65: чи може кіно з динозврами бути нудним

Науково-фантастичний фільм “65” з Адамом Драйвером, що б’ється з динозаврами, не може бути нудним. Але саме це відбувається. Вікенд подивився картину і розказує, що з нею не так.

В «65» герой Адама Драйвера Міллс — пілот космічного корабля з планети Сомаріс — відправляється у дворічну дослідницьку місію. За цей тривалий час він сподівається заробити достатньо грошей для лікування важко хворої доньки Невіни (Хлоя Коулмен). Після раптового зіткнення з астероїдним полем, Міллс вимушений зробити аварійну посадку на нашій планеті Земля, під час якої в живих залишається лише він і дівчинка на ім’я Коа (Аріана Грінблатт), що не розуміє його мови.

На жаль, приземлилися вони в часи Крейдового періоду. І щоб врятуватися, їм необхідно пройти 15 кілометрів до аварійної капсули через територію, що кишить кровожерливими, небезпечними динозаврами.

Сюжет «похмурий чоловік і набридлива дитина, що намагаються вижити в непривітних умовах» давно став шаблонним для такого роду фільмів. Ми бачили подібне в «Логані», «Дорозі» і цьогорічному серіалі «Останні з нас». І на жаль, дует режисерів Скотт Бек і Браян Вудс, що написали вигадливий горор «Тихе місце», не зумів привнести нічого нового, але зробив все можливе, щоб залишити глядача в розгубленості від того, що відбувається на екрані.

Науково-фантастичний фільм про динозаврів з бюджетом в 91 мільйон доларів міг би стати потужним бойовиком з яскравим протистоянням людини (або гуманоїда, нам так насправді й не пояснили, хто ж такі жителі Сомаріса: наші предки або цілковито інша раса інопланетян, що ідентична людям і повторює розвиток людства) і дикої природи. Але вибрав додати натужної сімейної драми. І екшн вийшов незграбним, наповнений скрімерами, біганиною, хаотичною стріляниною, вибухівкою в руках дев’ятирічки й малобюджетними CGI динозаврами, що виглядають страшненькими ляльками, а не доісторичними володарями Землі.

Але і взаємовідносини Міллса з Коа не отримали достойного розвитку. Треба віддати належне Адаму Драйверу (об’єктивно потужному драматичному актору), він з усіх сил намагався створити з бідно прописаного Міллса цікавішого персонажа, додавши до холодного стоїцизму і безсумнівного героїзму нотки людяності й співчуття. Але навіть такого таланту не вистачило, щоб приховати сюжетні дірки й незграбний сценарій. Аріана Грінблатт робила все від неї залежне, щоб зобразити персонажа, можливості спілкування якого обмеженні мімікою і постійними повторами слів «сім’я» і «дім».

Цікавий задум і дійсно сильні акторські роботи, але ліниве світобудування і бідні сюжетні рішення загубили потужну ідею і створили черговий фільм категорії В.