Понад пʼять мільйонів українців втекли від війни за кордон. Час від часу вони зустрічаються там з росіянами. Як поводитися під час таких зустрічей? Про правила своєї родини розповідає багатодітна мама та авторка Вікенду Наталія Івко.
Головне правило — ви маєте право на будь-яку реакцію. Ви справді маєте право ненавидіти, мріяти побити їх палками, плюнути в обличчя, викрикнути образливі слова. Ви. Маєте. Право.
Втім, дорослі люди добре розуміють, що не всяка реакція доречна в сучасному суспільстві. Так, ви можете дозволити собі заїхати в писок усміхненому представнику сусідньої країни, але на вас чекають наслідки. Якщо такі наслідки не до вподоби, шукатимемо інші варіанти вимушеної комунікації з росіянами.
Пряма вербальна комунікація можлива лише за умови вашої повної ресурсності. Якщо ви впевнені, що зможете тверезо вести діалог, тролити, стібати, переконувати, дискутувати, пояснювати, ввічливо розповідати про випадки, коли можна користуватися веслами, та впевнені, що подібні бесіди нададуть вам додаткових ресурсів, вербальні контакти вітаються. Інакше — ні, ні й ще раз ні. Воно того не варто.
Якщо душа вимагає вербальних контактів, але впевненості у власних силах немає, підготуйте 5-10 простих запитань. Озвучуйте їх. Відповідей не чекайте — просто питайте та йдіть. Цього буде достатньо.
Як вам спиться, норм? Після того, як за допомогою сплачених вами податків знищили мого сусіда?
Що будете робити, коли повістка прийде вашому чоловіку?
Знаєте, скільки військових з вашої країни насправді вбито в Україні?
Що саме ви зробили, щоб зупинити війну в Україні?
Ну, або можна просто спокійно факти констатувати: «Ви — вбивці». Спокійно та впевнено.
Діти — слабка ланка. На дитячому майданчику мої дівчата якось зустрілися з мамашами «звідти». Прибігли до мене у піднесеному настрої: мамо, вони проти Путіна, їм нас шкода, вони хороші! Довелося пояснювати, чому нас не треба жаліти. А потім — просто заборонити будь-які контакти, бо я люблю своїх дітей, але не вірю, що вони зараз зуміють відповідати гідно та зрозуміло.
Доньки в мене місцями та через одну виховані, хоча й знають про напрямок руху «русского воєнного корабля». Але вони поки не вміють повертатися спиною, коли до них звертаються. Для цих випадків ми підготували та відпрацювали просту фразу: «Вибачте, я вас не розумію».
Ще один спосіб дитячої комунікації випадково вигадала Новенька: «Мамо, я хочу намалювати багато-багато жовто-блакитних прапорів та написати на них «Stop war in Ukraine!» або «Hands off Ukrainian children!» і роздавати їх всім-всім-всім. І росіянам також». Впевнена, після такого «подарунка» в них зникне бажання розповідати моїм дітям про «всьо нє так адназначна».
Роздруковані фотографії з Бучі або Ірпеня, Маріуполя або Харкова теж непогано діятимуть. Бажано кольорові. Просто в руки вкладайте. Мовчки.
У будь-якій незрозумілій ситуації можна почати співати гімн. Перевірено — росіяни тікають від нього, як чорти від ладану. Коли схочеться змінити репертуар, наспівуйте пісні про «Байрактари» або батька Бандеру. Простого мотивчика з «Добрий вечір, ми з України» теж достатньо.
Або з милою посмішкою вітатися: «Слава Україні!». Та спостерігати, як з облич потенційних співрозмовників сповзає все, що може сповзти.
Якщо бракує внутрішньої сили нести патріотичні меседжі вербально, завжди є варіант з одягом, сумками, біжутерією та іншими аксесуарами. Вибір зараз — на будь-який смак та гаманець. Навіть яскравої жовто-блакитної стрічки на рюкзаку буде достатньо.
Ну, і звісно, фізичні методи переконання людей — це не те, що зараз слід демонструвати Європі. Українці на видноті, їх активно обговорюють, помічають, оцінюють. І всім буде краще, якщо оцінка буде позитивною.
Тримаймося, все буде Україна!
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Травми чи геройство: що радить психолог під час війни;
Без Ярма: яким було найпопулярніше місце старого Києва;
Фейкові тріумфи радянської економіки: між калюжею та каналом;
Гроші під час війни: як розпоряджатися своїми фінансами;
Привиди, снайпери та чужі літаки: як фіни дали чортів радянській армії.
