Як створити будівлю для військових та не посваритися з ними, отримати похвалу від Хрущова, збудувати палац для Сталіна та обійти москвичів на «Золотих воротах»? 27 липня 1912 року у Києві народився архітектор Борис Жежерін. Вікенд зібрав цікаві факти та байки про його столичні проєкти.
Будівля на Банковій
Коли у 1934 році столицю радянської України перенесли з Харкова до Києва, виникла термінова потреба у нових адміністративних будівлях. Приміщення для штабу Київського військового округу проєктував відомий архітектор Сергій Григор’єв. А допомагав йому талановитий дипломник Борис Жежерін.
Проєкт символізував могутність і велич комуністичного режиму: вісім корпусів, колони, стіни майже метр завтовшки, широкі коридори, мармурові сходи та позолота на стінах.
Місцем для будівлі нового штабу став фундамент колишнього штабу Російської імперії. Свого часу в тій будівлі працював Генштаб УНР, а потім — генеральний штаб армії гетьмана Скоропадського. Треба було будувати новий штаб саме на фундаменті старого, а не переносити на інше місце, бо тут проходили підземні комунікації, сигнальні колодязі та тунелі, які пов’язували об’єкт з іншими стратегічними місцями.
Автори спланували новий штаб будівлею з чотирьох поверхів та принесли проєкт на узгодження командувачу округом — командармові Якіру. Той обурився:
— Як це, всього чотири поверхи? Це виходить нижче, ніж у НКВД? Переробляйте! У нас має бути вище!
Сергій Григор’єв був у розпачі, адже ретельно продумав проєкт, врахував інженерну частину. Тут згодилася допомога учня — Борис Жежерін запропонував підняти колони портика до шостого поверху. Працював над оновленнями в домашній майстерні Григор’єва. Новий варіант Якіру сподобався.
Але реалізований проєкт він побачив нескоро. Коли у жовтні 1937 року Борис повернувся додому після захисту диплому, його заарештували та засудили за антирадянську агітацію та пропаганду. Слідчий НКВД вважав, що Борис має бути вдячним, адже йому дали закінчити інститут та захистити диплом.
Далі були п’ять років таборів у тайзі. Коли у 1942 році термін ув’язнення закінчився, Жежерін пішов добровольцем на фронт, воював, отримав важке поранення, після якого він демобілізувався та зміг повернутися до роботи в Києві.
ВДНГ
У 1945 році Україна стала членом ООН разом з Білоруссю та СРСР. Такий статус вимагав власного Міністерства закордонних справ і факультету міжнародних відносин. Республіканським очільником був тоді Микита Хрущов. Він і задумав амбітний проєкт виставки. Розробку доручив Борису Жежеріну.
Виставка досягнень всього радянського в Москві відкрилася у 1939 році. У Києві ж у 1952-му остаточно визначилися з проєктом-переможцем. Його створила група архітекторів, до складу якої входив Жежерін. Різні автори розробляли павільйони, що єдналися у цілісний архітектурний ансамбль.
Перший павільйон розмістився на центральній площі, його вінчав герб Української РСР та 25-метровий шпиль. Закінчувала будівлю кругла ротонда з 24 колон, на верхівках розмістили герби областей республіки.
Шість років йшло будівництво. Є байка, що після офіційного відкриття Хрущов сказав про виставку: «Оце тепер ваша нова лавра», — і віддав наказ закрити монастир. Дійсно, виставка втілила храм комунізму, поєднала античний помпезний стиль з храмовою архітектурою.
Санаторій «Конча-Заспа»
Після завершення Другої світової війни керівництво Української РСР очікувало візиту керманича радянської держави Йосипа Сталіна. На цей випадок потрібно було терміново підготувати спеціальний палац. Місцем будівництва обрали землі у Конча-Заспі біля великого джерельного озера. У часи Російської імперії вони належали Видубицькому монастирю та царській родині.
Роботи тривали з 1949 по 1957 рік, на них активно використовували працю німецьких військовополонених. Борис Жежерін став головним архітектором. Він взяв за взірець палаци Підмосков’я, де мешкав Сталін, проте вніс у проєкт більше класицизму.
Крім власне будівлі палацу, велику увагу потрібно було приділити питанням безпеки та захисту. Тож навколо насипали величезні земляні вали. Будівля розташована таким чином, що з боку Столичного шосе її взагалі не видно. На території розташували непомітні майданчики для охоронців, з яких вони стежили за прогулянковими доріжками.
Навколо палацу розбили розкішні сади, для чого завозили кущі та дерева з ботанічних садів України. Загалом висадили 120 видів рослин. Спорудили фонтан в ампіро-класичному стилі. І сьогодні основна споруда санаторію та його територія є одним з найкращих садово-палацових комплексів не тільки Київщини, а й всієї України. Сюди часто привозять наших та іноземних туристів.
Після смерті Сталіна палац передали під санаторій, який обслуговував радянську еліту. Офіційне відкриття відбулося 15 червня 1957 року. Тут відпочивала партійна номенклатура, Герої Радянського Союзу, письменники, академіки, народні артисти. Лікувалися та відпочивали льотчик Олександр Покришкін, очільник партизанського руху Сидір Ковпак, Остап Вишня, Володимир Сосюра, Павло Тичина, Максим Рильський, Олесь Гончар та інші.
Станція «Золоті ворота»
На початку 80-х всі метрополітени СРСР мали єдину систему управління — проєктний інститут у Москві. Там і вирішили, що нову станцію для Києва будуватимуть москвичі. Планували закінчити до кінця 1989 року.
Влітку головний архітектор Києва Микола Жаріков приїхав на будівництво «Золотих воріт» і зупинив роботи. Він категорично не погоджувався із тим, що приїжджі специ перетворюють об’єкт на звичайну типову станцію.
Фото з підземки він показав Вадиму, сину Бориса Жежеріна, та запитав:
— Що це?
— Наче станція метро.
— Так, а яка саме станція?
— Якась «Серово-Райдужна».
— А потрібно зробити «Золоті ворота», — пояснив Жаріков.
Вадим здивувався, що головний архітектор звернувся саме до нього. Жаріков у відповідь привів дві причини: батько Вадима, Борис Жежерін — заслужений архітектор України, відомий на весь Союз. А сам Вадим — не тільки талановитий архітектор, а й киянин у четвертому поколінні. То кому ж доручати роботи на «Золотих воротах», як не родині Жежеріних?
На те, щоби придумати та візуалізувати проєкт нового оформлення станції, архітекторам виділили тиждень. Це був єдиний раз у житті, коли старший та молодший Жежеріни працювали разом. Тоді вони навіть посварилися, оскільки мали різні погляди на майбутній вигляд «Золотих воріт». Але кінець кінцем знайшли спільне рішення.
Очільники міста підтримали проєкт, а група інженерів та художників напрочуд швидко справилася зі складною роботою. Тепер «Золоті ворота» втілювали часи Київської Русі.
Коли станція відкрилася, кияни ходили по ній, як по музею або мистецькій галереї, розглядали мозаїчні портрети стародавніх князів і стилізовані світильники. Загалом митці створили 80 частин різних мозаїк, жодна з яких не повторюється. У кожній мозаїці біля трьох тисяч елементів. На усій станції їх не менш як пів мільйона! Уся ця краса створена за кілька місяців.
Читайте також: Такий різний ВДНГ: оранжерея Гаррі Поттера, таємничий палац та пляж Малібу;
Від розкоші до руїн: історії відомих київських садиб;
Кока-кола, козаки та кегельбан: як Київ приймав Олімпіаду-80;
Безгрошівʼя, розворот і оживлення: 8 фактів про памʼятник Богдану Хмельницькому;
Геній, мільйонер, новатор: 5 київських проєктів Струве.
