Чи справді на дорозі одні дурні та нахаби? Що може піти не так, коли опинився на трамвайних рейках? В які халепи потрапляє водій-новачок? Ніна Агафонова сумлінно заощаджувала на омріяну машину і недавно опанувала нову роль — водія. Вона розповіла Вікенду, чи страшно кермувати у Києві та що її здивувало на столичних дорогах.
Це був понеділок, на роботі — вихідний, але ввечері все одно потрібно їхати до центру на навчання. Все як завжди, крім одного: їхати я маю не на метро чи маршрутці, а за кермом власної машини. Те, про що мріяла все життя і на що більше року збирала гроші, несподівано виявилось дуже страшним. Тому перед першим виїздом на «дорослу дорогу» я кілька годин міряла кроками квартиру.
Таки змусив вийти з дому і сісти за кермо дзвінок подруги. «Їдеш в центр? Заїдь, підкинь і мене. Я їздити не вмію, нічим не допоможу, але хоч морально підтримаю». Таке собі підсилення.
Закінчилась історія без халеп, і та поїздка вселила впевненість, що все може бути нормально. Навіть в годину пік на площі Перемоги.
Тому перша порада, якщо хочете сісти за кермо: щоб почати їздити — треба почати їздити. Бажано одразу ж, як отримаєте права. Бо інакше усе, чого навчили в автошколі (а і того зазвичай замало), швидко забудеться.
Лажі новачка за кермом
Моє найголовніше правило перших тижнів водіння: якщо вже вирішила зганьбитись — ганьбись на повну. Обовʼязково: забути перестроїтись у потрібний ряд і не повернути вчасно, не пропустити машини на кільці і щоб інші водії засигналили до півсмерті. Таких прикладів можу згадати мільйон.
Найганебніший з них — коли мене із колій виганяла водійка трамвая. Все б було чудово, якби трамвай прибув на хвилину пізніше і не підпер мене ззаду, коли лівим колесом я ще стояла на рельсах. Дітись нікуди — позаду трамвай, попереду машина, а я не можу зрушити ні на сантиметр. Кульмінація: водійка трамваю на мене кричить з вікна, каже, що зробити, щоб нарешті зникнути з її шляху, а мені хочеться провалитись під землю.
Але був і плюс у стресі перших днів водіння — це мінус 2 кг.
Памʼятайте: лажі все одно будуть. Вони трапляються навіть у тих, хто за кермом не один рік.
На дорозі — теж люди
Правило трьох «Д» — Дай Дорогу Дурню — ніхто не скасовував. Але дурнів, як виявилось, меншість. Дорога, окрім страху, в перші дні вселяла й віру в людей.
Зокрема, чоловіки — прекрасні. Щоразу, коли я влізала в якусь дорожню халепу, поруч знаходився супергерой, який підказував що робити, як правильно виїхати з завузького для моєї крихітки паркомісця, поблимав, коли забула увімкнути фари, зупинив рух на дорозі, щоб я могла проскочити і взагалі «удачі, сонечко, гарно доїхати». Мене, звісно, попереджали про сексизм на дорозі і закиди типу «нашо ти сіла за кермо», але поки я з таким не стикалася.
Тому вірте людям, так легше.
Задоволення і користі від водіння — набагато більше, ніж стресу
Коли решті пройшов страх, скіл «водити машину» повністю виправдав себе. Довга економія на перший автомобіль, кілька місяців в автошколі та перші тижні в постійній напрузі вартують тієї свободи, яку дає машина. Життя без штовхання в маршрутці і спроб встигнути на останнє метро, можливість влаштувати пробіжку не в найближчому від будинку парку, а біля Київського моря — я без цього жити більше не хочу.
З приходом весни ще більше кайфую від дороги до офісу: музика в салоні — та, яку увімкнула я, а не маршрутник, сам салон — теплий і без пічки, а вікно можна вже і привідкрити.
Читайте також: Хто крутіший на дорозі: етикет водія в Києві;
Спорный комфорт: как ответственно водить машину в Киеве и не сойти с ума;
О скорости, штрафах и парковке: мнение столичных водителей;
На зеленой волне. Как работают светофоры в Киеве;
Как я пересела с авто на велосипед и выжила: заметки начинающей велосипедистки.
Давай дружити в 
, найкрутіші фотки лови в 
, все найважливіше та найцаквіше в 
, коротко і у справі в 
.
