Чим може нашкодити прагнення усе зробити ідеально? Чи варто начальникам радіти перфекціоністам-підлеглим? Чому надвисокі стандарти можуть зашкодити самій людині та її оточенню? Гештальт-терапевтка Ганна Крицька розповідає, що робити, якщо перфекціонізм заважає вам жити.
Уявіть, що ви маєте чашку. Улюблену. Ви привезли її з якоїсь подорожі або отримали у подарунок від дорогої для вас людини. Ця чашка досконала: гарна за кольором і фактурою. Така, як ви любите. Щоразу, як ви п’єте з неї чай чи каву, ви тішитеся, можливо, навіть не усвідомлюючи чому. Але настрій піднімається. Й тут чашка падає й стає щербатою. І певний час ви умовляєте себе, що нічого не змінилося. Це досі ваша улюблена чашка. Але тепер щораз, як ви п’єте з неї чай чи каву, настрій псується. Й одного разу ви просто її викидаєте.
Якщо це про вас, то мої вітання й, одночасно, співчуття. Ви належите до елітного клубу перфекціоністів. Англійський корінь «perfect» походить від латинського «perficere», яке, в свою чергу, розкладається на два слова: «per», що означає «повністю», «завершено», та «facere», що означає робити. Робити досконало. Саме так робите ви, якщо ви перфекціоніст. Прагнете досконалості в усьому. Маєте в голові картинку, ідеал того, як усе має бути. Результати вашого навчання, роботи, проєктів завжди найкращі. Усі, хто вас оточує, знають: якщо потрібна якість, це до вас. Начальники впевнені, що вас можна не контролювати зовні, ваш внутрішній контролер настільки сильний, що ви просто не зможете допустити поганого чи посереднього результату. Але ваше персональне пекло починається тоді, коли щось йде не так.
А воно постійно йде не так. Й найчастіше — взагалі не з вашої провини. То все інші люди. Чоловік чи дружина не такий/не така, як уявлялося в юності. Діти не такі, як у подруги, сусідки чи відомої кінозірки, за біографією якої ви стежите. Підлеглі реагують не так, як мали б. Начальство цінує не так, як треба. Улюблена автівка завдає клопоту більше, ніж планувалось. Книги на поличці розкладено не за класифікацією авторів, розміром чи кольором. Кухонні рушники не завжди пасують до скатертини. Офіс не класу «А» чи не в найпрестижнішому районі міста, що завдає вам сорому.
Сором всюди супроводжує перфекціоніста. Йому не завжди соромно перед іншими. Йому може бути соромно перед собою. Такий їдкий нарцисичний сором за усе недосконале. Результат, роботу, проєкт, будинок, дитину…
Можливо, в дитинстві ви чули фразу «краще ніяк, ніж абияк». Або «не вмієш, не берися». Або різні епітети, серед яких найласкавіше звучало «нездара». Можливо, ваші батьки чи вчителі мали травму надвисоких стандартів і не могли прийняти завдання виконане нижче, ніж на 12. Особливо це стосується спортсменів, яким потрібно бути першими. Музикантів, художників, письменників, яким потрібно бути геніальними. Оцінка 11 сприймалася як свідчення вашої посередності. Спочатку критик діяв ззовні. Потім інтерналізувався, тобто поселився всередині. Батьки чи вчителі могли давно відійти у потойбіччя, але їхні голоси звучать зсередини, перетворюючи ваше життя на пекло. Бо перфекціоніст рідко буває задоволений, адже досконалості в нашому житті вкрай мало. Й це добре. Бо в якомусь сенсі досконалість — це кінець, вершина, завершення, смерть. А живими нас роблять якраз наші недосконалості. Наші унікальні, пікантні, лише нам притаманні особливості: ніс Барбри Стрейзанд, малий зріст Монатіка тощо.
Але ми прагнемо досконалості. Й своїм дітям передаємо цю програму. Цінне лише досконале. Лише найкраще. Решта не має цінності. Оцінка 11 за 12-бальною шкалою не має цінності. 95% зі 100% не мають цінності. Якщо недосконало, значить, мало старання, мало знань, мало вмінь, мало практики, всього недо-. Одну мою подругу батько вчив прибирати таким чином: ставив завдання, наприклад, прибрати кімнату. Вона докладала зусиль, бо дуже любила батька й хотіла, щоб він був задоволений нею. Він заходив до кімнати, оглядав всюди, шукаючи недоліки. Там пил за ліжком лишився, там папірець за крісло впав. Вона підростала й вчилася прибирати ретельніше, але й він збільшував амплітуду. В ідеально чистій кімнаті, де не було до чого прискіпуватися, він прочиняв вікно й проводив пальцем по зовнішній рамі зі словами: «А це що?», знецінюючи таким чином кілька годин її напружених старань. І травма надвисоких стандартів від батька перейшла до дівчинки. Знецінення стало самознеціненням.
Щоб пояснити, що ж таке надвисокі стандарти, згадаймо Гоголя. Деякі біографи пишуть, що письменнику було важливо лишити по собі цінні твори, здатні впливати на людські долі. Ми не знаємо, чим саме йому не догодив другий том «Мертвих душ», але Гоголь його спалив. Так само, як спалив свій літературний дебют «Ганц Кюхельгартен», який 20-річним видав у Петербурзі, очікуючи слави й отримавши критику натомість. Тоді Гоголь скупив усі примірники й спалив їх, щоб світ не запам’ятав його недосконалості.
Тобто прагнення досконалості може бути й вкрай шкідливим. Знищення своїх творів, якщо вони неідеальні, — лише один з аспектів. Куди гірше фізичне самознищення. В ірландському серіалі «Крах» з Джиліан Андерсен та Джеймі Дорнаном добре показано таке самознищення. Звісно, в його крайній, психопатологічній, формі. Герой, втілений Дорном, є психопатом-вбивцею. Своє прагнення досконалості він переносить на скоєння ідеального злочину. Й з кожною наступною жертвою він самовдосконалюється. А коли його власне тіло виявляється пошкодженим, як у прикладі із чашкою, він не приймає себе таким щербатим. І самознищується з притаманною психопатам холоднокровністю. У кінематографі це не єдиний приклад самогубства через недосконалість. Приміром, той самий сенс закладено у фантастичну стрічку Ендрю Нікола «Гаттака».
Отже, перфекціонізм — це перевага чи недолік? Колись я, випускниця університету, готувалась проходити співбесіди, і мене навчили одному трюку. Називаєте серед своїх недоліків перфекціонізм. Й роботодавець одразу розуміє, що йому пощастило, бо ви забезпечите належну якість. Щоправда, роботодавець теж проходить свої тренінги. Й розуміє, що підлеглий з цією рисою потребує більше часу на виконання, ніж людина зі звичайними стандартами якості. Він знається на емоційному вигорянні підлеглих, бо неможливо бути постійно незадоволеним й, водночас, щасливим. А щасливі підлеглі в колективі цінуються, бо створюють атмосферу. Перфекціоніст теж створює свою атмосферу. Атмосферу невдоволення, критики й надзвичайної напруги.
Навряд чи є якийсь особливий рецепт для лікування перфекціонізму. Бо, зрештою, це не хвороба, а особливість психіки, з якою можна навчитися жити. Так само, як ми вчимося розставляти пріоритети відповідно до наших цінностей та можливостей, приймати недоліки, як власні, так і чужі. Вчимося припиняти через один невеликий недолік дивитися на усе ціле. Одна ложка дьогтю не псує діжку з медом. Одна крапля брехні не псує океан довіри. Одна помилка у статті не псує усю статтю. Насправді ні. Ніс Барбри Стрейзанд не завадив їй бути бажаною жінкою чи зробити успішну кар’єру співачки й актриси. А от ніс Дженніфер Грей з «Брудних танців», який вона після вдалого акторського дебюту віддала пластичним хірургам для вдосконалення, позбавив актрису власної індивідуальності.
Рецепт у прийнятті. Себе з щербинкою, інших з їхніми щербинками. У прийнятті недосконалостей цього світу. У розумінні, що діжка меду все одно лишається діжкою меду, хай навіть із ложкою дьогтю в ній. Й у щирій радості оцінці 11 чи 2-му місцю, яке принесла ваша дитина. А краще — у щирій радості, з якою ви щодня зустрічаєте саму дитину. Якщо, звісно, ви хочете, щоб вона виросла із вмінням радіти цьому життю.
Читайте також: Между страхом и информацией. Как не сойти с ума из-за выборов;
Зло в блестках и задачки для родителей: правила и запреты вайбер-чатов;
Пересічний герой: курси з надання домедичної домоги у Києві;
Журба чи хайп: культ минулого у спільнотах Києва;
В поисках молодильных яблок: заповеди и запреты правильного питания.
Давай дружити в 
, найкрутіші фотки лови в 
, все найважливіше та найцікавіше в 
, коротко і у справі в 
.
