Випалена краса. Що дізнаємося в музеї порцеляни

Приватних музеїв в Києві небагато. Але цей точно вартий уваги. Редакторка Вікенду в музеї порцеляни дивилася світові шедеври, українські роботи та записувала цікаві факти.

Факти про власника

Олександр Швець — засновник і редактор газети «Факти».

Сьома дитина в родині, ще малим став сиротою. Навчався в школі-інтернаті.

Побачив радянське кіно, де герой-журналіст потрапив у Париж. І відтоді йшов до мрії.

Дорослий Швець став журналістом і відвідав 96 країн світу. Звідусіль привозив різні цікаві речі.

30 років збирає колекцію порцеляни. Має понад 4,5 тисячі робіт.

Майже 20 років мріяв про відкриття музею порцеляни.

Факти про музей

Це один з небагатьох приватних музеїв Києва. Відкриття планувалося на весну 2022-го року.

Коли музей відкрився у 2023 році, там було близько 1200 робіт, власник водив екскурсії. Української порцеляни майже не було, а та, що була, викликала смуток.

Тепер у музеї працюють екскурсоводи. У п’яти тематичних залах представлено понад 2,5 тисячі робіт.

У музеї побачимо порцеляну з усього світу, від найвідоміших мануфактур. А улюблений виробник Швеця та його родини — це іспанська фабрика Lladró (Ядро), наймолодша з відомих фабрик світу. Їй всього (!) 73 роки.

Важливе — з’явилась окрема українська зала. У ній чимало інформації про наші заводи. Побачимо не лише цікаві роботи, а й більше дізнаємося про майстрів. Наприклад, про геніального Владислава Щербину.

У музеї немає опалення. Взимку тут холодно, а влітку приємна прохолода. Проте якщо змерзнете, звертайтеся до працівників по пледики. Видадуть.

Факти про порцеляну й майстрів

Етапи створення порцелянової фігури чи композиції такі. У скульптора виникає ідея. Він малює ескіз, який погоджує художня рада. Потім робота виліплюється зі спеціального пластиліну та розбирається на невеличкі фрагменти. Цих фрагментів може бути кілька сотень. З них роблять форми-молди, з гіпсу. І в ті форми заливається шлікер — порцеляна маса.

Вистоюється, відходить зайва волога й ще досить сирі порцелянові фрагментики збираються в цілісну роботу. В іспанських роботах ви не знайдете жодного місця поєднання тих фрагментів.

Потім майстри вручну за допомогою скальпеля й пінцета вирізьблюють кожну деталь. Далі роботи фарбуються, покриваються глазур’ю та відправляються в печі для випалу при температурі 1250-1300°.

Під час випалу композиції змінюють масштаб і форму до 15% і кардинально змінюють кольори.

Основні складові порцеляни: каолін, тобто біла глина найвищої якості (в Україні багато покладів каоліну), польовий шпат, мінерали й вода. У кожної фабрики є свої домішки та секрети. Порцеляна в різних країнах світу відрізняється завдяки цим домішкам.

На фабриці Lladro є департамент історичної достовірності. Якщо ми бачимо порцелянову роботу зі старими автівками, то це точні копії автівок тих часів. Кожна деталь відповідає історичному прототипу.

Майже кожна іспанська робота має сюжет або навіть декілька сюжетів. Випускають такі роботи серіями від 50 до 5000. Кожна отримує власний порядковий номер. Деякі колекціонери вважають престижним володіти саме роботами з першого десятка.

Навіть 5000 робіт — це небагато, бо тільки у США понад сто тисяч колекціонерів.

Як створюється прозора порцеляна або порцелянове мереживо? Береться справжнє мереживо і занурюється в рідку порцелянову масу, надається будь-яка форма. Наприклад, парасольки, балетної пачки чи мереживної накидки. Під час випалу в печі тканина згоряє, залишається мереживна краса. Але вона така крихка й тендітна, що на неї бажано навіть не дихати.

Біла порцеляна, схожа на мармур, називається бісквіт, а блискуча — глазур.

Найбільша у світі суцільна порцелянова композиція присвячена Єгипту і створювалась понад п’ять років. Довжина роботи 1,60 метра, висота 75 сантиметрів, вона складається з понад 600 маленьких фрагментів. Іспанці випустили всього 100 таких робіт. І розпродали ще до створення. Відомі колекціонери робили замовлення й чекали своєї черги.

Ціни на роботи різні, вони залежать від багатьох факторів, але кажуть, що великі композиції можуть коштувати і 60 000 євро, і 360 000. Ціна так званої високої порцеляни з роками лише зростає.

У музеї є окрема подарункова зала. Там стоять порцелянові фігури, які власник отримав у подарунок. На підлозі валяється порцеляновий двоголовий російський орел. І там же табличка та прапор Курської області. Ці трофеї передали музею українські військові.

Півник з Бородянки — це не порцеляна, а майоліка, робота Васильківського майолікового заводу. Загалом наша земля багата на поклади каоліну. Де його знаходили і де поруч був ліс, там будували заводи, так в усьому світі. На початку 2000-х років заводи в Україні один за одним закривалися. Так ми втратили своє порцелянове виробництво.

В українській залі зібрані вироби найвідоміших заводів і найталановитіших майстрів: Владислав Щербина, Василь Мусієнко, Ольга Рапай, Оксана Жникруп, Валентина Трегубова.

Найцікавіша річ в українській залі — найстаріший чайник, вироблений на Сумщині, у селі Волокитине, на легендарному заводі Андрія Миколаївського в період з 1839 по 1861 рік.

Звісно, тут є і набори «Рибки», як без них? Спочатку рибок не виставляли на полиці, а відвідувачі постійно питали про них. Музейники казали: «Рибки є, але вони стоять на кухні, бо це не шедевр порцелянового мистецтва».

Але тепер рибки зайняли своє місце в залі і мають свою історію. У 1955 році головний художник Ризького фарфорового заводу Абесалом Барамідзе створив сервіз «Карпова родина» як комплект для вина. Там ще була таця у вигляді озера.

Набір тоді мав трошки інші розмір, кольори і форму. З Барамідзе працювали українські майстрині. І коли набір потрапив в Україну, тут його змінили, прибирали тацю-озеро. І набір для вина перетворився у набір для настоянок, наливок та лікерів.

Він став масовим подарунком в країні тотального дефіциту, де працювали 17 порцелянових заводів.

Другий символ радянський часів — легендарний сервіз «Бутон», маркер соціального статусу тих часів. Всі про нього мріяли, але не всі могли собі дозволити.

Великі порцелянові вази в Україні випускались на подарунки міністрам, дипломатам, послам, різним поважним людям. Звичайні українці не могли собі дозволити такі дорогі подарунки. Та й куди б вони їх ставили у своїх малогабаритних квартирах?

На стенді поряд стоять великий п’ятилітровий чайник та дві чашки. Кожна по літру. Це продукція полтавського заводу. І поряд маленькі порцелянові чайнички, вони називаються «егоїст» — бо вміщують заварки на одну людину.

Українська порцеляна зображує літературних героїв: є набір Енеїда, герої Гоголя, бюсти Франка, Лесі та Шевченка.

Зараз росіяни вивозять з окупованих територій нашу порцеляну. В Росії вже чимало наших цінних робіт. Тому якщо маєте вдома порцелянові фігурки чи посуд від батьків, бабусь, то бережіть і передайте дітям.