Роботи Валентина Васяновича двічі представляли Україну на Оскарі. «За перемогу!» — новий фільм режисера — вже в кінотеатрах та відгуках тих, хто подивився. Вікенд розказує, чого очікувати і чому варто сходити на це кіно.
Найбільш титулованою та одночасно найбільш відомою роботою режисера є фільм «Атлантида» (2019) — похмура історія про пост-воєнний схід України. У новому фільмі Васянович використовує схожий сетинг: події «За перемогу!» відбуваються в невизначеному майбутньому, за рік після закінчення повномасштабної війни.
Україна вистояла, життя продовжується, але більшість населення, яке виїхало за кордон, не планує повертатися: діти вже розмовляють українською з акцентом, жінки тримаються за роботу та налагоджене життя, і чоловікам, які залишалися в Україні, тепер потрібно зробити вибір: їхати боротися за сім’ю чи змиритися і відпустити. Головний герой вибирає самореалізацію, він залишається знімати кіно в Києві, хоча дружина вмовляє його переїхати до них з дочкою до Австрії. Він ще й боїться втратити сина — хоча вони живуть разом, але психологічно віддалилися один від одного.
Чому варто подивитися «За перемогу!»
Це про нас
Операторська робота, постановка, монтаж працюють на те, щоб підкреслити інтимність історії, створити довіру до того, що відбувається на екрані. І ти віриш! Валентин Васянович виявився також хорошим актором, а можливо, йому взагалі не довелося грати, адже сценарій стрічки виріс з того, що хвилювало режисера на початку повномасштабного вторгнення. Нечисленні київські пейзажі — велотрек, Поділ — підсилюють відчуття, що все, що відбувається у фільмі, — знайома історія. «За перемогу!» особливо може відгукнутися тим, хто досі зберіг свої цивільні заняття.
Це нетривіально
На Міжнародному кінофестивалі в Торонто фільм переміг в конкурсній програмі Platform, що відзначає сильний режисерський голос. «За перемогу!» — справді дуже особиста робота, адже в центрі сюжету — зйомки стрічки про стосунки в розділених родинах, а головні ролі виконують реальні члени знімальної групи. Фільм майстерно грається з глядачем, змушуючи сумніватися, які події — це «реальність» фільму, а які — «постановка», тут кожен злам четвертої стіни може виявитися подвійним.
Це невоєнне кіно про війну
Жанр картини визначають як трагікомедію, але все залежить від налаштованості глядача. Загальна картинка фільму набагато менш похмура, ніж в «Атлантиді». Нам показують Київ переважно здалеку (з балкона чи даху багатоповерхівки) або маленькими шматочками через вікно автомобіля. Єдина зруйнована будівля — складське приміщення, ввечері будинки сяють світлом, ніде не чутно генератора, а герої знімають скотч з вікон.
Складається враження, що війна у реальності фільму тривала менше, ніж вона триває на сьогодні, і ніхто з персонажів не мав військового досвіду. Проте моральний стан героїв картини додає похмурості на повну.
Вигук «За перемогу!» — це гучний тост, який ніби має затулити собою всі втрати, в тому числі, втрату сенсу. Персонаж-режисер постійно сумнівається, що його робота комусь потрібна, що вона актуальна, хоча це буквально його життя. Він відчуває, що втрачає не тільки сім’ю, але й найближчих друзів, хоча всі живі (ну, майже всі). У багатьох моментах, навіть найбільш невинних, можна побачити трагічний підтекст. Так, мила сцена, де батько купляє повітряного змія, щоб показати його дочці через відеодзвінок, водночас змушує задуматись, як сильно йому бракує дитини, що він бігає зі змієм, стискаючи телефон замість дитячої долоньки. Навіть сцени дуркування героїв можуть розвеселити, а можуть лише відтінити загальний сум стрічки.
Фінал фільму — це не кінець
Завершення фільму сповнює оптимізмом: життя триває; незважаючи на втрати, щось у ньому можна полагодити; нам є для чого жити. Звісно, вповну назвати «За перемогу!» життєствердною стрічкою не можна, але вона дає можливість приємно порефлексувати.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: «Одіссея» Нолана: феміністична сага про те, що завжди треба слухати жінок;
День істини: що робити, якщо ми не самі у Всесвіті;
Дуже страшне кіно 6: дурощі серед ностальгії;
