Як козаки вплинули на Київ, а Київ — на них? Ким були відомі київські полковники? Де зберігається головна козацька ікона? Історик Олександр Вітолін зібрав 45 фактів про київське козацтво та його головне свято.
Новий тренд — зображувати князя Святослава в образі козака. Але в часи князя Святослава військову культуру при київському дворі формували вікінги, а виховував Святослава київський воєвода з некозацьким іменем Свенельд. В оточені вікінгів Святослав виріс вікінгом, жив і помер у походах. І звичайно треба пам’ятати, що Святослав був язичником, тож зовсім не відповідає образу християнського воїна, який шанує Покрову.
Козацтво з’явилось на межі лісу й степу, де існував вакуум влади. Київ був потужним релігійним центром, тож козацтво не могло оминути цього міста. Саме завдяки козакам після Берестейської унії 1596 року Києво-Печерська лавра та Михайлівський Золотоверхий монастир залишились православними, хоча мали перейти до уніатів.
В 1620 році гетьман Петро Сагайдачний за підтримки козацтва домігся висвячення Іова Борецького на митрополита й тим самим відновив у Києві митрополію, ліквідовану в 1596 році після прийняття унії.
Петро Сагайдачний з усім Запорозьким військом вступив до Київського Богоявленського братства. Почала зароджуватись традиція відзначати Покрова Богородиці як свято православного козацтва.
Формувався культ Покрови Богородиці у козаків, розвивалася українська іконописна традиція зображувати на іконах гетьманів і козаків. На жаль, до нашого часу збереглося дуже мало таких ікон. Найвідоміша «козацька» ікона «Покрова Богородиці» зберігається в Національному художньому музеї України в Києві.
Козак став одним із дієвих персонажів київського різдвяного вертепу.
В 1621 році митрополит Іов Борецький написав польському королю відкритого листа «Протестацію». Копії «Протестації» поширювались на українських і білоруських землях. «Протестація» не тільки виступала з обороною «батьківської» православної віри, але і згадувало козаків як лицарів Христа, мета яких порятунок душ православних.
«Самі вони природний розум і од Бога даровану кмітливість мають. Тож і ревність та любов до віри, побожності та церкви з давніх-давен між ними живуть і проквітають. До того ж бо те плем’я чесного народу руського, з насіння Яфетового, котре Чорним морем і посуху Грецьке царство воювало. З того-бо те військо покоління, котре за Олега, монарха руського, в своїх моноксилах по морю і по землі (приправивши колеса до човнів) плавало [та пересувалося] і Константинополь штурмувало. Се ж бо вони за Володимира Великого, святого монарха руського, Грецію, Македонію та Іллірик воювали.
Се ж їхні предки разом із Володимиром хрестилися і віру християнську од церкви константинопольської приймали, і по день нинішній у тій вірі вони родяться, хрестяться і живуть. І живуть не як погани, а як християни, пресвитерів маючи, письма навчаючись, Бога і закон свій знаючи. То як же вони, з ласки Божої, самі по собі про віру і про спасення своє не мали б дбати? Зважмо на їхню побожність: коли в море пускаються, то перед тим моляться і обітницю дають, що за віру християнську ідуть із невірними воювати. А до того ж мають на меті невільників визволяти. При тому побожно зобов’язуються здобиччю своєю церкви, монастирі, шпиталі й духівництво наділяти. Задля спасення свого невольників викупають; церкви нові і монастирі будують, мурують і збагачують. І якщо в місцях пустельних про віру й побожність пам’ять свою засвідчують, то тим більше про них на волості, до домів своїх вернувшись, дбають і їх постерігають, вітців, братів і родичів своїх між духівництвом маючи. І воістину християнству поневоленому на всьому світі ніхто після Бога добродійства такого великого не виказує, як греки надійністю своїх окупів, король іспанський потужністю свого флоту і військо Запорозьке своєю мужністю і своїми перемогами. Що інші народи словом і бесідами виборюють, те козаки ділом самим доводять. … Ще до того, як ми владиками стали і до Києва та на Україну завітали, до того, як превелебний архієпископ Мелетій Смотрицький побував у Києві, вони вже за права віри своєї на прю ставали, скарги писали, посольства посилали і присяги складали. … Ми серцями й замислами козацькими не керуємо, Господь Бог керує ними, котрий сам відає, на що сі останки тої старої Русі зберігає і правицю їхню та силу на морі і на землі довго, широко й далеко простирає. Бог їх держить і ними рядить».
В 1622 році уніати спробували перебрати під контроль Софійський собор. Але протести міщан і козаків не дали це зробити. Софійський собор залишався під владою уніатів юридично, але не фактично.
В 1622 році на території Київського Богоявленського братства поховали гетьмана Петра Сагайдачного.
В 1625 році козаки й міщани підняли антиуніатське повстання.
В 1625 році за Куруківським договором з польською шляхтою збільшилась кількість реєстрових козаків. Частина з них перебувала в Києві.
В 1636 році Київська сотня входила до складу Білоцерківського козацького полку.
В 1638 році у Києві відбулася загальна рада реєстрових козаків. Результатом стало оголошення «Ординації війська Запорізького реєстрового». Але варто пам’ятати, що реєстрові козаки служили польському королю, а не українському народу, тому ординації регламентували в тому числі дії реєстровців проти запорізьких козаків.
23 грудня 1648 року (2 січня 1649 року за новим стилем) Богдан Хмельницький вступив до Києва. Ця подія стала одним із поворотних моментів в історії національно-визвольної війни. Хмельницький з кожним днем все більше утверджувався в необхідності гетьманської України.
Богдан Хмельницький заснував Київський реєстровий полк як складову частину Війська Запорізького.
Першим полковником Київського козацтва став Михайло Кричевський. Спочатку шляхтич воював на польському боці проти Хмельницького, але перейшов на бік гетьмана. Потрапив в полон до козаків під Корсунем, прийняв православ’я. Хмельницький цінував Кричевського, той став першим полковником київського козацтва.
Після загибелі Кричевського новим київським полковником став Антон Жданович. Загалом він тричі ставав київським полковником на різні проміжки часу. Остання згадка про Ждановича сповіщала, що він потрапив в полон до московітів.
Серед київських полковників був Павло Іванович Яненко-Хмельницький. Історики сперечаються, ким саме він доводився Богдану Хмельницькому. Київський полковник в разі чого мав подбати про дружину і дітей Хмельницького.
Надвірний художник Януша Радзивілла Абрагам ван Вестерфельд в 1653 році потрапив до Києва і зробив замальовки міста та українських козаків.
В 1654 році згідно з Переяслівським договором київські козаки мали служити московському царю, але у вирішальний момент кожен сам вирішував, кому він служить – московському царю чи українському козацтву.
В 1658 році козацькі загони, які підтримували Івана Виговського і не бажали поширення московської влади, спробували захопити Київ. Але кількаденна облога не дала результатів, бо сил козаків виявилось замало.
В 1663 році київський полковник Семен Третяк взяв участь у Чорній раді. Після Чорної ради Третяка та інших старшин арештували московіти. Третяк вісім років провів у засланні в Сибіру, а тоді за клопотанням Петра Дорошенка його звільнили, він навіть обійняв старшинську посаду.
В 1691 році київським полковником став Костянтин Мокієвський. Він був родичем Івана Мазепи й підтримав його самостійницькі прагнення. Виконував дипломатичні доручення Мазепи на Запоріжжі й в Криму. Помер під час однієї з поїздок у Крим.
Новий полковник Федор Коровка-Вольський у вирішальний момент залишився на боці Москви й не підтримав виступ Івана Мазепи. Однак московський цар не оцінив і дуже скоро Коровка втратив посаду в Києві.
Межигірський монастир відігравав значну роль у житті київських козаків.
Козаки своїми пожертвами внесли визначний внесок у розбудову Києва. Найбільшим меценатом-благодійником був Іван Мазепа.
В 1782 році Київський козацький полк розформували.
Для війни з Наполеоном Російська імперія вирішила відродити козацькі полки. Серед них було три полки Київської губернії. По закінченню війни частина козаків демобілізувалася, частина реформована в уланські полки. Російська імперія обіцяла повернути козаччину, а насправді після перемог розпускала козацькі формування.
Селянські виступи проти кріпацтва в 1855 році отримали назву «Київська козачина».
В 1888 році в Києві встановили пам’ятник Богдану Хмельницькому. Росіяни намагалися трактувати його як пам’ятник «воз’єднувачу» України й Росії. Але українці шанували Хмельницького насамперед як державного діяча.
В 1912 році художник Микола Івасюк закінчив картину «В’їзд Богдана Хмельницького до Києва». В 1937 році художника арештувало НКВС, його розстріляли.
В 1917 році на території Київщини та інших історичних козацьких земель почало діяти «Вільне козацтво».
В 1918 році гетьман Павло Скоропадський відновив українське козацтво.
В 1982 році паркова скульптура «Запорожці» з’явилася на вулиці Сагайдачного.
В 1999 році почали святкувати День українського козацтва.
У 2001 році на Майдані Незалежності встановили пам’ятник козаку Мамаю.
У 2001 році встановили пам’ятник Петру Сагайдачному на Контрактовій площі.
У 2010 році почало діяти товариство військово-історичної реконструкції «Печерська сотня Київського реєстрового козацького полку».
У 2011 році встановили пам’ятник Пилипу Орлику на перетині вулиць Орлика і Липської.
У 2014 році один із добробатів взяв назву «Київський козачий полк ім. Т.Г. Шевченка».
У 2014 році Покрова Пресвятої Богородиці як свято українського козацтва стало державним святом Днем захисників і захисниць України.
У 2015 році встановили пам’ятник Козаку-переможцю на вулиці Володимирській.
У 2023 році у зв’язку з реформою православного календаря Свято Покрови Пресвятої Богородиці стали святкувати 1 жовтня.
Читайте також: Гроші давати — Київ будувати: як донатили козаки;
Додай шкварки або мед: незвичайні страви козацької кухні;
Горілка, зрада, шаровари: 7 міфів про козаків та гетьмана Мазепу;
Знайти стержень: 7 історичних уроків для українців;
Золото Полуботка, міф про Мазепу та козаки на Ла-Манші: як скласти ЗНО з історії;
