Як вкладатися в бюджет та реагувати на критику? Де шукати натхнення та театральну тяглість? Вікенд зібрав цікаві факти та найяскравіші цитати Марії Левитської, головної художниці Національної опери України.
Факти
З родини київської інтелігенції: прабабуся була кіноакторкою, бабуся вчилася у Броніслави Ніжинської, мати — художниця-монументалістка, батько — учений-фізик.
Учителі та натхненники в професії — легендарний художник-педагог Данило Лідер та тодішній головний художник оперного театру Федір Нірод.
На честь Лідера назвала сина Данилою. Ростила його фактично сама, але ніколи нікому не жалілася. Навіть коли приводила сина з собою в театр, бо не мала з ким залишити, обоє (і син, і мама) розглядали це як пригоду.
Стала першою в СРСР безпартійною жінкою — головним художником театру опери й балету в Києві (тоді це був третій по значущості театр у всьому радянському союзі).
Вивчила італійську, щоби зануритися в спадщину великих митців без мовного бар’єра.
Якщо є можливість, то перед тим, як працювати над виставою, їде до країни, де відбувається дія. Заради «Турандот» їздила в дорогезний тур до Китаю, перед «Тоскою» літала в Рим, а для «Дона Карлоса» побувала в Іспанії.
Коли «Трубадура» ставили в оперному у шістдесятих роках, костюми й декорації створював Федір Нірод. За 40 років потому Нацопера ставить оновленого «Трубадура». Декорації та близько 300 костюмів для вистави придумала художниця-постановниця Марія Левитська.
Має багату домашню бібліотеку, яку постійно поповнює й активно використовує для роботи. Пропускає крізь себе гігабайти інформації з мережі.
Вміє вкластися в найкоротші терміни роботи й найменші бюджети. Може зібрати з театральних комор все підхоже, створене нею в попередні роки, і створити з цього справжню казку, як було з «Котом в чоботях».
Над декораціями та костюмами для «Набукко» під керівництвом Левитської працювало понад 300 осіб: художники, костюмери, закрійники, спеціалісти з аплікацій, взуттєвики, бутафори, реквізитори, машиністи сцени.
Дехто з них працює з Левитською по 30-35 років.
Її повсякденний одяг — штани, куртка, кросівки, рюкзак.
Колекціонує вінтажний особливий одяг, має вдома окрему гардеробну.
Для допрем’єрної зйомки «Богеми» привезла з дому пар 30 лайкових рукавичок та багато інших аксесуарів. Особисто вдягала всіх журналісток-учасниць тієї зйомки. Прискіпливо перевіряла на відповідність образу.
Живе на 16 поверсі. Під час тривог і обстрілів бере пензлі й сідає до мольберта. Виплескує ненависть і біль у картинах.
Виставка її робіт до повномасштабного вторгнення називалася «Зачарована красою», перша виставка вторгнення — «Азовсталь. Полонені. Заручники війни».
Має дачу селі на Чернігівщині біля Десни. Каже, що там 30 соток городу, який треба полоти.
Найсвітліші найлегші картини створені на тій дачі.
13 квітня у Національній опері відбудеться постановка «Макбет» до ювілею Марії Левитської
Цитати
Зараз — час попси! Не треба з нею змагатися. У нас різна аудиторія.
Частіше цікаві ідеї народжуються в переповненому вагоні метро або коли готую на кухні.
Якщо хочеш бути хорошим фахівцем в оперному театрі, ти зобов’язаний перетравлювати кілограми літератури.
Театральний художник — найскладніша професія з усіх образотворчих жанрів.
Коли дивлюся чужі спектаклі як глядачка — я толерантна та доброзичлива.
Критика ранить, але треба дивитися, хто критикує.
Подорожі — моя пристрасть, що межує з одержимістю.
Якщо один із тридцяти працівників сцени неправильно поєднає декорації, грандіозне стане смішним, логічно обґрунтоване — нісенітницею.
Натхнення, звісно, важлива штука, але професіоналізм важливіший. Не можу чекати, поки до мене завітають музи, бо поки я чекатиму, декоратори та костюмери сидітимуть без роботи.
Я завжди у компромісі — між грошима, якістю, метражем, людьми, кольором. Театр — це місце компромісів.
Якщо колись на небесах потраплю до гарного театру, де мені скажуть: «У тебе все є», я розгублюся.
У цій роботі відчуваєш себе капітаном, а твій задум — то корабель, який ведеш поміж скель та айсбергів у тиху гавань. На шляху супроводжує купа критиків та радників. Треба мати залізну волю, відвагу й краплю безумства, щоби витримати й не збитися зі шляху.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Вогонь і помста. Як готували «Трубадура» в Нацопері;
Від паровоза до «Трубадура». Як працював Лев Венедиктов;
Театральний туризм: як ми їздили дивитися «Зерносховище»;
Театральні тренди: 5 вистав, які треба подивитися;
