Між козаками та шляхтою. Як Адам Кисіль київським воєводою став

Воєвода замку київського, легенда для дослідників. Він балансував між поляками та козаками, щоб зберегти своє. Історик Олександр Вітолін розказує про життя та діяльність Адама Кисіля.

Адам Кисіль народився в 1600 році в селі Низкиничі на Волині. Походить зі шляхетськіої родини, що виводила свій рід від київського воєводи Святолда на прізвисько Кисіль. У десятирічному віці Адам став учнем Замойської академії — її знали тоді по всій Європі. Після навчання, як і більшість шляхтичів, розпочав військову кар’єру. 17-річним вже брав участь у битві за польського короля.

Війна йшла за війною — і військова кар’єра Адама Киселя йшла вгору. У 1621 році в битві під Хотином воював разом із королевичем Владиславом — його в 1633-му польський сейм обрав новим королем. У 1626 році Адам Кисіль уже брав участь у польсько-шведській війні. У тому ж році одружився з Анастасією Богушівною Суходольською з київської шляхти.

Військова служба наблизила Адама Киселя до королівського двору. Але він ніколи не забував, що є нащадком давнього українського православного роду. У 1629-му як уповноважений польського короля долучився до православного собору в Києві. Собор скликали в надії досягти згоди з уніатами. У Києві Адам Кисіль зблизився з вищим духовенством — Петром Могилою, Іовом Борецьким, Сильвестром Косівим. З обох сторін — православних і католиків — на його адресу лунали звинувачення у зраді. Проте він твердо дотримувався своїх переконань і відтоді активніше виступав на захист православ’я.

У 1631 році Адам Кисіль привернув увагу королевича Владислава. Під час польсько-московської (смоленської) війни загін під командуванням Киселя на Чернігівщині вплинув на хід війни. Перемога над московітами дала поштовх кар’єрі на цивільних посадах.

Наступного року проходив сейм після смерті польського короля, де обирали нового правителя. Кисіль посприяв тому, щоб Петро Могила потрапив на цей сейм. Королевич Владислав, розраховуючи на підтримку української шляхти, видав «Статті для заспокоєння руського народу», які мали на меті захист православних. Врешті королевич Владислав став новим королем, а Петро Могила — митрополитом.

Адам Кисіль причетний до повернення київського Софійського собору православній громаді й фінансово підтримував Києво-Братськомий колегіум, з якого виросла майбутня Могилянська академія.

Король Польщі Владислав IV сподівався, що авторитет Адама Киселя допоможе йому домогтися покори від козаків, тож призначив його верховним комісаром у справах козацтва. Зовсім скоро в 1637 році свавілля польської шляхти підбурило козаків до повстання під проводом Павла Павлюка. Війська повстанців розбили, але козаки продовжували боротись навіть після низки болючих поразок. Адам Кисіль пообіцяв: якщо вони видадуть Павлюка й інших ватажків, то їм збережуть життя. Козаки видали ватажків, повстання скінчилось, а польська шляхта, яка перед тим тікала від повстанців, примовляючи «краще ликове життя, ніж шовкова смерть», ухвалила стратити ватажків. Цим вона порушила королівські гарантії, які давав Адам Кисіль, і ворожнеча між козацтвом і польською шляхтою посилилася. Втрата довіри з боку козаків змусила Адама Киселю відмовитися від посади комісара у справах козацтва.

У 1646-му польський король призначив Адама Киселя київським каштеляном. В обов’язки каштеляна входив нагляд за станом замку і управління замковим майновим комплексом. Замкова гора мала давню історію, але п’яти років перебування Адама Киселя в Києві стало досить, щоб вона отримала ще одну назву — Киселівка. До цього в замку урядувало десять каштелянів, але тільки прізвище Киселя залишилось в топонімії Києва — і це в часи, коли замок вже не раз зазнавав руйнувань і знаходився в не найкращому стані.

У 1648 році почалося нове антипольське повстання під проводом Богдана Хмельницького, яке переросло в національно-визвольну війну. Король знову призначив Киселя комісаром у справах козацтва, а згодом — київським воєводою. Знову на Адама посипались образи та зневага з обох боків. Єремія Вишневецький заявляв, що Кисіль за допомогою козаків хоче захопити польську корону. А козаки лаяли за те, що хоч і має українські кістки, але на них поросло польське м’ясо. Хоч його підводило здоров’я, а хвороби дошкуляли одна за одною, київський воєвода і комісар докладав останні сили, щоб примирити козаків із Польщею.

Погляди Киселя збігалися з настроями вищого київського духовенства. Як військовий він чудово розумів, що затяжний конфлікт може виснажити обидві сторони й зробити легкою здобиччю для інших. Кисіль не один десяток років знав польського короля й не раз переконувався в його лояльності до православного українства. Козаки також шанували польського короля, а коли дізналися, що Владислав IV помер, сприйняли це як трагедію.

Новому королю Польщі Яну II Казиміру Богдан Хмельницький спочатку засвідчував лояльність і вбачав в ньому захисника від утисків шляхти. 9 серпня 1649 року, коли Адам Кисіль зачитав текст Зборівського договору, Богдан Хмельницький попросив дозволу упасти до ніг Королівської величності. За складною дипломатією стояли взаємна недовіра й вичікування помилки суперника. А поки обидві сторони вичікували, хто першим продемонструє слабкість і дасть привід для нападу, образи сипалися на Киселя.

^{Тарас Шевченко. «Прийом Богданом Хмельницьким польського посольства на чолі з Адамом Киселем в лютому 1649 року в Переяславі». 1838 рік}

Київські міщани не виказували воєводі належної шани, перестали утримувати його людей, і тому довелося купувати харч своїм коштом. Пересічні козаки не розбирались в тонкощах дипломатії, але їм кортіло виплеснути на когось свій гнів, а Адам Кисіль був для цього чудовою мішенню. У 1650 році після чергового заворушення київський воєвода вирішив покинути Київ. І хоча з кожним роком війна розгоралась дедалі більше, а шансів примирити ворогів ставало менше, хворий Адам Кисіль не складав руки до останнього подиху. У 1651-му він писав: «Я майже зів’ялий, весь умучений і на здоров’ї скалічений, — три роки ганяю… від сойму почавши, досі постійно зношуся з королем, щоб кров християнська не лилася, щоб остання частина народу нашого не загинула».

Адама Киселя поховали на батьківщині в Низкиничах. На саркофагу напис: «Перехожий! Зупинися, читай. Цей мармур говорить про славного потомка роду Светольда, славу і опору держави — Адама з Брусилова Киселя, що був каштеляном чернігівським, потім воєводою брацлавським і київським, мужа, що відзначився у боях твердістю та далекоглядністю… Плач про втрату цього знаменитого мужа, котрого оплакую разом із його достойними громадянами, хай буде пам’ятником тобі… 3 травня 1653 року. Смерть прийшла на 53-му році життя. Прощай…»

За часів радянської влади саркофаг був сплюндрований, а черепом Адама Киселя грали в футбол діти. Після краху комуністичної системи саркофаг відреставрували коштом Польщі. Постать Адама Киселя тепер маловідома, але історики, знайомі з його діяльністю, називають його великим державником.