Липи та дим: чим пахнуть Київ, Україна та війна

Чим пахнуть наше місто та країна? Які запахи мають війна та свобода? Вікенд відвідав лекцію парфумерної художниці Ксандри Осініної, щоб дізнатися, які аромати миру та війни випускають наші митці.

Ксандра жартує, що в Україні люди історично звикли митися, їм не було що камуфлювати запахами, тож класична парфумерія тут зародитися не могла. І нагадує, що звичка до приємних запахів у українців була завжди, в побуті та для догляду за тілом активно використовували різні пахучі трави.

У радянські часи Україна мала парфумерні виробництва. Але тоді не було мети створити аромати, які приноситимуть задоволення, важливіше було довести, що ми не гірші за інших. Парфумерами були в першу чергу хіміки, тому творча складова залежала від таланту конкретної людини. Часто вони намагалися відтворити привезені з заходу аромати, але також тоді були спроби створити аромати, що відображатимуть Україну. Перш за все для дипломатичних подарунків.

Ксандра питає, чим пахне Україна для нас. Ми називаємо:

полин,
хліб,
степ,
воду,
землю,
липи,
чорнобривці,
мальви,
троянди,
бузок,
яблука.

Парфуми створюються з певних складових. У парфумерів є компоненти, які відтворюють запахи води, землі, навіть бетону чи розпеченого дорожнього полотна. Можна змішати складові й відтворити не лише запах літнього парку чи букету квітів, а й запах київського метро.

Одні майстри розуміють і використовують такі запахи. Інші не визнають. Скажімо, французи не схвалюють аромат землі в парфумах, а японці спокійно сприймають цей запах, вони й синтезували відповідну хімічну сполуку. Американці використовують запах землі в парфумі, присвяченому зомбі. Здається, жоден український парфум про природу не обходиться без мінімальної нотки землі.

Один з ароматних літніх маркерів Києва — це троянди. Ми зустрічаємо їх у ботсаду, парку Шевченка, на клумбах по всьому місту. Навесні такий маркер Києва — бузок.

Обговорюємо ще один цікавий факт: запах цитрусів є в більшості парфумів в світі, а в ароматерапії він вважається запахом безтурботності та абсолютного щастя. Для українців же аромат цитрусів асоціюється з Новим роком. А запахом безумовного щастя для нас є скоріше запах яблук чи свіжого хліба.

— На початку повномасштабного вторгнення я зацікавилася питанням: чи змінюється сприйняття ароматів у глибокому стресі? Особисто для мене запах у такому стані перестає бути важливим, залишається сприйняття лише базових — диму та солі, всі інші поза увагою. Але знайомі розповідали, що навпаки — все стали відчувати гостріше, найменший нюанс підсвітився. Згодом стало помітно, що змінились сприйняття та саме смаки в парфумерії. Багато хто говорив про те, що класичні аромати почали сприйматися занадто легковажними, штучними, і навіть дратували. Водночас українські парфуми почали подобатись більше, емоційно підтримувати та нагадувати про своє, важливе. Бо вони були про Україну, пахнули нашим звичайним мирним життям.

У світовій історії є приклади ароматів, створених під час війни. Це не були аромати про війну. Навпаки — парфумери під час та одразу після Другої світової війни презентували нові аромати як гімн миру, впевненість у тому, що життя перемагає. Аромати воєнного часу присвячувалися радості життя.

Зараз, під час повномасштабного вторгнення, українські парфумери також випускають аромати про мир.

Найвідоміший парфумер України Богдан Зубченко в колаборації з мережею «Жан» випустив аромат «Червона калина» в чорному та білому флаконах. Це про нашу природу й степи, про українську волю, а також про мир та спокій, мед та квіти. Яскраво вираженої ноти калини нема ні в білому, ні в чорному флаконах, це відсилка в першу чергу до пісні про як гімну нескорених, але аромати малюють загальний образ миру та злагоди.

Парфумерка Анна Соколова почала створювати свій аромат Freedom у київському бомбосховищі в перші дні повномасштабного вторгнення. Вона визначила цей аромат як маніфест свободи й незламності українського духу. Ми вгадуємо тут запахи молодої пшениці та трав, волошок і вітру. Аромат запакований в ефектний флакон.

Парфумерка Вікторія Сіміч — мешканка Гостомеля. Ранком 24 лютого вона виїхала з дому й рахувала години до звільнення Київщини. Коли змогла повернутись, чи не найбільше її вразив вид і запах побитих снарядами верб. Так і народився аромат «Вербова Мавка» — він не про радощі чи красу природи, а про її крик і біль. Це свого роду аромат-рефлексія, спосіб проживання втрат, з нотками гіркоти, весняної зелені та землі.

А мої парфумерні рефлексії вийшли дуже буквальними, саме про війну, це не алегорії, а буквальні запахи — ті, що я відчувала сама, і ті, які мені описали друзі-військові.

Мене часто питають: навіщо взагалі робити аромати війни, хіба їх можна носити на собі? З приводу носити — знаю тих, хто носить. А для мене це відповідальність свідка — впіймати та зберегти пам’ять. Як художник виражає свої переживання через картини, так я виражаю їх в ароматах.

Ці непрості аромати я поєднала в серію «Щоденник війни», наразі в ній два парфуми.

«Біла кікімора» прийшла до мене картинкою, де людина в зимовому камуфляжі ховається в засідці серед побитих снарядами дерев засніженого лісу. Друг-військовий на запитання «чим це пахне?» дав розгорнутий опис, за яким я власне і робила аромат. Він же тестував робочий варіант парфуму й був вражений точністю передачі запахів. Я сприймаю цей парфум як певною мірою оберіг: захиститися від ворогів і ховатися в засідці, щоб давати відсіч.

А перший аромат серії «Лютий березень» — це мої власні спостереження та переживання перших тижнів повномасштабного вторгнення в Києві, перші дні в сховищах, на вулицях, на блок-постах. Це лімітований аромат, випущено всього 24 флакони, представлених 24 серпня 2022 року. Весь наклад розпроданий за чотири дні, повторювати це я не наважуся. Але для себе залишила один флакон, приношу його на лекції.

Українські парфумери рідко мають змогу представити свої роботи в міжнародних виставках, бо це дуже дороге задоволення. Тому у світі про нас майже не знають. Але все змінюється, і з’являються нові можливості. У Нью-Йорку є ольфакторна галерея (ольфакторний — нюховий, той, що відноситься до сприйняття запахів), яка розглядає парфумерію як один з видів мистецтва.

Кілька місяців тому галеристи оголосили конкурс для митців з темою Minimal Scents. Я створила аромат, присвячений воді.

З багатьох заявок галерея відібрала для експозиції 12 ароматів, мій був серед них. За умовами контракту я не можу виробляти та продавати цей аромат, у світі існує лише один флакон, випущений спеціально для галереї, але можу знайомити з ним на своїх лекціях та презентаціях.