Людина, яка не зрадила Київ заради Москви та її привілеїв, фронтовик і багатогранна особистість. Музикант на весіллях та у ресторанах, автор гімну столиці та багатьох пісень, які ми вважаємо народними. До дня народження композитора Ігоря Шамо Вікенд зібрав кілька цікавих фактів про іменинника.
Батько Ігоря працював директором аптеки, трохи грав на трубі та дуже любив Київ. Тож передав синові любов до музики і до міста. Малий Шамо навчався музики у початковій школі у відомого викладача Д. Писаревського, а той рекомендував його до вступу у спеціалізовану музичну школу імені Лисенка. Однокласниками Ігоря були Володимир Шаїнський та Ян Френкель. Вже тоді Ігор вирішив, що навчатиметься у на композиторському факультеті Київської консерваторії.
Але почалася Друга світова війна, батько та брат пішли на фронт, а Ігор із матір’ю евакуювалися до Уфи, де Шамо вступив до медичного училища, екстерном закінчив його та записався добровольцем на фронт. Військовим фельдшером пройшов усю війну до самого Берліна. У Австрії на святковому концерті на честь перемоги лейтенант Шамо грав на трофейному акордеоні. На тому ж вечері зустрів лейтенанта авіації Людмилу Большакову і закохався. Пара зареєструвала шлюб у радянському посольстві. А після демобілізації в 1946 році молоді повернулися у Київ, де отримали житло — 16-метрову кімнату.
Професура консерваторії рекомендувала Ігоря до вступу. Проте екзаменаційній комісії треба було представити хоча б один твір, щоб абітурієнта могли оцінити як композитора. Кажуть, що часу на творіння та запис у Шамо не було, але в останній момент перед іспитом прийшло натхнення, і він створив п’єсу «Фантастичний марш». Хвилювався, що твір сирий, погано продуманий. Проте на комісію він справив гарне враження, і Шамо прийняли. Причому запропонували навчатися відразу на другому курсі. Але Ігор був вимогливим та об’єктивним до себе, тож став студентом першого курсу. Композиції його навчали Лев Ревуцький та Борис Лятошинський. На той час родина Шамо вже мала маленького сина. Пізніше Ігор дізнався, що Борис Лятошинський з власних коштів додавав грошей до його стипендії. Поки навчався, Шамо утримував родину: підробляв на весіллях, грав у ресторанах, працював у заводському театрі «Арсеналу», робив музичне оформлення театральних спектаклів.
Шамо дійсно був обдарованим, що відразу відзначили викладачі. Він завжди посідав перші місця на конкурсах студентських робіт. Рідкісна справа — ще студентом-третьокурсником він став членом Спілки композиторів. На дипломному концерті Шамо грав свій твір на фортепіано у супроводі симфонічного оркестру. Далі виконував його на концертах у Москві та Києві. Тож випускник відразу став визнаним композитором.
Коли родина мала вже двох дітей, отримала трикімнатну квартиру у центрі, в Ігоря з’явився робочий кабінет. Він зібрав гарну колекцію шийних хустин і беретів, придбав «Волгу», якою вся родина у вихідні виїздила на дачу у Конча-Заспі.
Загалом Шамо створив понад 300 пісень, в основному ліричних, патріотичних, балад та романсів. Працював із різними поетами, проте союз із Дмитром Луценком був найбільш плідним. Пісня «Як тебе не любити» на музику Ігоря Шамо і слова Дмитра Луценка стала офіційним гімном Києва. Пісні Шамо виконували такі відомі співаки як Георг Отс, Муслім Магомаєв, Дмитро Гнатюк, Юрій Гуляєв, Юрій Богатіков.
Історій про те, як Шамо написав музику до гімну Києва, безліч. Одна з них розповідає, що композитора викликав міністр культури УРСР Ростислав Бабійчук, який і запропонував йому попрацювати над твором. Тоді Шамо покликав друга — поета Дмитра Луценка, і, випивши за ніч відро чаю та випаливши дві пачки «Біломору», друзі створили «Києве мій».
Цікаво, що досить часто слухачі писали на радіо з проханнями поставити ту чи іншу «народну пісню». Не знаючи, що ці пісні не народні, а мають автора — Ігоря Шамо. Для композитора такі моменти — це і є справжнє народне визнання.
Шамо також працював над музичним оформленням художніх фільмів. До того ж він писав музику досить швидко та без інструменту (так робить мало хто з композиторів). Коли створювали пісні до фільму «Як гартувалася сталь», поет Роберт Рождественський не встиг вчасно надіслати вірші композитору. Тож він зателефонував Шамо і надиктував вірші телефоном, а той моментально написав музику до щойно почутого тексту. Пісню до фільму одразу почали записувати.
Взагалі Ігор Наумович прекрасно знав місто, часто водив екскурсії для колег-композиторів із різних республік Союзу. Прожив у Києві все життя до самої смерті у 1982 році, хоча його запрошував переїхати у Москву голова Спілки композиторів Тихон Хренніков. Кликав старого друга до радянської столиці і колишній однокласник Ян Френкель.
У 2016 році бульвар Давидова на Русанівці було перейменовано на бульвар Шамо. На будинку №8 по вулиці Костьольній, де мешкав Шамо, встановлено меморіальну дошку на його честь. А ще ім’я композитора носить дитяча музична школа №7.
Читайте також: Любить Киев по-китайски и с волынкой: как звучат разные варианты гимна столицы;
Архитектор, который рисует Киев: как работает Сергей Брандт;
От шедевра до открытки: 5 знаменитых фотографов старого Киева;
