Комахи, корови та лопухи: чим киян вражає сільське життя

^{_{Фото: Наталія Івко}}

Пасторальна картинка з корівками, вишнями та хрущами над хатою чи жахливі комахи, люті індики та лопухи замість туалетного паперу? Вікенд запитав у читачів та друзів-містян про те, чим вразило та чим найбільше запам’яталося село.

Птахи, тварини і комахи

— Побачила капустянку (вона ж медведка). На цьому мої поїздки на дачу і аграрні подвиги закінчилися. А потім батьки взагалі дачу продали, слава богу. Капустянка — це найстрашніша істота, яку я бачила. Плід любові раку з тарганом. Зараз після такої зустрічі водили б до дитячого психолога, — Лара.

— Стикалася з медведкою двічі, і обидва рази мене лякали три фактори: як вона швидко рухається, як виглядає і як на неї реагували дуже, як мені здавалося, холоднокровні досвідчені аграрії. Власне, вони також шугалися, — Олена.

— Більшість котів люблять борозняків (хрущів). Ті, що не люблять, дивляться на тебе як на ідіота, коли даєш їм борозняка. Колись мені було шкода, бо про хрущів ще Шевченко писав. А як вони сточили сотку полуниці, я їх жаліти перестав, — Олександр.

— У соломі правда є миші, їх там багато, — Марта.

— Дізналася, що свиня величезна, а корова страшна, — Марина.

— Моє сумне відкриття полягало в тому, що свиню Марту, з якою я подружився на сільському весіллі, наступного року зарізали. Я думав, що свині живуть сильно довше, як корови типу, — Віктор.

— Якось ми з донькою побачили гидотну мертву тваринку посеред газону. Виявилося, це кріт. Не могли повірити, що ця гидотна на вигляд тварина, — це мила істота з мультика, — Світлана.

— Крота виловити — це привід для святкування. Ми ловили і виносили їх в ліс, шкода було вбивати, вони нешкідливі, а для екосистем корисні, просто не для наших виплеканих баклажанів. І ще хутро у кротів таке прикольне гладеньке чисте — наче не в землі порпаються весь час. І воно в обидві сторони зачісується — ні в кого з тварин так не бува, — Олена.

— Корова — це як котик. Тільки дуже великий, з рогами і копитами. І на босу ногу може боляче наступити. А робить шкоду і ластиться точно як котик, — Валерія.

— У корови шорсткий язик. Їй прикольно пхати кулак в рота. А ще в них немає верхніх зубів, — Марія.

— У кіз також немає. Для мене це стало відкриттям: вона мекнула на всю горлянку, а верхніх зубів нема! Подумала тоді, що вона їх втратила чи дефект який, — Олена.

— Корови, коли хочуть, дуже швидко бігають, наздогнати неможливо. Можна на неї кричати, але їй пофігу. У телят найгарніші очі на світі — густого фіалкового кольору і з довжелезними віями, — Міла.

— Півроку довелося прожити в селі на Полтавщині. Мишей було повно, щодня збирала з мишоловок і викидала на компостну купу. Сусідські коти їх крали і носили своїм господиням похвалитися, — Віра.

— Думала, що індиків лише в книжках зображують кусючими, поки мене в селі за попу не вкусив. Синець навіть був, — Марта.

— Гусі капець які злобні і боляче щипають. Всі коров’ячі міни не оминути, треба прийняти як даність, що в одну точно доведеться вляпатися, — Наталя.

Їстівне

— Бабуся відправила мене на город, викопати для борщу морквини і буряка, нарвати кропу. З першими я впоралася, пам’ятала по картинках з книжок. А ось кріп довго шукала. Виглядала невеличку травичку, яку в місті продають, а не ті вертольоти, що в селі ростуть, — Ксенія.

— Я в дитинстві нарвала якось моркви замість петрушки, — Оксана.

— Виявляється, огірки колючі. Що бадилля, що плоди, — Ірина.

— У дідуся й бабусі шовковиця росла над курятником. Тому там було повно мух і в сезон курячий послід був відповідного забарвлення. Тому шовковиці я не люблю. Навіть в Києві їх рефлекторно намагаюсь обійти. А кияни, які рвуть шовковиці в місті, у мене досі викликають мало не жалість, — Олександр.

— Що їсти можна все, що не прибите, і що не чорні ягоди (крім шовковиці і чорної горобини). Можна їсти акацію, молоді травинки «курочки-півники», квіти кропиви, смолу вишеньок, калачики й інший підніжний корм. Дивно, що все це перетравлювалося без наслідків, — Віра.

— До села завжди вважала, що бузина отрутна, їсти її не можна. Виявилося, нашу можна. Чоловікова бабуся навіть варила з чорної ягоди варення. Сільські мешканці дивилися на мене косо, бо для них це не ягода, а сміття. А я восени обривала важкі гілки для варення. Воно мало купу кісточок і негарний присмак, рот після нього ставав чорнильним, але чоловік молотив його як скажений. Мабуть, то був його смак дитинства, — Світлана.

— Полуниця з грядки в землі смачніше покупної, — Наталя.

Сортир і «міни»

— Вкритий інеєм рулон туалетного паперу в сортирі, — Максим.

— Підтирати дупу газетами чи лопухами, — Марта.

— Вуличний туалет — це срака. Зміг лише раз відкрити двері і подивитися на нього. Після того пісяв нишком на городі, — Антон.

— Село — це таке мінне поле. Вічно треба дивитися, щоб не вступити в чиїсь відходи, — Карина.

Різне

— Завжди здавалося, що повітря в селі пахне парним молоком, —Таміла.

— Силос пахне солоними огірками / капустою, — Вікторія.

— Найсильніший дитячий спогад — в селі хліб коштує дорожче, ніж в місті. Взагалі все дорожче. Як це так? Люди ж в селі вирощуют це, а їм продають дорожче, ніж міським, — Олександр.

— Спина відвалиться чи не в перший день. У наступні буде плакати і відвалюватися щоразу, як нахилишся, — Світлана.

— Приватний будинок на краю села в грозову ніч — дуже страшне місце, особливо коли вітром обірвало дроти і твориться чортівня, — Валерія.

— Сільска тиша — вигадка. Ніде так не горлають, як в селі. Як не собака чийсь, то коняка. Як не коняка, то свекруха. Як не свекруха, то хтось пиляє, косить, забиває, в гості приїхали з міста та врубили музон. На край, якщо вже зовсім тихо, почне сюрчати стадо коників чи скрипіти щось у хаті, та так моторошно, що ой, — Світлана.

— Грязюка буде повсюди. Просто вона сільска і тому стерильна, — Світлана.