Гуляти і рослини вивчати: як шукати у Києві природу

^{У статті використані фото з фейсбуку Олександра Калашникова}

Що робити, коли вже не хочешь гуляти історичними місцями Києва, двориками і популярними локаціями? Час вирушати на «природничу» екскурсію. І столиці є що показати. Гід і автор книги «Природа Києва. Як відродити і зберегти» Олександр Калашников розповів Вікенду, чим захоплює міська природа, як влаштовані такі прогулянки та чому іноді краще відсидітися вдома.

— Я дуже люблю Київ. Тому цікаво було познайомитися з ним якомога ближче. Перехід до природної тематики у мене відбувся плавно і майже непомітно. І, звісно, не в гонитві за грошима чи попитом. Просто у певний момент я зрозумів, що центральну частину міста вже знаю ґрунтовно, а от до околиць і віддалених частин є питання, що і підштовхнуло мене ознайомитися з цими місцями краще. А там, де закінчується житлова забудова, крім історичного спадку зʼявляється ще й природа. Різного рівня збереженості, але вона поки є. І знайомитися з природою виявилося так само захопливо і цікаво, як і з історією Києва.

Екскурсії для мене не є якимсь завданням або метою. Просто коли детально розберешся з певним питанням і знайдеш багато цікавого, мимоволі зʼявляється бажання цими знахідками ділитися з іншими людьми. «Природничі» екскурсії я почав водити багато років тому, але це відбувалося досить поволі.

Інформацію доводиться збирати майже по крихтах. Адже путівників Києвом існує досить багато, а от книг, присвячених саме природі міста, практично немає. Та й гідів, які роблять екскурсії, повʼязані з природою, можна перерахувати по пальцях. І майже всі вони самоучки. Єдиної школи та узагальнених матеріалів про природу Києва поки не існує. Тому в хід йде усе. І старовинні мапи, які дозволяють зрозуміти, як саме і що змінилося. І книги шанованих краєзнавців, де іноді побіжно згадуються цікаві мені обʼєкти. І архівна інформація, якої, якщо говорити саме про природу, збереглося не так і багато. І особисті спостереження, що накопичуються під час моїх численних дослідницьких прогулянок.

У Києві немає якихось екстремальних природних зон. Пройти можна майже усюди. Інше питання — чи треба це робити. Адже бувають просто досить нудні ділянки, проходити які не так і цікаво. Такі фрагменти я, звісно, намагаюся виключити зі своїх екскурсій. А для цього завжди будь-який запланований маршрут заздалегідь проходжу сам. І це стосується не тільки нових місць, а й тих, які давно і добре знаю. Бо, наприклад, за зиму багато що може змінитися. І може скластися ситуація, коли десь краще провести трохи іншим шляхом, тому що так комфортніше.

Усі люди різні: хтось цінує природу, хтось — ні, хтось розуміє чи хоча б хоче дізнатися, що саме його оточує, а комусь все одно. Але загалом ситуація змінюється на краще. Багато людей сильно втомилися від бетонних джунглів, і їх тягне на природу. Звісно, серед киян є професійні ботаніки і зоологи. Проте решта — і це не тільки в Києві — має досить уривчасті знання про природу. У першу чергу це вина школи, бо в навчальних програмах просто немає курсів, що дають повне уявлення про місцеву природу. Наприклад, на території міста росте близько сотні видів дерев, відносно постійно зустрічається близько ста видів птахів. Кількість, здавалось би, невелика, і все це можна легко розрізняти. Але тільки якщо цьому хтось навчить. Щоб ситуація змінилася на краще, потрібні зміни у школі. Для початку — зміна навчальних програм і методичної літератури. Потім — курси і тренінги безпосередньо для вчителів. А вже далі відповідні шкільні уроки, що дають знання про природу, що нас оточує.

Я не вожу екскурсії по гриби чи ягоди. Мені цікаво знайомити людей з природою та малознайомими куточками Києва, а не просто кудись піти та назбирати грибів. Тим більше що гриби та ягоди — це теж важлива частина місцевих екосистем, і бездумно рвати їх не варто. Знаю досить багато їстівних дикорослих рослин, знаю, що у разі крайньої потреби зʼїсти, якщо мова йтиме про екстремальну ситуацію та виживання. Але гастрономічні тури на природу не влаштовую.

Є певні правила безпеки. У першу чергу це — здоровий глузд. І інші.

Одяг і взуття мають бути зручними.

Сезонно може бути потрібний захист від сонця.

Якщо за прогнозом передають дощ, це теж треба врахувати і підготуватися.

Не варто пробувати незнайомі ягоди і рослини.

Іноді можна натрапити на кліщів. Але загалом вважаю, що їхня кількість і небезпека роздута. Якби майже кожен кліщ був би заразним, то усі дачники та сільські діти масово лежали у лікарнях, але цього не відбувається. Звісно, зайвий раз бігати в самих шортах високою травою не варто, а коли приходите додому, краще себе уважно перевірити і прийняти душ.

Якщо залякаєте себе кліщами та іншими небезпеками, то можна дійти до того, щоб взагалі не виходити на природу, але так зробите собі тільки гірше, бо ослабите імунітет і підірвете здоровʼя.

Інших небезпек під час таких прогулянок особливо не виникає. Бродячих собак та безпритульних людей у Києві небагато, під час групових прогулянок з проблемами через них не стикався.

Природі Києва потрібна допомога, до того ж терміново. Але це мають бути комплексні заходи, що охоплять одразу багато напрямків і аспектів. Щоб відповісти на питання про те, що робити, мені довелося написати цілу книгу, що включає велику кількість окремих тематичних розділів і підрозділів. Тут важливо зазначити: для суттєвих змін на краще потрібна у першу чергу політична воля і бажання місцевої влади і в деяких випадках навіть держави. Внесок пересічних киян у справі збереження природи хоч і важливий, але все ж більше допоміжний. Для розвʼязання ключових питань потрібні зміни чинних законів, чітка стратегія і цілеспрямована професійна робота багатьох міських служб.

Я гуляю на природі у будь-яку пору року, і коли тепло, і коли холодно, бо просто так мені сидіти вдома нудно. Але екскурсії проводжу тільки якщо погода для цього комфортна. Наприклад, коли взимку нарешті випав білий пухнастий сніжок, можна зводити людей у якесь цікаве місце, а якщо вітряно, неприємно, похмуро — немає сенсу когось з собою кликати.

«Червону книгу» знаю досить добре, але її представників зустрічаю, на жаль, досить рідко. У цьому плані міська природа дуже сильно збідніла.

Мої маршрути зазвичай від 10 до 20 кілометрів, найчастіше — близько 15. Менше 10 кілометрів зазвичай не виходить, бо ж хочеться під час прогулянки показати усе найцікавіше, що є у цьому районі. І знов-таки, якщо вже вибралися кудись на природу, то хочеться погуляти довше, якісь три кілометри не пройдеш, здаватиметься замало. А понад 20 кілометрів чисто фізично багатьом людям вже досить складно йти. Це все ж має бути приємною прогулянкою.

Виділити улюблені локації не можу, я дуже люблю природу Києва, а порінювати різні природні обʼєкти неправильно. Бо, хай по-різному, але тут багато красивого.