Життя за парканом: чи потрібні місту закриті ЖК

Життя за парканом: чи потрібні місту закриті ЖК

У Києві стає дедалі більше закритих ЖК. Мешканці кажуть, їм зручно так жити. Урбаністи сваряться, що закриті ЖК — це зло для міста. Вікенд запитав експертів та мешканців, чи потрібні Києву комплекси за парканами.

Констянтин Мезенцев, професор, завідувач кафедри економічної та соціальної географії КНУ імені Тараса Шевченка

— Відповідь на це питання залежить від того, яким ми хочемо бачити своє місто. Містом, комфортним для всіх мешканців, містом, що розвивається зусиллями всієї громади на основі спільного бачення майбутнього? Чи клаптиковим містом, де інтереси мешканців кожного кварталу чи житлового комплексу обмежуються парканами? Містом, яке стає сегрегованим та несправедливим? Я хочу жити у першому місті, в якому немає анклавів для «кращих» і решти території, «островів цивілізації» в «океані байдужості».

Головний аргумент закритості житлових комплексів — безпека. Так, на перший погляд, паркани захищають від небезпек злочинності, але тим самим перетворюють мешканців сусідніх районів на небажаних гостей. Водночас жителі закритих ЖК часто використовують інфраструктуру районів проживання цих «небажаних» сусідів.

До того, я б говорив про ілюзорність безпеки. Чому? Бо статистично рівень пограбувань не є нижчим у закритих комплексах, оскільки, навпаки, вони приваблюють потенційних злочинців. Саме прагнення відгородитись заохочує останніх перевірити, чи дійсно є що ховати й захищати. З іншого боку, «запарканення» одних будинків або кварталів неминуче стимулює концентрацію соціально небезпечних мешканців в інших, отже, місто загалом стає менш безпечним.

Успішні міста характеризуються наявністю комфортних публічних просторів не тільки в центральній частині, а в кожному мікрорайоні. Натомість «приватизація» публічних просторів, створення власних парків закритих житлових комплексів зумовлює атмосферу недовіри, нерівності, відсутності відчуття громади міста. Що більше в місті парканів, то меншим є відчуття загальної безпеки та гостинності. А комфорт та якісне облаштування території для жителів закритих ЖК завершується одразу за парканом. Ефект комфортного двору у некомфортному місті — це ситуативна перевага, яка з часом легко може бути втрачена.

На жаль, різноманітні варіанти закритих спільнот дедалі більше колонізують міський простір Києва, створюючи формально відгороджені від міських проблем альтернативні простори, посилюють фрагментованість та донедавна практично відсутню соціальну сегрегацію міського простору. За відсутності чіткого бачення майбутнього розвитку міста «закриття» частини міського простору може перетворити Київ на клаптикове місто окремих закритих громад та великих масивів зі значною концентрацією соціальних конфліктів. Навряд чи таке місто буде успішним і комфортним для всіх і навряд чи в такому місті нам хотілося б жити.

Алла Петренко-Лисак, соціологиня, доцентка факультету соціології КНУ імені Шевченка

— Поки в містах будуть закриті двори багатоквартирних будинків/кварталів та офісів, парки та сквери (від шлагбаумів та парканів до суворої охорони), говорити про те, що суспільство цивілізоване, вважаю зарано.

Закритість — це страх чи претензійність. Істинно відкрите місто — це місто відкритих просторів. Місто має надавати можливості. Не обов’язково ти ними скористаєшся, але важливо знати, що можливість для тебе існує. І Європа, і Схід, і обидві Америки, і Австралія не дотягують до відкритості. І питання тероризму чи крадіжок тут не в тему.

Іноді люди бояться, що їх бачитимуть ті, кого вважають неприпустимою публікою. Бути відкритим — не значить жити навстіж. Сила відкритої системи — це потенціал накопичення диференційованого знання, посилення та розвитку завдяки різноманітності. Отже, доки у світі є закриті двори — світ закритий та гальмує.

Анна Денисенко, кураторка ЛУН Місто

— Зараз у покупців житла є великий запит на безпеку. Як результат — 61% нових житлових комплексів Києва пропонує закриту територію ЖК.

Паркан асоціюється з безпекою, але дослідження ставлять безпечність огороджених спільнот під сумнів. Аналіз огороджених спільнот Південної Африки продемонстрував, що паркан не є гарантією відсутності таких злочинів як пограбування зі зламом, й у деяких випадках навіть провокує злочинну діяльність.

Закриті території сприяють сегрегації, розділенню на своїх і чужих, породжують ворожість, відчуття страху.

Тож паркан — це найпростіше рішення, але насправді підвищити безпеку можуть якісне освітлення, марковані камери спостереження, прозорі двері під‘їздів, активні перші поверхи й простори, які мотивують людей проводити час біля дому. Тобто подвір’я з благоустроєм та можливістю приємно проводити час.

Фото: Олександр Шутюк

Софія Грабовецька, Гід у капелюшку, керівниця екскурсійного бюро Walk&Talk

— Моє майбутнє житло має закриту територію. Це подається як перевага, проте я так не вважаю. Хтось дорікає: «Це ж безпека», «ми за це платимо», «невже ти хочеш наркоманів під дверима?»

Ось вам моя позиція. Люди часто приходять на екскурсії з запитом: «Покажіть, будь ласка, щось не банальне й відоме, а цікаве та несподіване». Та з радістю в Києві достатньо такої краси. Ви й самі любите лайкати такі фоточки. І от веду я людей у дворики, а вони за височенними парканами, уявляєте? Один такий нещодавно затулив собою мій улюблений краєвид Софії Київської!

І от одного дня ми вже не на прогулянці з магічною атмосферою, а наче крокуємо ґратчастими коридорами, немов у в’язниці, поміж руїн історичних будинків та бетонних ЖК. Я щиро ненавиджу це відчуття сегрегації.

Якщо ви готуєтеся сказати, що деінде у світі теж так буває, не треба. Буває. Наприклад, у Мілані чи Парижі. Я добре пам’ятаю, що вночі тамтешні двори сплять за велетенськими дверима. Але вранці їх відчиняють навстіж, і кожен може зазирнути всередину хоча б краєм ока. Те саме з красивими під’їздами: так, всередину потрапити складно, але двері часто мають скляні вставки, крізь які кожен охочий може насолодитися естетикою.

Противага — Стокгольм. Ми випадково шукали ключі від нашого airbnb-житла під вазоном не в тій частині двору. Сусідка визирнула у вікно, але не сказала й слова. Виявилося, що місцеві за спільний простір для усіх. Ось, що значить високий рівень довіри.

Є дещо важливе в цьому порівнянні: у світі загальний стан пам’яток та вулиць у рази кращий, ніж у Києві. Людям не так потрібен вау-ефект у вигляді двориків, бо все інше добре.

Отже, перед тим, як будувати паркани, треба створювати більше краси. Місту необхідні історичні будівлі. Необхідні доглянуті сади, парки, сквери спільного користування. Не патички, які ніхто не поливає й вони чахнуть разом із клумбами, не рагульно кроновані дерев, не банери з рекламою сучасних ЖК на руїнах вікових особняків. Але поки що ми обираємо радіти закритим територіям.

Сподобалася стаття? Подякуй автору!

   

Читайте також: З льохом, ямою та ліжком: минуле та майбутнє київських гаражів;

Урбаністика для Києва: проблеми чи проєкти?

Червоні, ураганні та голозаді: круті мери 10 міст світу;

Розлучення з Києвом: чому кияни переїжджають до інших міст.