Кожен чоловік за замовчуванням може стати гарним батьком чи над цим доведеться попрацювати? Як прокачувати батьківський скіл і що найголовніше у вихованні дитини? Чи є універсальні поради? Спеціаліст з комунікацій Олексій Гордєєв поділився з Вікендом власним досвідом і розповів, які думки щодо цього мають інші батьки.
Мої батьки розлучились, коли мені було 11 років. Я пережив цей факт відносно легко, але його далекосяжні наслідки розхльобую досі.
Один з них — це те, що з 11 років ніхто мені не розповідав не тільки про чоловічу ідентичність, але й про те, як у майбутньому стати добрим, «якісним» батьком. Безперечно, з багатьма дітьми, які вижили у 80-х-90-х, батьки теж цим не ділились, бо на порядку денному стояло фізичне виживання.
Позаяк ніхто не занурював мене, підлітка, у проблематику батьківства (та й прикладів відповідального батьківства навколо було обмаль), на початку шлюбу мені здалось, що я апріорі буду гарним батьком.
Цій позиції сприяла не тільки стародавня чоловіча самовпевненість та острах вважатись слабким, якщо просиш про допомогу, але й загальний суспільний підхід: дітьми мають займатись жінки, а чоловіки — заробляти на хліб і на нього.
Ніхто мені не казав про те, що турбота про дитину об’єктивно з’їдатиме суттєву кількість часу, від прогулянок у парку до спільного дозвілля — і до цього потрібно бути готовим.
Ніхто не попереджав, що, щоби бути дітям цікавим, потрібно значно більше знати та вміти; виховання «пустим» батьком своєї дитини схоже множенню на нуль (хоча без батьків — ситуація ще гірше).
Ніхто не казав, що, щоби бути для дітлахів безпечним і надійним, потрібно бути емоційно зрілим (щоб у сім’ї за будь-якої ситуації хтось був дорослим) та мати високий рівень розвитку.
Тому, що в мене відкрились очі, я завдячую лише своїй дружині Людмилі. Я зрозумів, що стати адекватним батьком, який як мінімум не нашкодить та як максимум розкриє творчий і професійний потенціал своєї дитини — це величезний труд і справа, якій потрібно системно вчитись. Дружина розкрила мені очі на те, що над батьківством потрібно працювати, інакше мені вдасться передати тільки власні недоліки. Аби бути адекватним прикладом, потрібне постійне самовдосконалення та робота над собою.
На усвідомлення, що ситуацію потрібно змінювати, поки ще можна, пішло кілька років. Нині я досліджую книгу про батьківство і роблю це так ретельно, як вивчав, напевно, лише Біблію. І це буде точно не єдина книга на цю тему.
А на початку січня у фейсбуці я оприлюднив пост з питанням до своїх френдів-чоловіків, як вони прокачують своє батьківство і що спонукає їх змінюватися. Публікація не залишила байдужими й жінок. Ось найцікавіші відповіді.
Зміст стосунків з дитиною
Власник книжкової крамниці «Архе» Дмитро Шандра: «Розповідаю про свободу та відсутність зобов’язань переді мною та будь-ким іншим. Намагаюсь дати прийняття та безпеку. Хвалю, навіть якщо не розумію, що саме вдалось. І навіть написав невеликий текст на випадок, якщо раптово помру».
Дмитро Федорчак, проєктний менеджер в IT-сфері: «Стараюсь спілкуватись з досвідченішими батьками, слухаю подкасти, читаю зрідка (не навчився фільтрувати хороше від шлаку в даній темі). Стараюсь проводити час і вникати в життя дитини (хоча тому, хто не зрозумів інстаграму, тікток не зрозуміти поготів), спілкуватися. Також стараюся бути справжнім і нічого не приховувати (в дитинстві до мене дуже вибірково доходила інформація), раджусь по всіх сімейних/побутових питаннях. Якщо Каріне не розуміє, про шо йде мова, намагаюсь пояснити. Але ще вчитись і вчитись. В дружини великий список з зауваженнями ?».
Іван Зайцев, головред сайту «Асоціації рітейлерів України», вважає, що у будь-якій ситуації потрібно давати «любов та підтримку. Для дитини це найважливіше».
Спеціальний спільний час з дитиною
Політичний консультант Андрій Коваленко бере участь у створенні ютуб-каналу своєї доньки про Майнкрафт. Разом грають, продумують сценарії та монтують відео. Мотивацію пояснює так: «Хочу, щоб у дитини було більше, ніж мав я. Бажання виграти для неї 10 років щастя, які знадобилися мені для становлення міцного фундаменту для подальших можливостей».
Олександр Гнатюк, адміністратор фейсбук-сторінки «Враження.UA»: «Уважно слідкую за дитиною, ніколи не збиваю в доньки “внутрішню дослідницю”, навіть якщо щось порвала, розбила і помалювала шпалери. Розуміння того, що людина цілком залежить від тебе, підіймає в ті моменти, коли для себе того б вже не робив».
Ні універсалізму
Редактор сайту «Батьківський клуб» і батько трьох дітей Влад Головін наголошує, що у вихованні немає універсальних рецептів. «Найдивовижніше для мене — дорослі діти вважають яскравими моментами не те, коли я намагався бути гарним батьком. Вони пам’ятають прості речі, коли я просто був собою і не парився питаннями, як це вплине на дітей. Мої батьки теж розлучились. Але я пам’ятаю, як батько проводив зі мною свій час після розлучення, і як мати турбувалась про мене. Я багато чому навчився в них. І вчуся досі. Крім того, допомагають лекції нейролінгвістки Т. Чернігівської та психологині Л. Петрановської».
Водночас Анна Цуканова, шеф київського бюро Agence France Presse, бачить вихід у поєднанні «саморозвитку і самоаналізу та взаємодії з дітьми, увазі до них, їхніх почуттів та особливостей. У сумі це дає кращі можливості як бути опорою дитині (що включає і пенделі за необхідності 🙂 ) так і самому кайфувати від взаємодії з нею».
Ресурс дружини
Директор Центру економічної журналістики КШЕ Андрій Яніцький розповідає, що на самому початку читав Л. Петрановську, статті та особливо розсилку BabyCenter і нині уважно слухає поради дружини. «Книги читає дружина та регулярно переповідає мені звідти щось», — каже він.
В’ячеслав Бондар, голова ГО «Сімейний центр “You Too”», дотримується наступної позиції: «Для мене “прокачка” батьківства — це визнавати свої помилки, радитися з дружиною, спостерігати за іншими батьками та — головне — не боятись бути вразливим».
Денис Іванченко, журналіст, розлучений: «Мушу зізнатись, що читати літературу для батьків мене мотивувала (використаємо це слово) дружина. Я рипів-скрипів, але читав щось. Для доньки намагаюся бути цікавим і привабливим. Пройшов курс з емоційного інтелекту і трошки краще розумію, як саме й чому ми виявляємо емоції. Ну й спілкуюся зі спеціалістами. Наприклад, подруга-педагог і сенсорна терапевтка підказує прикольні ігри, які мій мозок вигадати не здатен. Принаймні, в житті й свідомості доньки я залишаюся».
Книги
Катерина Засуха, директорка агентства з управління репутацією EFCOM, радить чоловікам книги Л. Петрановської, С. Ройз та Д. Зіцера.
Не як він
Дмитро Крапивенко, шеф-редактор програми «Зворотний відлік» на «Суспільному», каже, що, на відміну від свого батька, який мінімально залучався до його виховання, «я багато що намагаюся робити навпаки». «Як не банально, головне любов, довіра і прагнення бачити в дитині особистість, а не проєкцію своїх бажань», — каже він.
Сергій Дежнюк, ад’юнкт-професор філософії у Tulsa Community College, завжди пам’ятає, як колись визначився у дитинстві, яким батьком у майбутньому він не хотів би бути. Зараз він каже: «Був чесний з дітьми, не ховав своїх недоліків і того, що робить нас живими людьми. Старався бути і батьком, і другом».
Сподобалася стаття? Подякуй редакції!
Читайте також: Прыгать по лужам и играть в футбол: 6 историй про папину любовь;
Как две капли воды: 5 историй похожих мам и дочек;
Откуда берутся дети?10 вопросов приемным родителям;
