Обрати Київ: як жив і співав Анатолій Солов’яненко

Він виступав на найкращих оперних сценах світу. А ховали його в невеличкому селищі під Києвом під українські народні пісні. Прощатися прилетіли найвідоміші особистості з усього світу. Вікенд побував у музеї Анатолія Солов’яненка та дізнався цікаві факти з біографії.

Музей знаходиться неподалік від Києва, в Козині. Екскурсію для нас провели дружина співака Світлана та його біографка Алла Терещенко.

В Україні небагато музеїв, присвячених творчості видатних оперних співаків: музей Соломії Крушельницької, приватний музей-квартира Бориса Гмирі, музей-садиба Івана Козловського. Свого часу Анатолій Солов’яненко чимало посприяв відкриттю музею Козловського в селі Мар’янівка.

Протягом десяти років донецький педагог Олександр Коробейченко* давав приватні уроки вокалу майбутній зірці — хлопчині з шахтарської родини. Збереглися записи вчителя, де він фіксував: «Сьогодні працюємо на верхнім регістром». Коли описував 999-й урок, Солов’яненко вже мав співати в Києві. Звісно, запросив учителя на виступ.

*Олександр Миколайович Коробейченко — український оперний співак, тенор, прем’єр Донецького театру опери та балету, педагог.

Коробейченко зібрав розкішну домашню бібліотеку та шикарну фонотеку. Були там записи італійських співаків, видатних тенорів. Педагог познайомив молодого Солов’яненка з творчістю найкращих виконавців світу.

Олександр Миколайович мав глибокі знання в різних галузях, а також багато чого вмів робити руками. Перед тим, як співати якусь виставу, він вивчав ту епоху, сам розробляв костюми своїх героїв, а потім і створював. Співак шив, виробляв взуття, гранував скло. У музеї можна побачити створені Коробейченком сценічні костюми та взуття.

Натисніть, щоб збільшити фото

То була рідкісна та повна гармонія: учень, який може прийняти, та педагог, який може віддавати. Про їхню історію навіть зняли фільм «Прелюдія долі»*.

*«Прелюдія долі» — повнометражний український музичний фільм 1984 року режисера Сергія Лисецького про творчий шлях всесвітньо відомого українського співака Анатолія Солов’яненка.

— Я йшла подавати документи в педагогічний, — пригадує Світлана Дмитрівна. — Аж зустріла подругу, яка висміяла мої плани. Сказала, що в педагогічному самі дівчата, а у неї в політехнічному купа хлопців. І загітувала вступати до них.

Анатолій Солов’яненко на той час був старшим викладачем Донецького політехнічного інституту. Молода Світлана, красуня та спортсменка, побачила викладача на кафедрі. Якось він пішов проводжати її додому. Так і почалися їхні стосунки.

— Зустрічалась я з викладачем. А заміж вийшла вже за співака, — каже Світлана. Чоловік був старший за неї на 11 років, і все життя дружина була для нього музою, а потім стала й берегинею пам’яті.

Як хлопець без музичної освіти потрапив на київську сцену? Він виступав у столиці на конкурсі самодіяльності. Там його почули представники головного театру країни, запросили в оперу на проби. Проби пройшли вдало, так він став стажистом київської опери.

А спочатку талановитий інженер-конструктор мав вступати до аспірантури в Москві. Ректор Донецького політехнічного вмовляв Анатолія не кидати науку, однак згодом визнав право юнака займатися улюбленою справою.

Натисніть, щоб збільшити фото

У той же рік Солов’яненко взяв участь у вокальному конкурсі в Москві. Головним призом була поїздка до Італії. Московське журі оцінило голос українця, але не бажало відправляти співака без музичної освіти за кордон. Вступилася за нього знаменита оперна співачка Марія Петрівна Максакова (1902-1974 рр.). В Італії Солов’яненко багато працював і готував різні оперні партії. Допомагало в роботі знання італійської, яку на той час уже опанував. Узяв участь у місцевому конкурсі, ввійшов до трійки переможців і мав їхати в так зване мільйонне турне — тобто протягом року співати у світових столицях, щоб наприкінці року отримати за роботу мільйон доларів. Однак радянський Держконцерт заборонив турне та повідомив: Солов’яненку треба ще вчитися та виступати в радянських театрах. За офіційною версією держава піклувалася про голос артиста. Насправді ж чиновники лишали його шансу та майбутньої слави.

Артист повернувся в СРСР і отримав пропозицію стати солістом Большого театру. Однак обрав працювати в Києві. Так він прирік себе на «неувагу» Держконцерту, бо чиновники випускали на закордонні гастролі в першу чергу артистів Большого театру. Бувало, для Солов’яненка приходили запрошення від світових театрів, а йому навіть не повідомляли про це. Натомість він багато виступав по всьому Радянському Союзу.

У музеї є велика мапа, на якій вказані всі міста та країни, де співав наш артист. Солов’яненко вів щоденник, де записував кожен свій виступ: де, коли, з ким. Дружина Світлана роками збирала рецензії та публікації про співака та вклеювала їх в альбоми. Усі ці матеріали допомогли Аллі Терещенко в роботі над її четвертою, найповнішою книгою про Солов’яненка.

Натисніть, щоб збільшити фото

В окремій шафі відведене місце для листів, які мішками отримував співак. Бувало, писали просто «Київ, Анатолію Солов’яненку». І пошта доходила.

— Зараз одинадцята вечора, щойно по радіо прозвучав ваш виступ з великої зали ленінградської консерваторії. Ми слухали всією родиною, — зачитує один із листів дружина артиста. Далі людина описує свої відчуття від співу, а потім розповідає історію свого життя. Анатолій на такі листи відповідав, каже Світлана. Зберігають у музеї й валізку, з яким він роками їздив на гастролі.

Натисніть, щоб збільшити фото

Важливо сказати про те, як Солов’яненко любив Україну, додає Алла Терещенко. Він виріс на українських народних піснях, які співали батьки. Співакові постійно пропонували перебратися в Москву. Мер російської столиці Юрій Лужков заманював Солов’яненка багатими апартаментами, аби лиш той погодився на переїзд. Артист подякував і повернувся в Україну. Він точно був патріотом своєї країни. Згадати лише його неймовірний український репертуар! А коли Солов’яненка ховали, звучали «Дивлюсь я на небо» та «Чорні очі».

Адреса музею: Київська область, Обухівський район, смт Козин, вулиця Анатолія Солов’яненка, 64.

Телефон: (050) 739-2420.