Гуркіт двигунів, дим від цигарок, брутальні персонажі, театрально перемазані брудом, мастилом і бризками крові й закуті, ніби броню, в шкіряні куртки з логотипом байкерського клубу. І десь на тлі — мотоцикли як символ свободи та братерства. На великі екрани вийшов фільм «Байкери». Вікенд його переглянув і ділиться враженнями.
Режиссер Джефф Ніколс починає свою оповідь з задимленого темного бару, де байкер Бенні (Остін Батлер), нудьгуючи на самоті, цідить віскі. До нього повільно наближаються двоє старших чоловіків та вимагають покинути бар або зняти куртку — символ приналежності до Вандалів, Чикагського клубу мотоциклістів. Не змінившись в обличчі, Бенні відповідає «Тобі доведеться мене вбити».
Жорстока бійка в барі та стоп-кадр удару лопатою по голові дає початкове хибне уявлення про фільм, який нас очікує. Це не романтизована історія про вільних і безтурботних, що мчать на байках за обрій. Натхненний одноіменною книгою фотографа Денні Лайона, що в 1965-1973 роках подорожував з клубом байкерів, Джефф Ніколс зняв драматичне полотно Америки кінця 1960-х років з класовою боротьбою, токсичною маскулінністю і неминучим шляхом до насильства, коли ідеали перетворюються на попіл, а владу над зграєю поломаних війною чоловіків не вдається втримати. Його історія — про бажання приналежності, травму вигнанців і любов не стільки до жінки, скільки до братерства.
Як і в книзі, Джефф Ніколс спостерігає за байкерами від самого початку, коли Джонні (Том Гарді), батько двох дітей і водій вантажівки, захопившись образом Марлона Брандо з фільму «Дикун», створює мотоциклетний клуб Вандали. Він оточує себе вірними товаришами: поміркованим Брюсі, веселуном Келом, жукожером Тарганом і нестабільним постійно на підпитку латвійцем Зіпко.
Але камера постійно стежить за Бенні. Він, не роздумуючи, без жодних доказів, з кулаками кинеться на будь-кого, якщо йому буде здаватися, що його товариші в небезпеці. Саме через призму Бенні та його коханої Кеті (Джоді Комер) ми спостерігаємо, як Вандали поступово розростаються з купки придурків, що збираються в барах, або потеревенити про мотоцикли й можуть лише мріяти про бунтарство, до кримінального угруповування з осередками по всьому Середньому Заходу торгівлею наркотиками, зброєю та вбивствами.
Фільм цікавий у своєму зображенні розквіту байкерської культури та формуванні її «правил». Але коли доводиться повертатися до особистостей, значно програє. Жодна з сюжетних ліній не розкрита, а персонажі не вражають глибиною чи характерами. Том Гарді весь фільм грає Тома Гарді, а Остін Батлер похмуро дивиться з-під лоба, іноді видаючи садистську посмішку у сценах бійок (видно, не відійшов від своєї ролі в другій «Дюні»). Джоді Комер місцями гротескно емоційна, а її взаємодія з Батлером виглядає непотрібною. Хоча за сюжетом Бенні та Кеті одружені, їхній шлюб важко уявити. Вони просто існують нарізно: вона на кухні з цигаркою, розмовлячи з журналістом, він деінде.
У другій половині фільм зовсім втрачає фокус та стає надто поверхневим і шаблонним, не в змозі зберегти початковий запал.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: «Фуріоза»: сильна жінка у пісках;
«Королівство планети мавп»: життя за правилами Цезаря;
Худнути, кохати та мститися. 8 українських серіалів;