Чоткий Пац: запустити козацтво та відродити Київ

Модель середньовічного Києва від групи Top Project

Як відновлювався Київ після татарського набігу? Хто керував містом та вибудовував захист? І чим задеркуваті кияни роздратували московського царя? Історик Олександр Вітолін розповідає про одного з київських воєвод.

У 1471 році Київ втратив статус удільного князівства. Функції влади перейшли до київського воєводи, якого призначав Великий князь Литовський. З 1494-го Великий князь Литовський надав киянам «Уставну грамоту». Права, що кияни мали за цією грамотою, ще називали «німецьким» або «магдебурзьким» правом. Однак посада київського воєводи збереглась, бо поза межами Києва відбувались процеси, які ставили місто під постійну загрозу з боку сусідів.

У другій половині XV століття Велике князівство Московське посилилось і почало «збирати» землі Руські в єдину державу. Кожне нове захоплення — Новгородська республіка, Велике князівство Тверське, В’ятська республіка, Велика Пермь та інші землі — переконувало московського князя у власному месіанському покликанні. У XVI столітті ці настрої оформились в ідеологію «Москва – Третій Рим». Звичайно, Київ та інші українські землі були ласим шматком для Москви.

У той же час Золота Орда, яка в 1240 році сплюндрувала Київ, розпалась через міжусобиці на вісім ханств. Розпад Орди став початком піднесення Кримського ханства, хоч воно й потрапило в залежність від турецького султана. Чорноморські міста-порти наповнювали скарбницю кримського хана та турецького султана за рахунок работоргівлі. Ще більше вигоди приносив викуп знатних полонених. Ціни на рабів падали, якщо полонених ставало забагато, а на знатних бранців закони економіки не поширювались. Надприбутки від работоргівлі й викупів за бранців ставили під загрозу життя кожного українця.

Набіги за бранцями відбувались в атмосфері дипломатичної дружби та злагоди між Великим князівством Литвою та Кримським ханством. Після набігів до Криму мчали посли й заявляли протест. Але хан міг заявити, що він не до чого, а мир і добросусідство порушили «гарячі голови». Та часом орду на українські землі вів сам хан. Шляхтичі й магнати, чиї володіння були далеко від Криму, не засмунитися б, перейди українські землі перейшли під владу Криму. Тоді не довелося б витрачатись на їхній захист.

У 1482 році кримський хан Менглі I Ґерай напав на Київ і спустошив його, а київського воєводу Івана Ходкевича разом із сім’єю та архімандрита Києво-Печерської лаври та київського католицького єпископа Яна увів в Крим в очікуванні викупу. Є думка, що воєводу попередили про напад, але через дружні відносини з ханом він не сприйняв загрозу серйозно.

Воєвода Іван Ходкевич помер у неволі. Близько 1486 року новим воєводою став Юрій Пац, син литовського боярина Паца Дашкевича (перетворення імені батька на прізвище свідчить про його видатний авторитет). Головними завданнями нового воєводи були відбудова київського замку та захист Києва від набігів орди.

Литва (а отже, і Київ) залишились сам-на-сам з кримським ханом і турецьким султаном. Історичні джерела свідчать, що польський король Казимір IV Ягеллончик зміг мобілізувати 40 тисяч війська для охорони прикордонних земель і зібрати 20 тисяч «топорів» (робітників) на відбудову Києва. Але ймовірно, це було перебільшення. 40 тисяч вояків Польщі вдалося зібрати для битви під Хотином у 1621-му, з них половина були козаки. А 10 тисяч робітників Київ просто не зміг би прогодувати, адже його населення було всього 5 тисяч.

Проте завдяки тому, що через Київ проходив історичний торговий шлях, а в самому місті знаходились склади, місто швидко ожило. Бо коли через місто проходили велику купецькі каравани, то на них заробляли всі. Як писав Михалон Литвин: «під час проходу каравану значні прибутки дістають київські мешканці: воєводи, митники, купці, міняйли, човняри, візники, трактирники й шинкарі, і обставина ця не викликала досі нічиїх скарг ні з боку москвичів, ні турок, ні татар». У далекі небезпечні мандри могли брали дорогі товари, прибуток від продажу якого компенсував би всі небезпеки й незгоди.

Однак небезпека нікуди не зникла. У 1487, 1489, 1490, 1492 роках московський князь Іван III регулярно заохочував кримського хана напасти на Литву. З 1487 до 1494-й у литовсько-московському прикордонні точилась війна, тож черговий похід з Криму міг би істотно змінити її хід. Але на щастя киян і всієї Литви кримський хан більше думав про те, щоб підкорити ханства, які утворились після розпаду Золотої Орди.

Та повернімося до Юрія Паца. Він вже не сподівався на мирну дипломатію і почав організовувати загони, які згодом стали козацькими. Більшість істориків козаччини не згадують про Юрія Паца. Можна пояснити це тим, що сама назва «козацтво» виникла не одразу, тож «Юр’єви люди Пацевича», яких відправив литовський боярин, могли збити з пантелику навіть досвідчених істориків. Якось київський загін дошкулив самому Івану III:

«Нынеча пак сего лета наши послы Московские земли Тферские земли и Ноугородские земли многие люди шли из Крыма с твоим послом Яном вместе; да как пришли на Тавань к перевозу, и твоего посла Яна перевозники через Днепр перевезли, а наших гостей не перевезли. Да пришед на них твоего пана Юрьева люди Пацевича, в головах Богдан, да Голубец, да Васко Жила со многими людьми да наших гостей перебили и переграбили, и товар у них весь поймали, многих людей до смерти побили и перетопили, а иных многих людей тех наших гостей и нынеча без вести нет.»

А слово «козаки» з’явилося вже в листуванні кримського хана та князя литовського в 1492-му. Тоді кримський хан жалівся на киян і черкасців, які захопили татарський корабель під Тягинею (тепер район Бериславщині на Херсонщині). Як бачимо, варто було киянам піти в похід — і хан одразу згадав про мир і добросусідство. Та головне, що саме 1492 рік заведено вважати першою офіційною письмовою згадкою про козацтво.

Того ж року Юрій Пац вдруге одружився з княгинею Феодорою. Цей шлюб благословив особисто Казимир ІV, що вказує на те, що він був за розрахунком. Після одруження Юрій Пац став частіше бувати при дворі — вже Олександра Ягеллончика, який успадкував корону, отримав нові посади та залишив Київ.

Новим київським воєводою став Дмитро Путятич. А Юрій Пац помер у 1505 році. Його нащадки із покоління в покоління займали високі державні посади при дворі литовського князя, а потім Речі Посполитої.