Традиції та війна. Як змінився наш Великдень

Микола Пимоненко, «Великодня утреня»

Що класти до великоднього кошика, як змінилися наші паски та чи має право на існування сирні паски? Як тягали на освячення цілих поросят та гігантські паски? Чим відрізняється святкування Великодня в селі й місті та які традиції варто відродити? Вікенд дізнавався про те, яким був Великдень і яким став.

Етнологиня, завідувачка відділу етнографії Музею народної архітектури та побуту у Львові імені Климентія Шептицького, старша наукова співробітниця Інституту народознавства НАН України Анастасія Кривенко понад 15 років досліджує народні традиції українців.

Що святкуємо

Великдень — найважливіше християнське свято весни. Воно поєднує мотиви пробудження природи, традиції поминання померлих, аграрної магії та молодіжних залицянь. Основні ідеї народного святкування — це воскресіння, оновлення природи, процвітання, плідності, продукування майбутнього врожаю, достатку, а також вшанування померлих.

У давнину в цей час наші предки відзначали свято приходу весни, весняного сонця, відродження природи. З приходом християнства давні обряди злилися зі святом Пасхи, Воскресіння Ісуса Христа. Найпоширенішою назвою є термін «Великдень», тобто «Великий День». Загальновживаною серед українців є й назва «Паска», що походить від назви основного атрибута свята — великоднього печива, паски. Ця назва серед українців була домінуючою порівняно з церковною назвою «Пасха», що походить від давньоєврейського слова «песах» — умилостивлення.

Коли святкуємо

Святкування Великодня було врегульоване 325 року на І Вселенському Нікейському соборі. Тоді вирішили відзначати свято у першу неділю після 14 нісана (єврейський весняний місяць), бо 14 нісана починався Песах — свято на честь виходу євреїв з єгипетського полону. За правилами дата Великодня мала припадати на неділю (відповідно до Євангелія, Ісус воскрес наступного дня після шабату, тобто суботи) після повного місяця, що настає після весняного рівнодення, та не збігатися з єврейським Песахом. Тож християнська Пасха відзначається в неділю, наступну за першим повним місяцем після дня весняного рівнодення. Основна відмінність між церковними традиціями полягає в календарній системі (григоріанській чи юліанській), за якою визначаються ці дати.

Після запровадження 988 року християнства на наших землях церква пристосувала традиції відзначення свята на ту давню основу, яка вже існувала на наших землях. Впродовж наступних століть традиції вбирали елементи як християнського походження, так і дохристиянського, а також впливи інших культур, змін політичних режимів, особливостей економічного розвитку, а згодом — і масової культури. Тому зараз великодні традиції українців такі багатогранні.

Великдень у 2026 році святкуємо 12 квітня.

Як святкуємо

Досі Великдень — найважливіше весняне свято християн, яке традиційно відзначають три дні. Проте великодні мотиви широко представлені в обрядовості Страсного тижня, що передує Великодню, та наступних великодніх тижнів до Провідної неділі. Комплекс обрядів, звичаїв, повір’їв, які пов’язані з цим двотижневим періодом, називають великодньою обрядовістю.

Як змінювалися традиції

Можемо умовно окреслити наступні етапи формування великодньої обрядовості на наших землях.

Дохристиянський період. Якщо йдеться про наших предків, то появу та розселення слов’ян на теренах Європи датують серединою VI століття. Це перший та водночас найзагадковіший етап.

Ми можемо стверджувати, що традиції відзначення головного весняного свята, зокрема й паска як головний атрибут свята, сягають дохристиянських часів. Дослідники сходяться на думці, що свято для наших предків-язичників пов’язане з відзначенням весняного рівнодення. Однак спосіб відзначення свята, дохристиянські обряди ми не можемо реконструювати з огляду на брак письмових джерел з тієї епохи.

Середньовіччя. 325 року на Нікейському соборі встановили правило обрахунку дати відзначення Великодня для всього християнського світу. Після прийняття християнства на Русі у 988 році на наших землях розпочався процес заміщення язичницьких обрядів християнськими. У результаті відбулося поєднання давніх язичницьких обрядів та християнських традицій.

В наступні століття Великдень стає головним святом року, довкола якого формується суворий Великий піст.

ХІХ століття. Це період, який ми сьогодні вважаємо «традиційним». Тоді почалося цілеспрямоване дослідження та фіксація народних традицій, зокрема великодніх. З того часу маємо детальні описи обрядів, звичаїв, повір’їв українців, які стосувалися як самого відзначення свята, так і підготовки до нього.

*^{Степан Колесніков (Одеський), «На Великдень біля церкви»}*

Радянський період. У ХХ столітті Великдень підпав під заборони радянської тоталітарної машини. Атеїстична ідеологія намагалася викорінити свято з народної традиції, проте його відзначали підпільно.

Радянський період став викликом для існування самого свята Великодня, Влада забороняла відвідування храмів, організовували антирелігійні заходи, публічні лекції з дискредитації свята. Все це на тлі руйнування церковних споруд, заборон діяльності духівників та репресій проти них. З 1960-х років на великодні дні почали організовувати масові роботи — «суботники». Вчителів примушували доносити на дітей, які малювали писанки, освячували паски, вивішувати в класі дошки ганьби з їхніми прізвищами. Дорослі за дотримання традицій могли втратити роботу.

Освячення великодніх кошиків у церкві сприймалося як один із найяскравіших видимих проявів релігійності. Щоб знівелювати свято Великодня, активно впроваджувалися нові свята: Першого травня, День Перемоги, а також свято весни, яке приурочували до завершення весняних польових робіт.

Попри всі спроби тоталітарного режиму стерти Великдень з народного календаря та зі свідомості, українці зберегли свято. Продовжували його плекати, проте потайки, в умовах підпілля. Освячували паски та великодні кошики вдома за зачиненими дверима, навіть серед глупої ночі.

Тож на момент відновлення незалежності України у 1991 році свято збереглося як потужний маркер національної та релігійної ідентичності.

Сучасний етап. Починаючи з розвалу СРСР, відновлення незалежності України, виходу з підпілля церков, відбувається процес відродження національних традицій, зокрема й великодніх.

Від початку війни за незалежність України (2014) свято Воскресіння Христового стало елементом національної єдності, спротиву, протидією ворожим наративам про відсутність самобутньої української культури; великодні традиції стали способом вираження своєї ідентичності та її усвідомлення багатьма українцями.

Водночас щороку Великдень стає частиною глобальної масової культури, комерціалізації, що переймає з країн Західної Європи такі форми проведення свята, як великодні ярмарки, декор, деякі атрибути, наприклад, зайці.

Чи змінилися традиції

Сьогодні Великдень — це не лише релігійне свято, а й спосіб національної самоідентифікації. Якщо в ХІХ столітті в обрядовій наповненості свята яскраво простежується намагання магічним чином вплинути на добробут, забезпечити багатий урожай поля, заручитися підтримкою душ покійних предків, то в сучасну пору Великдень стає інструментом національно-культурного самовираження. Наприклад, для багатьох українців Великдень став одним із тих днів, коли прийнято одягати вишиванку.

Водночас традиційна основа свята з його головними атрибутами збереглася. Наприклад, наповненість великоднього кошика — паска, яйця, хрін, сіль, ковбаса, сир тощо — залишилася майже незмінною впродовж століть.

Церковні обряди та атрибути, зокрема освячення свічки в Чистий четвер, вербової гілки на Вербну (Квітну) неділю, заупокійна служба та освячення гробів на Провідну неділю, чимало заборон та настанов, приурочених до Великоднього тижня — все це збереглося, проте форма обрядів дещо змінилася. Адже в багатьох місцевостях священники закликають вірян утриматися від поминальних трапез на кладовищі та залишення продуктів на могилах, натомість поминки перенеслися до оселі.

Змінилася сама паска як головний атрибут свята. Ще з ХІХ століття кондитери почали покривати паску помадкою, натомість в українських селах прикрашали в основному паски тістом, виліплюючи квіточки, пташечки, листочки, хрести.

Форма відзначення свята набула нових рис. У сучасну пору організовують ярмарки, фестивалі, концерти, водночас поєднуючи з традиційним елементом свята — благодійністю. Якщо в минулому давали милостиню, просячи натомість молитву за упокій душі покійних, то нині відбуваються збори для воїнів Сил оборони України, підтримка постраждалих від війни сімей, лікування поранених.

З Європи до нас приходить мода на великодній декор, наприклад прикрашання дерев крашанками. Ще з 90-х років за ініціативи місцевих діячів культури запроваджується відтворення народних традицій Великодня, забав, пісень за сценаріями. З одного боку, це має позитивний вплив, з іншого — нівелює регіональну специфіку.

Те ж саме зі звичаєм поливального понеділка — звичай, який у ХХ столітті існував у західних областях, перетворився на масове дійство в багатьох містах. Навіть там, де його раніше не було.

Водночас змінилося смислове наповнення великодніх атрибутів. Вони втратили магічне значення, однак здобули естетичне. Наприклад, паску випікають без дотримання настанов: вмитися перед тим, одягнути нове вбрання, молитися, замішуючи тісто, не сідати під час випікання; зникає страх перед тим, якщо паска не вдалася: тріснула чи запалася; її й купують в пекарнях, надаючи більшого значення вигляду та смаку.

Змінилися форми дозвілля молоді на Великдень. У минулому гаївки були обов’язковим способом комунікації молоді (залицяння, знайомства). Сьогодні вони існують переважно як виступи фольклорних колективів або фестивальні заходи.

Як повномасштабна війна вплинула на святкування

Повномасштабна війна вплинула на переосмислення світоглядного сенсу Великодня для українців. Релігійна основа Воскресіння Христового як свята перемоги життя над смертю стала надзвичайно близькою для кожного українця. Великдень вселяє надію на те, що Україна попри всі страждання вистоїть, відродиться, воскресне, переборе зло.

За час війни популярними стали писанки з тризубами, патріотичними гаслами. З’явилася стала традиція «фронтового Великодня». Тисячі господинь печуть паски спеціально для воїнів, додаючи до них листи та малюнки. Освячення пасок у бліндажах та на позиціях капеланами стало одним із найсильніших образів сучасної війни.

Змінилися й церковні традиції відзначення свята. У зв’язку з комендантською годиною традиційні нічні служби («всеношні») були скасовані або перенесені на ранок. Водночас ще з часів пандемії багато людей дивляться службу онлайн, однак зараз уже не з метою захисту від вірусу, а щоб не створювати скупчень та не стати ціллю для ворожих обстрілів.

Для мільйонів українських біженців за кордоном приготування паски за маминим чи бабусиним рецептом стало способом зберегти зв’язок із домом. У багатьох європейських містах у цей день відбуваються масові заходи, де українці демонструють свою культуру, наприклад, через майстер-класи з писанкарства або виставки.

У моменти загрози, замаху на існування нації, в українців загострюється спрага до пізнання свого, до збереження культури, звичаїв, потреба передачі наступним поколінням. І це бачимо у великодніх звичаях. За роки війни паска стала символом дому, єднання, свободи; бачимо це на світлинах військових, які освячують паски в касках. Спільні традиції згуртовують, нагадують про дім та рідних.

Як готуватися до свята

Великодні свята — період двох тижнів, який складається з трьох логічних циклів: підготовка до свята, відзначення Великодня та завершення великодніх свят. Починається підготовка від Вербної неділі — своєрідний пролог до свят, а наступний тиждень — передвеликодній — позначений звичаями приготування оселі та родини до свята. У цей тиждень основні обрядодії припадають на Чистий четвер, Страсну п’ятницю та суботу.

Підготовка до Великодня в українській традиції — це не просто прибирання чи готування їжі, а й період очистити свої помисли та душу. Великий піст був найдовшим і найсуворішим періодом року. Старші люди намагалися не їсти від вечері Чистого четверга до неділі — великоднього розговіння. До четверга хата мала бути вибілена, вікна помиті, а подвір’я прибране. Цей день вважався межею, після якої починалася безпосередня підготовка до свята.

Існувало повір’я, що вода до схід сонця в четвер має цілющу силу. Люди намагалися вмитися якнайраніше, щоб бути здоровими весь рік. А дівчата вмивалися, щоб бути красивими та вийти заміж. У Чистий четвер увечері в церкві читали 12 Євангелій, а запалені свічки зі служби намагалися донести додому. Цією свічкою випалювали невеликі хрести на сволоках хати як оберіг від злих сил та стихій. На Волині та Поліссі з цією свічкою намагалися побачити домовика. Господар вилазив на горище в надії побачити або хоча б намацати пухнастого домовика. Це означало, що рік буде в достатку. Якщо б домовик показався лисим, це віщувало б, навпаки, бідність та лихо.

У п’ятницю виносили плащаницю. У цей скорботний день нічого не можна робити. Навіть паски не печуть у цей день в багатьох селах. У суботу звечора біля церкви розпалювали багаття, і під час всеношної вогонь горів, а люди грілися біля нього. Вірили, що вогонь побачать душі померлих, він вкаже їм шлях до домівки, а також зігріє. Адже вірили, на Великдень душі померлих повертаються з засвітів і перебувають серед живих до Провідної неділі.

Як проводи робили

Важливими мотивами великоднього циклу є згадування та вшанування померлих. Вірять, що в Чистий четвер, у передвеликодню ніч або у четвер після Великодня розкриваються небеса й померлі предки повертаються на землю. Зустрічали померлих також у перші дні великодніх свят, коли священник відправляв поминальну службу на могилах, а родичі залишали на могилах своїх предків паску, крашанки. Перебувають вони до наступної після Великодня неділі, яку називають Проводи. Тоді померлих поминали і проводжали назад на кладовище. З уявленнями про відкритість межі між обома світами є повір’я про те, що кожна душа, котра покинула тіло в часі великодніх свят (від Страсного четверга до Проводів чи Вознесіння), неодмінно потрапляє до раю.

Як паски випікали

З погляду етнографії, склад кошика є досить консервативним. Паска — найважливіша страва та головний атрибут великоднього кошика. Існувала ціла система правил приготування паски, оскільки порушення цих норм чи невдача у випічці віщувала біду, хвороби, нестатки і навіть смерть когось із родини.

Випікання паски починалося переважно у четвер в обід або в суботу. В п’ятницю пекли паски значно рідше. Господиня одягала чисту сорочку. Паски могли бути настільки великими, що коли виймали їх із печі, мусили розбирати отвір печі. Верхівку прикрашали хрестами з тіста, «зозульками» або «косичками». Господиня виганяла всіх членів родини з хати і нікого не пускала всередину, особливо інших жінок. Потім жінка молилася та приступала до роботи. А коли саджали паску в піч, то примовляли спеціальні формули. Наприклад, на Волині жінки казали: «Тікай, сатано, з хати, буду паску саджати», тісто хрестили, кидали свячену вербову гілочку в піч. Коли тісто росло, то господиня не сідала за стіл, щоб паска не опустилася. Також господині дуже хвилювалися, щоби паска вдалася. Вважалося, що як паска трісне, то це віщує негаразди для членів родини, аж до смерті когось із близьких.

Колись господині хлібною лопатою хрестили челюсті печі й усю піч, одвірки, двері й вікна хати: «Святий хліб у хату, а нечисть — з хати!» Коли в родині були дівчата, хазяйка, садовлячи паски в піч, примовляла: «Паски в печі сидіть, а ви (Маріє, Уляно, Ольго) не сидіть, а заміж ідіть!». Потім замітала віником хату від печі до порога (зазвичай це робилося навпаки), проганяючи шкідливих комах і мишей: «Паски в печі випікайтеся, а таргани, стоноги, мухи й миші з хати вимітайтеся!». Злазячи з печі, говорили: «Рости, паско висока, як верба!». Посадивши паски в піч, хазяйка жартома хапала малих хлопчиків за вуха і легенько підіймала їх тричі від землі: «Рости здоровий і високий, як свята паска!».

На Великдень пекли й «бабку» — хлібний виріб, ідентичний до паски, однак він відрізнявся за рецептурою. Наприклад, в багатьох селах бабку робили здобною, солодкою, а паску — пісною (без яєць). Хоча в окремих селах — навпаки.

Зауважу, що на Великдень готують і сирну паску, зокрема на Наддніпрянщині, Слобожанщині. За традицією сирні паски готували у три способи: запікали (різновид сирника), заварювали (сир із яйцями і цукром заварювали на водяній лазні) і не піддавали термічній обробці (із перетертого з цукром і жовтками і пригніченого сиру). Для цього виготовляли спеціальні форми, які гарно вирізьблювали. Потім робили масу з сиру, в яку клали багато яєць, цукор та родзинки. Її клали у форму і затискали. Цей сир цілу ніч вистоювався і закручувався ще сильніше. Зверху таку паску поливали «ситою» — міцною поливою на цукровій основі та кольоровим обвареним фарбованим пшоном. Згодом його замінили кондитерською соломкою.

Що ще клали у святковий кошик

Важливими продуктами були курячі яйця — писанки, крашанки, очищені, і навіть інколи клали сире яйце. Яйця здавна вважають символом життя, тож саме з яйця починається великодня трапеза. Його ділили на всіх членів родини. Освячували також масло, сир, м’ясні страви (ковбаси, шинки, сало, печене порося). Продукти лишали на столі, але свяченого після заходу сонця не їли.

Сакральне значення страв, освячених у кошику на Великдень, проявляється не лише в приготуванні, а й у їхньому використанні, зокрема й решток від них. Залишки свяченої їжі найчастіше спалювали або закопували біля хати чи у полі. У Карпатах та на Поділлі шкаралупу від освячених яєць пускали на воду в річці — вірили, що вона за три з половиною тижні допливе до рахманів, які живуть у потойбічному світі. І поки туди допливе, то шкаралупа знову стане яйцем. Вірили, що освяченою крашанкою можна загасити пожежу. Рештки їжі згодом спалювали, закопували на подвір`ї, городі, полі. Кістки зі свяченого поросяти закопували в полі для оберегу від граду та бурі. Вірили, що з них, а також з крихт від паски, виросте марена — рослина, яку вважають потужним оберегом від нечистої сили. Сир, масло, яке освячували, зберігали та давали при недугах корові. Навіть кусень сала з великоднього кошика залишали і натирали ним леміш плуга, щоб щедро поле родило. Освячували також хрін, сіль, інколи — мак. Всі ці атрибути зберігали та застосовували для захисту від злих сил. А бувало, освячували ножа, щоб свяченим паску та яйце різати (і таких господинь часто підозрювали у відьомстві), ключі, щоб злодії до хати не зайшли, гроші, щоб бути багатими, навіть пляшку вина чи ще якогось алкогольного напою.

У ХІХ столітті святили величезну кількість продуктів, інколи все везли кіньми. Господар загортав паску у скатертину і ніс на плечах, настільки вона була великою та важкою. Часто святили цілих поросят (з хроном у роті), величезні головки сиру та паски таких розмірів, що їх ледь несли двоє людей. Кошик був показником господарності та заможності родини.

Що ще потрібно для свята

Естетиці надавали великого значення: вважалося, що все нове, чисте прикликає достаток та щастя. Рушник, яким накривали кошик, був особливим. Його часто вишивали спеціально до свята, і він ніколи не використовувався у побуті для інших потреб. Найчастіше використовували рослинні мотиви та написи «Христос Воскрес». Після освячення такий рушник вважався оберегом. Ним могли застеляти колиску хворої дитини або ж вивішували на дереві, щоб відігнати градову хмару.

До Великодня кожен член родини намагався мати хоча б одну нову деталь одягу, заможніші обов’язково готували нову вишиванку. Для дівчат це був шанс продемонструвати свої найкращі прикраси та одяг. Так дівчата показували потенційним кавалерам свою вправність у вишиванні, талант, працьовитість, а також заможність і красу. Дівчата, що мали коханих, вишивали впродовж посту хустинки та дарували своїм хлопцям на знак своєї симпатії та вияву почуттів.

Стіл на Великдень застеляли найкращою білою скатертиною, часто домотканою, яку діставали зі скрині лише кілька разів на рік. Вона була уособленням єднання роду і запорукою достатку. Важливим також був кошик, в якому освячували паску. Його, наприклад, потім використовували як захист від негоди. Раніше могли освячувати продукти і в скатертині, або ж в кошику, в якому зберігали зерно («сівалки»).

У сучасних умовах великодній рушник, вишиванка стають головними атрибутами свята, допомагають українцям зберігати відчуття дому, навіть якщо вони перебувають в евакуації, за межами дому та власної держави. Витягнути вишитий рушник чи одягнути сорочку на Великдень сьогодні — це акт національного самовираження, збереження своєї культури перед загрозою її знищення.

Чим відрізнялося міське та сільське свято

Якщо в селах свято трималося на давніх архаїчних обрядах та єдності громади, то в містах воно набувало світських рис, де на перший план виходили меценатство, вишукане вбрання та виходи «у світ». В селі центром була церква та церковне подвір’я. Великдень був справою всієї громади. Кожен знав, хто прийшов до церкви, а хто — ні. У місті Великдень мав більш індивідуалізований характер. Після служби містяни розходилися по домівках або відвідували публічні місця. В селі все готувалося власноруч. У місті з’явилася традиція купувати паски в престижних цукернях чи пекарнях. Міські паски були з цукатами, горіхами, багатою помадкою.

У селі Великдень був головним «виходом» у традиційному строю. Люди одягали автентичні вишиванки, кептарі, які створювалися роками і передавалися у спадок. У місті Великдень був приводом продемонструвати європейську моду. Жінки замовляли нові капелюшки та сукні. Вишиванка в місті на Великдень на початку XX століття була скоріше ознакою інтелігенції, яка свідомо підкреслювала своє українство. Заможні містяни влаштовували «спільні обіди» для бідних, сиріт та в’язнів. В селах давали милостиню нужденним — старцям, а також пригощали дітей.

Куди їхати за автентичним святом

Великодні традиції України мають спільну основу, проте кожен регіон наповнив їх власними унікальними барвами. Великодні традиції більше збереглися в західних областях України. Тут досі можна почути гаївки (ягілки). На Закарпатті існує традиція нести на освячення величезні кошики («кошари»), куди кладуть «грудку» (солодкий сирний виріб) та багато м’ясних страв. Також тут зберігся «Обливаний понеділок», коли хлопці обливають дівчат водою або й парфумами. На Гуцульщині побутував звичай палити великодні багаття на пагорбах біля села, щоб очистити простір від нечистої сили. Водночас писанки мають свої регіональні відмінності — від геометричних візерунків у Карпатах до рослинних на Наддніпрянщині.

Сьогодні у скансенах (музеях просто неба) відтворюють давні великодні обряди, ігри та пісні. Наприклад, Шевченківський гай щороку проводить фестиваль «Великдень у гаю». Можна побачити автентичні гаївки, майстер-класи з писанкарства та традиційні забави. Зі шкільних років і я частенько тут бувала. В Музеї народної архітектури та побуту України в Пирогові відтворюють великодні традиції різних регіонів від Полісся до Криму. Варто відвідати й музей писанки в Коломиї.

Які великодні традиції добре було б відновити

Ось кілька «забутих» або напівзабутих традицій, відновлення яких могло б значно збагатити наше сучасне святкування.

Великодні пісні та забави (гаївки). На Великдень водили гаївки. Це особливий жанр народної поезії, в якому поєдналися елементи співу, танцю та театру. Ці хороводи мали різні назви, часто від якоїсь популярної гаївки: на Покутті казали «жучка» від назви однієї з гаївок, на Поділлі водили «кривого танцю», а на середньому Подніпров’ї заплітали «шума». Під час цих забав молоді люди дарували одне одному писанки, що було виявом симпатії. У певних місцевостях збереглися унікальні звичаї. Наприклад, в селі Чортовець Городенківського району на Великдень чоловіки виконують особливий танець — сербен. А на Яворівщині раніше було поширене риндзювання — парубки ходили по домівках, де жили молоді дівчата, та співали їм величальних пісень.

Розпалювання вогнищ. Це було красиво, а також це гуртувало громаду, молодь; з іншого боку цей звичай пов’язаний з вірою, що вогонь вкаже душам предків шлях додому. Біля нього вони й погріються.

Звичай нести «волочільне». Діти, похресники, жінки несли бабі-повитусі, хресним, кумам гостинці. Вони несли паску та крашанки, вітали зі святом («Христос Воскрес!»), а натомість отримували такі ж дарунки та гроші.

Звичаї залицяння молоді, обдаровування хлопців, коли дівчина могла проявити свою симпатію, вручивши хлопцю вишиту хустинку та розписані власноруч писанки.