Вистава «Квіти для Елджернона». Дикий театр
Як подружитися з театрами та стати театральною фотографкою? Чи бувають вистави, які неможливо сфотографувати? Які правила роботи в залі та за лаштунками? Вікенд розпитав про це Анастасію Мантач.
Анастасія Мантач спеціалізується на театральній і репортажній зйомці. А починала з того, що на звичайну «мильницю» фіксувала власні життєві моменти й навіть не думала, що це стане професією — допоки не потрапила на роботу асистенткою фотографа. Захопилася роботою з камерою та почала мріяти про власну техніку. Її підтримала мама, і спільними зусиллями вони придбали першу камеру. Далі залишалося розібратися з налаштуваннями та зрозуміти, що саме вона хоче знімати.
— У той період мені пощастило познайомитися з чудовими фотографами, які радо підказували, брали з собою на зйомки та допомагали розібратись з налаштуваннями, — згадує Анастасія.
На початку спробувала реалізуватися в постановочних зйомках — сімейних чи лавсторі, але швидко зрозуміла, що цей напрямок їй не дуже близький:
— Щоразу я відчувала спустошеність замість наповнення. Для мене постановочні зйомки були занадто штучні. На той час були популярні оці порцелянові вилизані фотосесії в студіях, а мені це не до душі. Я навіть думала, що, певно, фотографія — не моє.
Перша репортажна зйомка
Одного разу Анастасія вирішила долучитися до команди фестивалю сучасного мистецтва «Гогольфест» як волонтерка. У фотослужбі фестивалю спробувала себе в репортажній зйомці.
— Я прийшла на загальні збори волонтерів, де презентували різні напрямки фестивалю та закликали долучатись, а я не знала, куди хочу більше — подобалось всюди. А наприкінці фотослужба фестивалю запропонувала долучатись усім охочим, хто має камеру та мінімальні навички. А в мене була камера, і я знала, як нею користуватись. Тож вирішила, що це воно.
Перші кроки у залаштунках
Після перших репортажів Анастасії трапилася нагода познімати театральний перформанс, від якого вона була в захваті.
— Мені хотілося заглиблюватись у цей напрямок: ловити моменти та емоції, знаходити цікавий ракурс і знімати, знімати, знімати. Коли остаточно вирішила, що хочу бути театральним фотографом, то почала зв’язуватись з безліччю різних театрів і пропонувала безплатно познімати виставу, аби познайомитися.
Звісно, у мене був улюблений театр, але на той момент він здавався абсолютно недосяжним, тож я стукалась в усі двері. Бажання було нестримним, я познайомилась з чималою кількістю проєктів. Від когось отримала відмову, навіть на безоплатну зйомку, а з кимось дружимо донині. Кожна співпраця була цінним важливим досвідом. Я знайомилась з театром не як глядач, а як закулісна ланка — це надзвичайно цікаво.
Разом із першою практикою прийшло й усвідомлення того, як влаштоване театральне середовище зсередини. Я спочатку дуже ідеалізувала театр, мріяла бути дотичною до нього в будь-якому вигляді. Тож момент розуміння, що театр — живий організм і має свій характер, виявився найскладнішим. А найцікавіше — це процес створення вистави. Ціную можливість бути залученою до різних етапів: від перших читок і репетицій до розробки афіші та самої прем’єри.
Натискайте на фото для збільшення
Особливості театральної зйомки
— Для мене театральна зйомка подібна до репортажного жанру, бо основна задача — зловити найцікавіший момент, емоцію, дію. Існує думка, що театральна фотографія — один з найпростіших напрямків, адже тут не потрібно працювати зі світлом чи моделлю, бо все вже виставлено й відпрацьовано. Але я з цим не згодна: мені цікаво показати виставу так, як її не побачить глядач з зали — під іншим ракурсом, з акцентом на деталі. Так, щоб людині захотілося прийти й побачити на власні очі. Коли я перебираю та редагую світлини, то прокручую виставу в голові ще раз і доволі часто знаходжу нові ключики й меседжі, вкладені в постановку, — розповідає фотографка.
Найбільше в зйомці Анастасії подобається можливість передавати власне бачення та спостерігати за людьми зсередини процесу. Глядач, який не був на виставі, сформує враження саме через її кадри. Тому головна мета — передати живу атмосферу заходу, а не зробити суху візуалізацію.
Найулюбленіші кадри
Найбільше Анастасії подобаються світлини, на яких вдалося зафіксувати щиру емоцію або секундний, майже невловимий момент.
— Інколи я відчуваю, коли цей момент настане, саме в ту секунду наводжу фокус, а інколи витрачаю певний час у пошуках потрібної емоції. Я приходжу на виставу, яку ще не бачила, і маю відчувати її, часом передбачати якісь моменти. Наприклад, коли хтось когось обливає водою чи вистрілює хлопавка — такі секундні трюки не завжди очевидні, я щиро радію, коли вдається їх уміймати. Це не є основною ланкою вистави, та візуально виглядає ефектно й щиро.
Особливою стала робота над виставою «Але вітер…». Про цей досвід фотографка згадує:
— Це була неймовірно атмосферна та красива вистава, але дуже складна для зйомки. Я знімала її разів п’ять, і лише кілька світлин можу вважати вдалими. Насправді майже за кожним кадром стоїть особлива історія.
Найскладніша зйомка
Найскладнішою виявилась вистава, під час якої Анастасія так і не зробила жодного кадру.
— У театрі «Дах» була вистава «Дівчинка з сірниками». Вона йшла нечасто, я мало що про неї знала, але вирішила познімати. З впевненістю та повним набором техніки вирушила туди. На той момент у мене була дзеркальна камера з гучним затвором. Я зайняла найкраще місце по центру та приготувалася. Світло гасне, акторка починає промовляти текст. Це триває доволі довго, а потім у повній тиші вона запалює один-єдиний сірник, який згорає за секунди. Я не наважуюся клацнути камерою через абсолютну тишу в залі. Через якийсь час усе повторюється. Я починаю нервувати, бо пообіцяла світлини, але розумію: головне тут — текст і повне занурення. Упродовж усієї вистави лише запалювалися сірники, більше візуально нічого не відбувалося. У результаті я так і не зробила жодного кадру, але цю виставу не забуду ніколи.
Негласні правила для фотографа в театрі
Для Анастасії головне правило — не стати частиною перформансу, щоб її робота не вплинула на враження глядачів і не заважала акторам. З цього випливають основні моменти:
- безшумний затвор,
- непримітний одяг,
- непомітні рухи,
- вимкнений телефон.
Утім, траплялися в її практиці й курйози.
— Одного разу я прийшла на зйомку вистави литовського театру, де була активна взаємодія з глядачем. І от уявіть: момент повної тиші, на сцені зі світла лише ліхтар у руці актора, і в цей момент я вирішую перевірити беззвучність свого телефону й раптово впускаю його на підлогу. Актор не розгубився і просто направив свій ліхтар на мене — на декілька секунд я стала єдиним видимим персонажем в усій залі. Мені тоді було страшенно соромно.
Анастасія вважає, що занадто суворі заборони недоречні, але правила необхідні.
— Я вважаю, що обмежувати зйомку не варто, але мусять існувати певні правила, які забезпечували б комфортний перегляд для глядачів та безперешкодну роботу акторам. Утім, усе залежить від ситуації: інколи заборона має сенс, наприклад, коли йдеться про небажання висвітлювати певні моменти вистави чи збереження інтриги. Зараз є театри, які навпаки закликають знімати фото та відео для соцмереж. Це частина їхньої реклами, і, як показує практика, такий хід добре працює.
Конфлікти при зніманні
У практиці Анастасії траплялися моменти, коли люди негативно реагували, якщо на них направляли об’єктив. Декілька місяців тому сталася суперечка з пані, яка намагалася заборонити знімати на заході, хоча всі відвідувачі заздалегідь дали згоду на фотозйомку. Ситуацію розв’язали на користь Анастасії, адже жінка просто була неуважною. Проте вона стала ще обережніше ставитися до таких моментів. Каже, що зазвичай достатньо одного погляду, аби зрозуміти, чи хоче людина потрапити в кадр, але в разі сумнівів краще перепитати.
Памʼятні співпраці
— Напевно, найважливіша для мене — співпраця з фестивалями сучасного мистецтва, бо саме там я віднайшла свій напрямок і щиро кайфую від атмосфери та різноманіття зйомок, — каже Анастасія. — Моя вічна любов — «Гогольфест». Також нещодавно мала цікавий досвід з «KЇ Fest», а ще надзвичайно приємно було працювати з кінофестивалями: «Docudays UA», «Чілдрен Кінофест» та «Молодість». Це, звісно, не весь список, адже кожен фестиваль має свій шарм, залишає особливі враження та спогади. Окрім цього, маю довготривалу й постійну співпрацю з телерадіокомпанією «Суспільне мовлення». Я пишаюся бути частиною команди та завжди щиро тішуся здобуткам компанії та її розвитку.
Розвиток театральної зйомки
— За цей час театральна фотографія стала якісним інструментом реклами. Я пам’ятаю часи, коли вистави знімали доволі примітивно — суто для фіксації. Тепер же театри обирають фотографів з власним стилем та поглядом, і це круто! Мені здається, що сфера театральної фотографії в нас розвивається доволі цікаво, але це проходить поза загальною увагою, адже зараз на першому місці воєнна фотографія. Думаю, основними причинами змін є зростання конкуренції та розвиток технологій у напрямку театрального фото.
Різниця між любителем і професіоналом
— Людина, яка просто добре фотографує, не буде сидіти ночами, аби на ранок віддати готові кадрові світлини, — підсумовує Анастасія. — Це як різниця між людиною, яка гарно їздить на велосипеді та професійним велосипедистом. Певно, обидва люблять цю справу, але професіонал вкладається в якісну техніку й оптику, постійно вдосконалює навички, розвиває постобробку, напрацьовує портфоліо та бере на себе повну відповідальність за дедлайни й результат. А той, хто просто добре знімає найімовірніше робить це винятково для власного задоволення.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Метро на фотоколажі. Як працює стріт-фотографка;
Робити магію. Як хімік фотографує Київ;
Геометрія та магнолія. Як знімати Червоний корпус університету;
