Мюзикл «Тигролови»: Київ з присмаком Бродвею

Мюзикл «Тигролови»: Київ з присмаком Бродвею

У статті використані фото, надані Київською оперетою

Ватники, тигролови, гейші та криваві зірки на спинах. На прохання Вікенду журналістка та фанатка бродвейських мюзиклів Аліна Мосендз-Мансер розповіла, чому варто подивитися музичну версію «Тигроловів».

Аліна Мосендз-Мансер

Мюзикл «Тигролови» на сцені Київської оперети став подією в моїй інформаційній бульбашці ще у травні. За кілька тижнів до третьої прем’єрної вистави в липні квитки були вже розібрані. Мені вдалося потрапити на новий мюзикл, а також поспілкуватися зі співавтором лібрето та співкомпозитором Кирилом Бескоровайним.

До цього цього не було

Мюзикл створений за мотивами пригодницького роману Івана Багряного «Тигролови». Хто вчився у школі вже за часів незалежності напевно пригадає цей твір із програми «укрліт» як перший справді цікавий роман. А все, ймовірно, тому, що в ньому не просто є динамічний сюжет, втеча українського політв’язня, полювання на тигрів, романтична лінія, але ще й гепі-енд. Погодьтеся, у шкільні часи українська література часто справляла враження безперервного тужіння за долею українського народу, а щасливі чи веселі фінали були скоріше винятками. Ті, хто українську літературу вивчав ще й в університеті, скоріше скажуть: «Ой, ну «Тигролови» — це добре, але ж от «Сад Гетсиманський» — куди важливіший і глибший твір». А я поспішу запевнити, що й від «Саду» у новому мюзиклі є дещо. Про це трошки згодом. Якщо ж ваші шкільні роки припали ще на радянський час, то на цьому моменті раджу вам прочитати «Тигроловів», тримаючи в голові, що сюжет роману є частково автобіографічним і розкриває «теплі взаємини» Івана Лозов’яги (так, Багряний — це псевдонім) з радянським каральним органом НКВС.  

Відповідаючи на моє запитання, чому саме цей твір, Кирило Бескоровайний сказав, що у школі на нього не особливо звернув увагу:

«Вже пізніше я почав перечитувати українську літературу у задоволення. Велика заслуга в цьому видавництва «Основа». Здається, на Книжковому арсеналі я придбав «Тигроловів», бо видання з татуюваннями в ролі ілюстрацій було суперсексі й мені захотілося володіти цією книжкою. Звісно, коли перечитав, я  також захопився історією. Вона справді життєствердна та нагадує екшн-фільм».

І справді, у 1990-х навіть був фільм «Тигролови», але наскільки вже він був екшном…

Ватники, гейші, шамани та маски-черепи

Тепер про враження від самої вистави. Мюзикл вражав і тримав увагу протягом обидвох дій. У комплексі вдало зіграло все: і динамічний сюжет, і яскраві актори, і пісенні партії, і хореографія (виконана напівголими акторами в масках-черепах із кривавими зірками на спинах), і декорації (вагон-товарняк). Глядач проходить шлях разом інженером-авіатором Григорієм Многогрішним: психіатрична лікарня як каральний орган, ув’язнення, етап до Сибіру (саме тут є неймовірні хорові сцени з «ватниками», тобто буквально іншими ув’язненими, одягнутими у ватні фуфайки), втеча й життя з українською родиною тигроловів у тайзі, небезпечна для викриття поїздка до Хабаровська з походами до японського клубу з гейшами. Над Григорієм постійно чигає небезпека та його переслідувач — енкаведист Микола Медвин. У цьому випадку все по класиці: є позитивний герой, якому глядач співчуває, і є негативний персонаж антагоніст, який його хоче знищити, згноїти в ГУЛАГах. Загалом для українців, які цікавляться історією своєї країни, ця ситуація зрозуміла й недвозначна.

Кирило каже, що коли він та його колега Антон Гуманюк писали сценарій, з оригінального сюжету книги мало що прибрали. А от додавати — таки додали. Правда, із самого ж Багряного. Я обіцяла повернутися до «Саду Гетсиманського», тож це саме той момент:

«Ми з самого початку зрозуміли, що Медвин у Багряного прописаний мало. У «Тигроловах» його лінія майже нерозкрита, а для того, щоб зрозуміти краще Многогрішного, розкрити мотивацію й історію Медвина було просто необхідно. Пощастило, що у Багряного є ще «Сад Гетсиманський», де дуже багато матеріалу, на основі якого можна було розкрити антагоніста. Я сприймаю «Сад» як свого роду приквел до «Тигроловів». Тож лінію Медвина ми додали вже самостійно», — розповідає Кирило Бескоровайний. 

У початковий сценарій вніс деякі зміни й режисер-постановник Сергій Павлюк.

«Його задум був вибудувати постановку в форматі «від темряви до світла», в той час як у нашому варіанті темрява виринала повсякчас, немов переслідуючи Многогрішного, щоб він не забував, що Медвин, мов тінь, сновигає за ним. Для прикладу, другий акт у нашому варіанті відкриває пісня «Ой Соловки, Соловки». Цю пісню Павлюк поставив на початок першого акту», — пояснює Кирило. 

Цікаво, що не всі пісні були написані безпосередньо для мюзиклу. Згадана пісня «Ой, Соловки, Соловки» має народний текст, який автори знайшли у книжці Тімоті Снайдера «Криваві землі». Однак мелодію до пісні знайти не вдалося, тому написали самостійно. 

Не водевіль, а Бродвей

Коли я дізналася від Кирила про прем’єру мюзиклу, то зацікавилася — ну, бо по-перше, на основі українського роману, а по-друге, Кирило писав у фейсбуці, що надихався бродвейськими мюзиклами. Я теж велика поціновувачка останніх. І не лише екранних версій, а й живих театральних. Кожну подорож до США я намагалась знайти, чи не виступають бродвейці десь у локальних театрах. Так передивилася на сцені з добрий десяток вистав. До них входять і ті, які бачила на європейських сценах. Серед них найвідоміші — «Знедолені», «Вестсайдська історія», «У темному, темному лісі», «Привид опери» та інші. Відповідно й очікування від «Тигроловів» були високі, хоча факт постановки саме на сцені Київської оперети додавав скепсису, що вистава може бути схожа на мольєрівські водевілі.

Водевілю не було, а от рівень Бродвею був. У кожній з партій мені хотілося вгадати паралель із якимось з американських мюзиклів, які я дивилася. Протистояння Многогрішного й Медвина, як один постійно змушений тікати від іншого через злочин, якого не вчиняв, нагадало мені протистояння інспектора Жавера та каторжника Жана Вольжана зі «Знедолених». А пісні ув’язнених — ну, це ж майже як сцени із «Чикаго». Партія названих братів Григорія Многогрішного та Гриця Сірка вайбом нагадала одну з партій у «Найвеличнішому шоумені». Ліричне соло Наталки Сірко, де під час вистави акторку зрадила техніка і пропав звук, але вона все одно доспівала пісню під аплодисменти залу, — так це ж перший виступ Крістін із «Привида опери». Ну, і романтичний дует Наталки із Многогрішним — тільки Козетт та Маріус Понмерсі. Ні в якому разі не подумайте, що мені йдеться про плагіат пісень. Ні! Але от вайб, формат, дух — тут все уже було бродвейське, хіба що українською і покладено на сюжет, знайомий з дитинства. Київська оперета, судячи з афіші, намагається рухатися у бродвейський бік, хоча й водевілі там лишаються. 

Спитала Кирила, чи були ті «крашанки» (easter eggs — приховані натяки та відсилки до інших творів), які мені так хотілося відшукати. А він сказав, що у них «саме для пісень було мало референсів з американських мюзиклів». При цьому Кирило мав досвід не лише глядача, а й актора мюзиклу: під час навчання у США він грав у шкільному мюзиклі «Once upon a mattress» (про принцесу на горошині). 

Найвеличніше шоу?

Я справді була у великому захопленні від вистави. Раніше з українських мюзиклів лише два справили на мене настільки позитивне враження: «Едіт Піаф. Життя в кредит» (постановка театру імені Франка) та кіномюзикл «Гуцулка Ксеня». Тепер у списку ще й «Тигролови». Я запитала у Кирила, чи не планують вони гастролей по Україні, на що він віджартувався: «Якщо цей текст читатиме режисер не з Києва, будь ласка, напишіть мені, бо я залюбки б хотів поставити «Тигроловів» ще десь».

Отже, вам варто сходити у Київську оперету на «Тигроловів», якщо:

ви любите українську літературу і не тільки ту, де плачуть над важкою долею;

ви любите українську історію та вмієте нею пишатися;

ви любите мюзикли і не кажете: «Ой, вони знову будуть співати?»;

ви цінуєте у театрі також і гарну картинку, художнє оформлення, костюми й хореографію;

вам до душі вірити у те, що все буде добре (і на цьому моменті ви уже співаєте однойменну пісню).

Якщо мені вдалося вас зацікавити, то поспішіть придбати квитки на наступні вистави 22 вересня або 14 та 15 жовтня.

Сподобалася стаття? Подякуй автору!

   

Читайте також: Феномен «Тигроловів»: об’єкт критики чи культовий твір;

Мистецтво спротиву та роздуму: як мінялися київські графіті;

Війна та вірші: 9 причин послухати Тетяну Власову;

За й проти подкастів. Розвага, терапія чи теревені;

Арт для армії: як працюють воєнні художники.