Джаз і опера — чи можна їх поєднати? Що скажуть батьки — оперні співаки, якщо їхня дитина співатиме джаз? І чому вона обере оперу? Вікенд поговорив із провідною солісткою Національної опери України Лілією Гревцовою про яскравий шлях та особливі партії.
Мері Віхрова, мама Лілії Гревцової — сопрано. У маминій багатодітній родині в селі на Київщині співали всі. Але Мері була єдиною, хто заспівав професійно. Батько Лілії Іван Гревцов — тенор. Він був сиротою, співати почав сам.
Після навчання мама отримала направлення на роботу в Кримську державну філармонію. Майбутній чоловік теж приїхав в Ялту працювати. Там познайомився з Мері та закохався.
— Ще з п’яти років мама віддала мене вчитися грі на фортепіано. На думку батьків, я мала здобути освіту в музичній школі. Змалку я багато виступала та співала. Не скажу, що була сміливою й любила ті виступи. Але мама проспівувала зі мною всі пісні.
Уже в п’ять років я вийшла на сцену з ансамблем «Гармоніка». Отак потроху набувала досвід, звикала до сцени, до публіки, проходила бар’єр страху. А в 15 років, коли закінчила музичну школу, приїхала в Київ, щоб вчитися в музичному училищі імені Глієра.
У родині вважали училище Глієра хорошим навчальним закладом, сумніви були лише стосовно спеціальності, на яку поступатиме Лілія. Вона тоді вже впевнено грала на фортепіано й співала — не лише класику, а й сучасні естрадні твори.
Спочатку мова йшла про вступ на хормейстерський факультет. Але коли дівчина зіграла, то почула пораду викладачів: уже маєш високий рівень виконавиці, поступай на фортепіано.
У сім’ї вирішили, що володіти інструментом на професійному рівні дійсно важливо. Так Гревцова опинилася на факультеті фортепіано.
Близькі знали: коли Ліля сідає за інструмент, вона зіграє й заспіває будь-що — й класику, й сучасне. Дівчина хотіла проявити себе, тому шукала відповідні музичні конкурси. І влітку між третім і четвертим курсами взяла участь у конкурсі імені Івасюка та ще в одному, всесоюзного рівня (в часи СРСР). На обох отримала відзнаки, на конкурсі імені Івасюка взяла другу премію. А головне — конкурси транслювало телебачення.
Після канікул Лілія повернулася до занять. Вона часто чула, що її виступ бачили, він запам’ятався глядачам. В училищі було джазове відділення. Студентку запросили спробувати там свої сили. Недивно, адже на одному з конкурсів вона співала пісню з репертуару Вітні Х’юстон. І вже скоро вона виступала як джазова виконавиця з ансамблями та оркестрами.
— Це був такий прояв мене, поклик душі. Я просто відчувала цю музику. Не думала, чи прославлюся з нею, чи зароблю грошей виступами. Це був період життя й стан душі, коли не можеш не співати, бо отримуєш задоволення. І публіка, яка мене слухала, теж отримувала задоволення. А для мене було важливим не лише співати, а й розуміти, що тобою захоплюються, — згадує співачка.
18-річна Гревцова стала знаменитою як джазова виконавиця, а 20-річна Гревцова вступила до консерваторії, щоб навчатися класичного оперного співу. Чому так трапилося?
— Джаз був моїм захопленням, задоволенням, хобі. Але я розуміла, що треба вчитися. Та й батьки часом казали: «Джаз — це жарти». Для мене джаз не був жартами. Я просто усвідомлювала, що це зовсім інша манера співу. А щоб досягти певних результатів в тому чи іншому жанрі, треба обирати.
У київській консерваторії Гревцова спочатку два роки вчилася на підготовчому відділенні. А шлях до оперного співу почався, коли вона зустріла свого викладача – Олександра Андрійовича Вострякова. У нього провчилася п’ять років.
— Важливо знайти свого педагога, який не дає сумніватися в собі, підтримає та повторить, що ти на вірному шляху. Я щаслива, що мій вчитель керував моїм розвитком.
І вже на третьому курсі консерваторії я пройшла прослуховування та потрапила до оперного театру. Заспівала партію Джульєтти в прем’єрі опери Гуно «Ромео і Джульєтта». Це дуже велика різнохарактерна партія — лірикоколоратурна та драматична.
Я обрала оперу, хоча знала, що вона вимагатиме багато часу, зусиль, певного режиму, навіть способу життя. Тому що оперний спів — це робота, під яку ти маєш підлаштовувати своє життя.
Багато співаю титульні партії. До свого ювілею я готувала «Травіату». Це непроста, показова, драматична та колоратурна партія з широким діапазоном. Одна з найважчих партій для сопрано. Непрості партії в «Баттерфляй» Пуччіні, Маргарити в «Фаусті» Шарля Гуно. І невеликі партії можуть бути важкими. Як, наприклад, партія Мікаели в опері Бізе «Кармен». Там є така арія, що знаходишся в постійній напрузі, доки її не заспіваєш. Вона серйозна й дуже важка.
Початок повномасштабного вторгнення я зустріла в Києві. Потім ми з родиною виїхали в село на Київщині. Це був страшний час. І тоді ми наважилися й усі разом виїхали до Данії: я, мама, моя донька Юля й наша собачка Моніка.
Три місяці жили у друзів. І розуміли, що не хочемо приживатися в іншій країні. Тож в липні 2022-го повернулися додому. На рішення вплинуло те, що запрацював театр. Мені подзвонили з дирекції, сказали: «Лілю, повертайся, бо дуже важко без тебе». І я відчула таке щастя!
І тепер це наша звична реальність: летять ракети, а ми живемо, співаємо, кохаємо.
Підказка Вікенду: не пропустіть бенефіс Лілії Гревцової. 12 травня вона співатиме одну з найулюбленіших партій — Віолетти з опери «Травіата» Верді. Разом з ювіляркою у виставі братимуть участь: Дмитро Іванченко (Альфред Жермон), Геннадій Ващенко (Жорж Жермон, його батько), Ірина Петрова (Флора Бервуа), Дмитро Агеєв (Барон Дюфоль) та інші артисти. Диригент – Микола Дядюра. Квитки можна придбати за цим посиланням.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Репетиції під обстрілами: як Нацопера готувала «Травіату»;
Воювати та співати: як артисти працюють на перемогу;
