Ірина Подолян, вчителька із 18-річним досвідом, навчала дітей оживляти картини за допомогою паперової пластики в ТРЦ РайON в рамках проекту «Cool school! І ніякого навчання». А також ділилася порадами – як зберігати дитячі роботи, реагувати на помилки, не створювати гіперопіку для дитини та допомагати їй розвинути індивідуальність.
Батьки зараз беруть активну участь у житті школи та класу: проводять для дітей майстер-класи, разом їздимо на екскурсії, організовуємо свята. Нинішні діти активні та зацікавлені, в них немає якихось нелюбимих видів творчості. Їм подобається малювати, ліпити, працювати з папером, ниточками, бісером. Який матеріал не запропонуєш, охоче з ним працюють. Слова «я не вмію» ми не використовуємо. Ми ж прийшли навчатися! Зараз немає такого ставлення у хлопців, що, скажімо, якийсь вид творчості вони називають дівчачим та відмовляються їм займатися. Залюбки всі працюють разом. Для дитини будь-яка праця повинна мати кінцевий результат, а на заняттях вони отримують результат – закінчені вироби, які є їхніми досягненнями.
А ще на таких заняттях проявляються здібності. Наприклад, дитина почала вишивати, зрозуміла, що їй це подобається. Тоді вона буде займатися цим більше, ніж в рамках уроку, сама розвиватися, шукати гуртки по темі.
Ми використовуємо різні матеріали, стараємося підібрати такі, придбання яких є посильним для батьків. Наприклад, робили поділки з ватних спонжиків, з вушних паличок майстрували баранчика.
Я провожу майстер-клас з паперової пластики. По суті, це мистецтво оживляти картини. Сюжетів – безліч, вибирайте цікавий тематичний і беріться до роботи! Ми оживляємо дві картинки – дівчинку-осінь та кольорові парасольки. Дуже ефектно виглядають картини з метеликами, сніжинками, деревами, виконані в такій техніці.
Що треба приготувати для роботи?
Шаблон картинки, яку будемо оживляти
Кольоровий папір
Клей
В старшому віці можна використовувати ножиці
Діти самі вибирають кольори, прикрашають. Для портрету осені ми робимо кольорові паперові літачки та приклеюємо. А от для прикрашання парасольки використовуємо відривну техніку. Як казав Василь Сухомлинський: «Витоки здібностей дітей – на кінчиках пальців».
Чим приваблює цей вид творчості? Займатися ним можна з наймолодшого віку, від трьох років, використовувати прийоми роботи, які не потребують ножиць.
Що робити потім з дитячими роботами? Як заохотити дитину до творчості і водночас не захламити свою домівку? Обов’язково треба оцінювати кожну роботу дитини, дивитися самим. Показати бабусям-дідусям, збирати роботи, складати в папочку. Наприклад, в нас в класі заведені папочки для цього. Звичайно, збираємо туди кращі дитячі роботи. Звичайно, ми тільки навчаємося, тому щось виходить краще, щось – гірше. Це не привід засмучуватися. Дитина завжди радіє своїй роботі. Починаючи з двох-трьох років збирайте найкращі дитячі роботи в окрему папку. Така папка буде корисною для вас та цікавою для дитини, яка потім зможе оцінити, як з роками розвивалися її здібності.
Школа змінилася, змінилися покоління. Колись вчитель був таким безумовним авторитетом, зараз свій авторитет треба постійно підкріплювати роботою. Тепер вчитель має знаходити підхід до кожної дитини і в кожній бачити особистість. Командувати «сіли, встали» вже не вийде. Одну дитину треба пригорнути, іншу похвалити, третю – трохи насварити.
Час на місті не стоїть, батьки стали більш вимогливими. Зараз треба багато роботи проводити не тільки з дітьми, а й з батьками. Батькам треба більше прислухатися до вчителя, адже кожна мати бачить свою дитину вдома одну, а клас – то є колектив, де дитина має себе проявити. Треба вміти чемно поводитись, спілкуватись з ровесниками. Навіть зі складних ситуацій завжди є вихід. Треба правильно подати інформацію, пояснити батькам, що трапилося, разом с ними розібратися. Головне – прислухатися один до одного. Завжди кажу батькам: «Я перед вами відкрита, і ви, будь ласка, також будьте відкритими зі мною. Це наші діти – і мої, і ваші водночас. Тому таким спільним трикутником – діти, батьки, вчитель, – ми можемо вирішувати проблеми».
Я не підтримую постулат, що батьки повинні навчатися разом із дітьми. Ми повинні готувати дітей до самостійного дорослого життя. Перший-четвертий класи – особливі, разом із дітьми їх проживає вчитель, а потім вони переходять в старшу школу і цей перехід стає для багатьох стресом. Треба зауважити, що деякі батьки занадто опікуються дітьми, створюючи гіперопіку. Помиляються всі, на своєму прикладі навчаю дітей, що я також помиляюся. Помилка – це не катастрофа, на цьому ми навчаємося та стаємо сильнішими та мудрішими.
Читайте також: Правила ліпки з солоного тіста;
Бумажное сердце: как умиротворяет квиллинг;
Акварель для всех и без плохих оценок;
Бисер для школьника: развиваемся и самовыражаемся.
Підписуйтесь на нас у 
, читайте в 
, слідкуйте в 
та зазирніть у 
.
