РоZOOMні уроки чи повна лажа: як школярі вчаться на карантині

Фото Anastasia Gepp, Pixabay

Школярі зараз мають навчатися дистанційно. Батьки реагують на це по-різному: одні клянуть вчителів та ситуацію, інші із задоволенням спостерігають, як діти пів дня залипають у комп’ютери. Вікенд розпитав вчителів та батьків, аби дізнатися про тонкощі процесу дистанційного навчання, розчарування та відкриття.

Кілька спостережень:

У більшості класів дистанційне навчання організовано наступним чином: класний керівник скидає у чат завдання, а потім вимагає відправити йому на пошту чи у вайбер виконані завдання.

Приклад надзвичайної комунікації повідомили дарницькі батьки: вчителька молодшої школи просто пише завдання на день на аркуші, фотографує та скидає батьківському комітету. Ті розміщують завдання у вайбері для всього класу.

Педагогів, які зуміли організувати справжнє онлайн-навчання, дуже мало.

Існує стереотип, що молоді вчителі легко опановують сучасні онлайн сервіси, а старше покоління не хоче і не вміє цього робити. Наше дослідження показує — це не конче так. Інколи молодь не вміє користуватися сучасними технологіями, які вже опанували та використовують їхні старші колеги.

Немає чітко визначених методик та інструментів. Кожен вчитель вимушений самостійно шукати та налаштовувати їх. Проте серед найпопулярніших застосунків називають Zoom. Це програма для відеоконференцій та онлайн-зустрічей з безліччю можливостей та досить простим функціоналом.

Учні сприймають карантин як додаткові канікули, а вимогу навчатися на канікулах — як насильство з боку дорослих.

У школярів, які отримують завдання «конспектувати параграф», навчання викликає нудьгу. Ті, хто щодня потрапляють у звичний для себе інтернет-світ разом із вчителем та однокласниками, навчаються легше.

Деякі діти звертаються по допомогу до батьків. Останніх це дратує. І не через небажання допомогти, а через повне нерозуміння того, чого хоче вчитель від дітей.

Діти, яким легко вдається вчитися вдома самостійно, вже починають замислюватися, навіщо їм потрібно ходили у школу.

Марина Дубик, Буча

— Я викладаю у школі історію, географію та мистецтво. У нашій школі маленькі класи, по 5 учнів (зараз 5-7 класи). Одразу після оголошення карантину вирішили вести заняття у вайбері по класах, особливо складно не було.

Під час уроку всі знаходимося в групі та розмовляємо: я ставлю питання чи щось пояснюю, одразу отримую відповіді. Також працюємо у письмовій формі, деякі діти викладають голосові повідомлення. Здають роботи через викладання фото у групі чи окремому чаті, отримують поради чи зауваження для доопрацювання. Наприклад, на мистецтві зараз працюємо над роботами на два конкурси дитячого малюнку.

Домашні завдання — те, що не встигають зробити під час уроку та залишається для доопрацювання. Оцінювання відбувається як зазвичай, перевірка знань з допомогою онлайн-тестування в режимі реального часу платформи «На урок». Спробували цей інструмент, поки дітям подобається. Хоча займаємось з 10-ї, учні вже за 5-10 хвилин до уроку питають у групі про завдання.

Спочатку було трохи напружено, бо треба було одночасно спілкуватися у кількох режимах, а до кінця тижня вже налагодили процеси. Подивимось, як буде після канікул.

Фото klimkin, Pixabay

Алі Сафаров, батько семикласника

— Син сприймає карантин геть не як необхідність вчитися, а як канікули, на які щось було задано. Головна проблема, що не змогли організувати дистанційне навчання. Вчителі не хочуть користуватись сучасними технологіями, не вміють створювати відеоконференції тощо. Це додатково підриває довіру до них.

У класу є вайбер-група між батьками і класним керівником. Деякі вчителі створюють Гугл-доки для роботи. Але більшість просто дають тупе завдання типу «прочитати підручник, виконати вправи». Син засвоює матеріал добре і як наслідок — вже починає розмірковувати над тим, що в школу ходити — то взагалі дурна справа.

Тетяна Дрожевська, мати семикласниці

— Дистанційну освіту у нас уявляють як скинуті в телеграм чи вайбер завдання для самостійного опрацювання. У кращому випадку — посилання на якесь відео на ютубі, де інший вчитель проводить урок або щось пояснює. Виконане завдання скидають учителеві на пошту для перевірки. Інколи завдання в кращих традиціях звучать як «переписати в зошит параграфи».

Донька розцінює ситуацію як напряг, бо сидіння вдома автоматично сприймається як канікули, а тут примушують робити уроки.

Марина Ситник, мати семикласниці

— Лише вчителі фізики і математики дали посилання онлайн-уроки. Решта просто дали купу завдань, фото виконання треба скинути на пошту. Навіть з праці треба завантажити підручник, на вказаних сторінках знайти відповіді та переписати їх у зошит. І це добро скинути вчителю на пошту. Навіщо?

Катерина Каверина, мати шестикласниці

— Кожен з учителів танцює як хоче. Є Гугл-клас із завданнями і презентаціями від педагога, онлайн-тести для перевірки на ресурсі «На урок», посилання на Ютюб на сторонніх викладачів, уроки у Zoom та скайп-конференції.

Голова обертом, бо немає єдиної системи. Як і всі у країні, педагоги не були готовими до такої ситуації.

У найскладнішій ситуації опинилися випускники.

Майя Тульчінська, мати одинадцятикласника

— У нас капець — випускний клас. Пробні ЗНО перенесли на квітень, але не факт, що їх проведуть. І основні ЗНО поки не факт, що проведуть. І що буде — ніхто не знає.

Завдання начебто учням видають, але роблять вони їх мляво. І так були на розслабоні з усіх предметів, крім тих, які планували здавати. А тепер тим більше.

Фото athree23, Pixabay

А що в інших містах?

Оксана Маланчак, Львів

— В малого в школі з 11:00 до 13:30 проходять онлайн уроки: руханка, ранкове коло, математика, українська, англійська, природа. Потім з 15:00 дивляться по два уроки у відеозаписі. З англійської є окрема платформа з домашнім завданням, які малий виконує на комп’ютері. Його роботу автоматично бачить вчитель. Дуже зручно!

Виконане домашнє завдання відправляю у месенджер вчительці і отримую коментарі. Вся моя робота полягає в тому, щоб включити комп’ютер, сфотографувати і вислати.

Галина Кравченкова, Харків

— Я сама викладачка та мама двох дітей. Веду лекції через різні застосунки. Знаю, що дуже багато викладачів користуються Zoom для проведення лекцій.

Як виявилося, шкільні вчителі абсолютно не готові до дистанційної роботи. Понадсилали купу нісенітниць, а тепер жадають фото домашок. Як вони все це систематизувати збираються? Чому я повинна замінити вчителя дітям. Обурена вкрай.

Що думають вчителі?

Марія Марченко, викладачка школи №207

— Зараз дуже багато дискусій. Виявилося, до дистанційного навчання в більшості випадків не готові ні вчителі, ні батьки, ні діти. Тож тепер кожна група намагається знайти вихід або просто шукає винного.

Я створюю короткі відеофрагмети, працюю в Гугл-клас, спілкуємось з дітьми через телеграм, вайбер, електрону пошту. Але всім варто пам'ятати, що дистанційне навчання базується на самоосвіті.

Тетяна Кареліна, мати учня, який вже півтора року успішно навчається дистанційно у середній школі

— Навчання відбувається в режимі звичайної школи: у звичайному розкладі на день 5-7 уроків, майже як школа по навантаженню і різноманітності. Але діти не завжди навчаються за розкладом і щодня: у когось змагання, виїзди або інша активність. Головне — встигнути до дедлайну в кінці чверті. Про дедлайн попереджають багато разів, тому випадково пропустити не вийде.

Уроки можна проходити в будь-якому зручному порядку. Син зазвичай закриває завдання попредметно, бо не дуже любить перемикатися.

Нова тема — це набір теоретичного матеріалу (текст, відео, аудіо) і якась кількість практичних робіт. Але з реактивами на хімії справи не мають, на жаль. Фізкультура — теж віддалено у вигляді теоретичного матеріалу.

Зв'язок з учителями побудований таким чином: можна раз в тиждень отримати профільну консультацію по скайпу. Якщо десь застряг, можна написати відразу ж і отримати відповідь через 2-12 годин (тут як вийде). Безпосередніх зустрічей з учителем в офлайні немає.

Іноді виявляю у сина незакриті за тиждень уроки. Затягування — це проблема. Але в цілому за підсумком першого року дистанційного навчання табель істотно покращився. Ми домовилися, що якщо навчання буде абияк, то дитина повернеться в звичайну районну школу. Це дуже вагомий стимул.

Поради давати складно, бо багато чого залежить від того, як взагалі побудований процес комунікації з дитиною. Напевно:

будувати систему з першого дня (скільки часу на навчання, коли цей час, що робимо в форс-мажори);

не тиснути (так я дізналася, що коли не насідати, то син реально вчиться і з літератури іноді може дати мені фору);

поважати працю дитини (тому що самоорганізуватися віддалено, коли до цього комп'ютер був тільки для ігор — це нічого собі досягнення);

знайти важіль контролю — навіть якщо дитина зазвичай справлялася, навчання вдома розслабляє (тут дорослим варто згадати, що зосереджено працювати з дому теж буває важкувато);

закладати певну кількість часу на допомогу (в середній школі це не так вже й багато).