дожити хоча б до 80 років, щоб її ховали гарні 60-річні клієнтки-амазонки, вдягнені в бікіні. Знаючи Галину, я не певна, що це жарт.
Київ — Донецьк — Німеччина — Київ
У 2019 році вона захворіла на ковід. Поїхала помирати в рідний Донецьк. Стверджує, що максимально обкашляла кожного сепаратиста на всіх блокпостах. Видужала, але не змогла лишатися у рідному місті, по якому ходять люди у формі, де розплачуються рублями. Мала ненависть до всього російського. Коли зрозуміла, що навіть качалка не приносить радості, повернулася до Києва. Було важко винайняти житло, довелося жити в хостелі та працювати прибиральницею на 13 поверхах офісної будівлі. Працівниць називали «феями чистоти», тепер Галина ненавидить слово «фея».
Колега з догляду за літніми людьми запропонувала Галині роботу в Німеччині, доглядати бабусю депортованих колись до Росії німців. Навіть після повернення на батьківщину вони не перестали цікавитися російськими новинами, канал «Росія1» був увімкнений майже цілодобово, а коли траплялися перебої в роботі, підопічна бабуся відчувала щось схоже на наркотичну ломку. З початком війни Галину почали називати нацисткою та бандерою, ніби хороші люди досить швидко перетворювалися на агресивних симпатиків війни. У День Незалежності України Галина не витерпіла та повернулася до Києва.
Йдучи районом, помітила просту підвальну качалку. Зайшла та запропонувала послуги. Власник їй сподобався, вона сподобалась власнику, тож почався новий етап її тренерської діяльності. Щоб знайти клієнтів, написала пост у фейсбуці, на який я й натрапила. Одна клієнтка знайшла Галю сама: впізнала в магазині, адже до нападу Росії жила та тренувалася з нею у Донецьку.
У простій підвальній качалці та з новими клієнтами, що довірилися їй, Галя нарешті стала почуватися в Києві як удома.
Секрети качалки: як бути здоровим та полюбити спорт (або ні)
Тренує Галина за власною методикою, розробленою на накопичених знаннях про культуризм. Здебільшого це робота з вільними вагами: гантеллю, штангою, бруссям. Вважає так: що легше знайти знаряддя для тренувань, то найімовірніше ти їх не закинеш, навіть якщо немає спортзалу. У кожній вправі контролює правильне положення тіла та вказує на м’язи, які мають працювати. Це робить тренування цікавим, тому що одразу розумієш, що та як працює, чому потрібно робити саме цю вправу, яка буде наступна, чому стільки повторень і саме таке навантаження. Щоб правильно пояснювати назви органів і м’язів, Галина передивилася «Доктора Хауса» українською, адже там багато балачок про тіло та органи.
У практиці Галини вже були клієнти, які виліковувалися завдяки спорту. Найбільше пригадується літня жінка з артритом, артрозом, остеопорозом. У неї сильно розпухли коліна, особливо одне, воно було червоним і гарячим. Якось жінка займалася в групі здоров’я, їй полегшало, тож для радикальних змін прийшла до качалки. Галина обережно, крок за кроком підбирала для неї вправи, щоб не зашкодити, й за рік коліна прийшли до нормальної форми, та й загалом клієнтка стала почуватися краще.
Пригадує жінку, яка мала крупну статуру, не важила багато, але мала рихле і грузне тіло, через що виглядала чи не удвічі старшою. Зрештою за допомогою спорту вона дуже підтягнулася та перестала соромитися свого тіла. Але схуднення не відбудеться завдяки одному спорту. Тут тренерка рекомендує харчування зі зниженою кількістю жирів, обов’язкове додавання білка до кожної страви та один день на тиждень дозволити собі їсти що завгодно, щоб не зірватися з дієти. За її словами, з роками тренувань режим харчування можна дедалі більше послаблювати, тому що м’язова тканина дозволить пришвидшити метаболізм. Але на перших стадіях харчування вкрай важливе для схуднення.
Тим, хто не може полюбити спорт, Галина рекомендує шукати тренера, з яким весело. Вправи дійсно складні, але задача викладача — зробити все інше легким, відволікти, розважити. Тоді до вправ ставлення буде таке, як у мультику «Жив-був пес»: коли у дівчини вкрали дитину, вона кричала, але косити не переставала. Так потрібно ставитися до спорту. Але, вважає вона, не всі мають любити спорт і мати атлетичне тіло. Декому справді варто перестати себе силувати та прийняти свою зовнішність такою, як вона є. Зрештою, абсолютно ідеальні тіла, які ми бачимо навіть на спортивних змаганнях, часто є результатом вживання «хімії», а тренерка категорично проти того, щоб отруювати свій організм заради недосяжних ідеалів.
Складніше за все, зі слів Галини, переконати клієнтів у важливості прокачування всіх груп м’язів. Чоловіки не дуже люблять качати ноги, жінки — верхню частину тіла. Але її методика про те, щоб розвивати всі м’язи повноцінно. Через те вона часто з докором дивиться на окремих чоловіків-тренерів, які тренують жінок. На її думку, часто трапляється, що чоловіки тренують таке тіло, яке самі хочуть бачити, а не те, яке буде насамперед сильним і здоровим. З-поміж систем занять найбільше не любить кругові вправи з низькою вагою на багато повторень і коли вправи з вагою виконуються у швидкому темпі: «Це не культуризм. Це якась аеробіка з гантелями, і вона малоефективна».
Часто люди приходять у тренери з великого спорту й звикли суворо ставитися до клієнтів, бо так ставилися до них їхні тренери: навантажувати, заганяти заради швидких результатів, іноді бути агресивними та надто серйозними. «Спорт — це гра в довгу, — каже Галина, — і на серйозних щах ти роками не протягнеш. Тож у першу чергу має бути весело та цікаво. Тоді будуть результати».
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Таємнича професія: топ міфів про снайперів;
Як кияни ходять у гості з тваринами: історії та підказки;
Планувати та досягати: як ставити цілі;
Заготовки, заморозки, акції: лайфхаки правильного харчування;
Дозволь собі нове: як українці поспішають жити під час війни.
