Якщо ви хоча б раз гуляли столичним Подолом, то, напевне, помітили, що в цій місцині збереглося чимало цікавих історичних пам'яток. Це і одноповерхові будинки 19 століття, і бруківка на Андріївському, і затишні дворики, і старовинні церкви… Мало хто помічає інший бік Подолу — те, що було збудовано вже за часів СРСР: житлові будинки, величезна промислова зона, яка колись була потужним виробничим центром, легендарний Пивзавод на Подолі, комбікормовий завод, завод із виробництва дріжджів та ціла купа інших підприємств.
Проте сьогодні більшість заводів просто стоять без діла, а занедбані цехи й павільйони радше служать прихистком для безхатченків, ніж виконують свої прямі функції.
Над тим, як переосмислити цей простір та чи можна дати йому нове життя, розмірковують молоді українські дослідники з незалежної організації Urban curators та ініціативи «Розуміти Радянський Поділ». Для цього спілкуються із місцевою громадою, вивчають досвід інших країн та навіть організували зустріч під назвою Post Soviet Podil — вона теж відбулася у промзоні, на території Київського авторемонтного заводу. Що обговорювали на цій зустрічі та яким може стати оновлений Поділ вже у найближчому майбутньому, читайте у наших нотатках.
Подільсько-Куренівська промислова зона — найбільша у Києві. Її загальна площа складає близько 780 га.
У вересні 2015 року Київрада затвердила детальний план території для частини цієї промзони. 80 га занедбаної промзони запланували забудувати соціальним житлом, а рештки працюючого виробництва винести за межі міста. У деяких місцях уже навіть розпочали зводити нові житлові квартали, як, наприклад, по вулиці Глибочицькій.
Дослідники з команди Urban curators запевняють: навіть попри те, що плани щодо заселення Подільської промозони уже затверджені, не варто поспішати. Справа в тому, що ці території з самого початку не були призначені для будівництва житлових будинків. Це значить, що всю цю промислову територію неможливо перетворити на житлову за одним-єдиним, універсальним підходом. До кожної місцини слід розробляти унікальний підхід, враховуючи природні особливості, ландшафти, інфраструктуру.
Радянські будівлі займають приблизно 50% всієї забудови київського Подолу. Одна з найстаріших київських вулиць — Кирилівська — вдало поєднує унікальні архітектурні зразки 19 ст та радянського періоду. Проте радянські будівлі видаються місцевим жителям менш привабливими, ніж архітектура попередніх сторіч. Радянська архітектура ніби стоїть осторонь, та це не значить, що вона не має історичної цінності.
Люди, які колись працювали на заводах у промзоні Подолу, сьогодні кажуть, що найбільше хотіли, щоби цим заводам повернули їхні прямі функції. А людям — робочі місця. Так вважають, в основному, представники більш старших поколінь, для яких потужна радянська промисловість гарантувала стабільність, роботу та впевненість у майбутньому.
Молодь навпаки більш задоволена теперішнім станом речей: їм до вподоби руїни, занедбані будинки, вони вбачають у цьому щось на зразок урбаністичної романтики.
На ділянці Подільської промзони, що розташована вздовж вулиці Кирилівської, майже немає повноцінних зелених зон. Проте опитування місцевих мешканців свідчать, що наразі їм достатньо того, що вони вже мають. Йдеться, наприклад, про невеликий сквер поблизу кінотеатру «Жовтень» та парк позаду заводу «Фармак».
Якщо і розглядати варіант часткового відновлення виробничих функцій в промзоні Подолу, то лише за умови, що виробництво буде безшумним та не заважатиме жителям прилеглих територій.
Основна відмінність промислової зони від житлової полягає у тому, що в житловій зоні є групи користувачів — місцевих мешканців, які можуть збиратися та приймати колективні рішення щодо майбутнього території. У промзоні ж такої групи користувачів нема, а отже, відсутня і постійна дискусія на цю тему.
Зараз досить розповсюдженою є практика, коли на території колишніх підприємств відкривають мистецькі галереї, клуби, хаби чи простір для арт-заходів. На Подолі уже існує кілька таких місць: галерея «Ізоляція», яка функціонувала на території закинутого заводу в Донецьку, але після окупації міста бойовиками так званого ДНР переїхала у приміщення судноремонтного заводу в Києві; клуб Closer на місці колишньої стрічкоткацької фабрики; галерея сучасного мистецтва ЦЕХ на вулиці Кирилівській.
Поява представників творчих спільнот у колишніх промислових зонах стає поштовхом для більш глобальних змін. Це поняття має назву джентрифікація. Мається на увазі, що коли у промзонах з'являються нові комьюніті з прогресивним, молодим контингентом, простір стає більш привабливим для потенційних інвесторів, які хочуть розвивати міську інфраструктуру. Відповідно, збільшуються і ціни на майбутнє житло в цих місцинах. Умовно кажучи, вартість житла в новобудові поряд з популярним, відомим далеко за межами України клубом Closer буде у кілька разів вищою, аніж якби цього клубу там не було, а місцина була б просто занедбаною частиною великої радянської промзони.
Яскравий приклад того, як колишнім промзонам дають шанс на нове життя в інших країнах — це австрійський Відень. Там у районі під назвою Зіммерінг існує унікальний об'єкт індустріальної архітектури — Віденські газометри.
Башти, які колись служили для збирання і зберігання коксового газу, сьогодні переобладнали у житлові приміщення та підприємства зі сфери обслуговування. Це круглі резервуари заввишки у 70 м та діаметром у 60 м, унікальний екстер'єр яких повністю зберігся.
Читайте також: Ремонт, скандал та невизначеність: що чекає на «Київ» та інші кінотеатри;
От Боричева Тока до Бабьего яра: 10 интересных фактов о киевских топонимах;
Памятник Шевченко: вместо княгини и императора;
Маршрутка от Пикассо и Подол ван Гога: Киев в картинах известных художников;
От шедевра до открытки: 5 знаменитых фотографов старого Киева.
Давай дружить в 
, самые крутые фотки лови в 
, все самое важное и интересное в 
, кратко и по делу в 
.
