Олена Обухівська — директорка з комунікацій Arricano, експертка з ділових та антикризових комунікацій, авторка низки КСВ проєктів, спеціалістка з аналітики соціальних тенденцій і формування суспільної думки про Україну у світі
Ділитися українською історією та показувати багатство культури, розповідати про важливе сьогодення та будувати важливі звʼязки. Українці за кордоном зараз віддано виконують роль провідників нашої країни. Директорка з комунікацій Arricano Олена Обухівська у колонці для Вікенду розповідає, що вона робить на дипломатичному фронті та які відкриття трапилися на цьому шляху.
Війна! Новини про Україну потоком з’являються на перших шпальтах і в заголовках європейської та світової преси. Про ракетні удари, про людей, про президента… Тисячі українців вимушені залишити рідний дім, свою Батьківщину та шукати притулку, захисту, безпеки в Європі. І я опинилась серед них. З донькою та собакою нас прихистила родина в австрійському Граці. Порядна, аристократична сім’я, яка разом з нами переживає за Україну.
Саме з цього моменту в мене розпочалось глибше, в чомусь неформальне знайомство з австрійською культурою, традиціями, стилем життя, ментальністю. Водночас я розказувала й продовжую розповідати австрійцям про Україну, як ми жили до війни, чим займалися та про що мріяли. Про відважну княгиню Ольгу та нашу першу українську державу Київську Русь, про дипломатичні відносини князів і династичні шлюби, про короля Данила Галицького та його коронування Папою Римським. Про козаків, які ще тоді захищали Європу від татар і формували антиординську коаліцію з європейськими правителями. Про Січ, про наших високоосвічених гетьманів, їхні бібліотеки та мистецькі колекції. А ще про Григорія Сковороду, Тараса Шевченка, Любомира Гузара, про наші перемоги на Євробаченні, про українську кутю та вареники.
І про те, що 70% українців мають освіту магістра чи бакалавра, що третина світових чорноземних ґрунтів — в Україні, а ще про понад 100 різних видів корисних копалин, про мільярдні інвестиції в стартапи, ІТ-технології, сільське господарство.
Фото: Depositphotos.
Австрійцям цікаво дізнаватися, що довжина Дніпра — 2,2 тисячі кілометрів, що в Києві — понад 950 церков, 450 шкіл і 50 станцій метро. А ще їм приємно чути, що австрійська культура представлена в Україні. Адже ми цитуємо Зігмунда Фрейда, танцюємо віденський вальс, слухаємо Моцарта, полюбляємо шніцель. Взагалі в нас багато слів залишилось після Австро-Угорської імперії, коли частина українських земель входила до її складу. Це і шухляда, і гендель, і краватка, і шуфля. Я родом із заходу України й всі ці слова отримала у спадок від своєї бабці.
А ще розповідаю австрійцям, що тисячолітня історія України могла б бути іншою, якби не росія. І що сьогодні це не перше вторгнення, що агресій ми зазнавали постійно: і знищення Запорізької Січі, і ліквідація Центральної Ради, і Голодомор, і репресії, і заборона української мови, і зневага до української нації, а натомість — тоталітаризм, насадження, пропаганда. Мільярди понівечених доль і нескорення. І правонаступність Київської Русі, так само як привласнення собі заслуг у перемозі над фашизмом — це черговий фарс росії. В європейському читанні історії кінець Другої світової війни — це зусилля всіх союзників антигітлерівської коаліції. І аж ніяк не лише Радянського Союзу. Ми знаємо, що СРСР — це 15 республік, для яких Україна була основною житницею. І всі заощадження українців, які вони зберігали в державному банку «на книжці», також залишились в москві, людям їх ніхто не повернув після розвалу Союзу.
А ще одна особливість України та українців — здатність до швидкого відновлення. Простий приклад із минулого, коли татари нападали на українські землі, щоб пограбувати. Вже за рік вони знову наступали, знаючи, що працьовиті українці за цей час зуміють акумулювати добро, засіяти, зібрати урожай. Татари не набігали на Кубань та інші землі, вважаючи їх бідними та безперспективними для грабунків.
Українці — нескорена нація ентузіастів із мільярдним потенціалом. Розповідаючи про Україну іноземцям, пишаюся, що я українка. Втім, маю важливу підказку — не варто переборщувати з розповідями. Важливо слухати й дослухатися до людей у тій країні, де перебуваєш. В австрійців є свої історичні болі, особливо щодо поділу Відня на чотири частини після війни. А ще перемоги, геніальні особистості, унікальні традиції, неймовірний гумор і цікаві культурні місця, про які вони розповідають із задоволенням. І про це я також напишу, з поваги до країни, яка дала мені притулок, де люди переймаються нашою бідою, докладають зусиль, щоб підтримати. І це вартує світоглядних мільярдів у співдружності та культурному обміні незалежних європейських націй.
Читайте також: Привітна весна. Листівка Києву від Порту;
Травми чи геройство: що радить психолог під час війни;
Зустрітися з росіянами: 10 порад на такий випадок;
Перейменовані станції: як міняють назви в метро Києва;
Для врожаю, інстаграму та перемоги: 10 правил городника-початківця.
