Сховища, ракети й агресивний сусід: як живе і захищає себе Ізраїль

Як це — жити під «Залізним куполом»? Чи треба лягати на землю під час тривог? Як захищати дитсадки від сусідських ракет? Вікенд розпитав українців, які мешкають в Ізраїлі, який досвід нам потрібен, а який — точно ні.

Вкладати гроші в армію та оборону

— Ми в Ізраїлі 21 рік. Живемо в Єрусалимі. Чи відчуваємо себе в безпеці? І так, і ні. Думаю, кожен ізраїльтянин постійно пам’ятає, що поряд є неадекватні сусіди, які можуть напасти з ножем, залізти у будинок чи квартиру, підірвати автобус, у якому ти їдеш на роботу. Вони приходять з сіл і міст, які знаходяться поряд з нашими. Є мирні села, вони співпрацюють з Ізраїлем, торгують з ним. А є відверто ворожі, і вони тероризують цивільне населення, а вбити чи захопити у полон нашого військового для них удача й свято. Вони святкують кожен вдалий терористичний акт.

Чому я так детально описую? Бо це не зовсім те, що відбувається в Україні зараз. Не війна у тому вигляді, яку мають українці. Ми не були свідками обстрілів і прильотів, до Єрусалима не долітає. Летить по узбережжю. Але в усіх будинках, школах, лікарнях, установах є бомбосховища. Правила користування ними й правила поведінки під час тривоги пояснюють на лекціях, які проводяться кожні пів року в установах, на заводах, у школах і супермаркетах.

Стандартне бомбосховище у будинку — це приміщення на пів поверху нижче першого, без вікон, з броньованими дверима. У нашому будинку зазвичай зачинене, але ключі знаходяться в керівника, якого зазвичай вибирають з жителів будинку. Наше недавно відчиняли, перевіряли. Тижні зо два-три кілька ракет долетіло до нас, їх збили, уламки впали у яр недалеко від нашого будинку.

Думаю, Україні за досвідом Ізраїлю було б добре приділяти набагато більше уваги обороні, армії. Гасло «Армія, мова, віра» — це практично гасло Ізраїлю. Хоча з вірою вони перетискають, як на наш світський погляд.

Чи варто вам запроваджувати бомбосховища у кожному будинку й установі, як в Ізраїлі? Якщо чортівня, що лізе з-за порєбріка, не розвалиться на кавалки та пулятиме ракетами роками, то всю Україну треба перебудовувати на кшталт Ізраїлю. Але сподіваймося на перемогу. Проте впевнена, що будувати армію, оборонну промисловість і виділяти значні кошти на розробку свого сучасного озброєння потрібно при будь-якому сценарії. Бажаю Україні скорої перемоги!

Не нехтувати правилами

— Я живу в місті Рішон ле Ціон уже чотири роки. У повній безпеці не почуваюся, бо час від часу наші сусіди стріляють по нас ракетами. У всіх нас є додаток «Цева Адом», який сповіщає, куди летять ракети. В усіх соцмережах є ролик про те, як поводитись під час обстрілу. Знаю, що в школах дітей вчать правил поведінки під час обстрілу.

Раніше я жила на півдні країни. Коли наше місто опинялося під потужними обстрілами, було страшно. Наш старий будинок не мав укриття. Треба було бігти кудись, щоб ховатися, тому зазвичай ми просто спускалися вниз і стояли на сходинках першого поверху. А взагалі тут люди звикли проводити час у сховищах. Буває ставлять стільці та сидять курять кальян.

Але багато залежить від міста, в якому ти живеш. Скажімо, у мешканців Сдероту, що знаходиться біля Сектору Газу, є лише 15 секунд, щоб сховатися. Я бувала там, усе це місто практично побудоване зі сховищ. Звичайних будинків зовсім мало. Їхній дитячий садок — це величезний простір, обладнаний всім необхідним для дітей, але все це знаходиться під землею.

Я певна, що не можна нехтувати правилами безпеки: не стояти біля вікон, бігти в коридор або на сходи, виходити з транспорту, лягати на землю й закривати голову руками.

Поважати військових

— Киянин з Подолу. В Ізраїлі живу вже 32 роки, був тут під час всіх війн і військових конфліктів. Спочатку ходив до сховища, в останні роки вже ні. Моя донька з дитинства знає звук ракети. Але всі тут звикли. Ніхто не лякається.

Ховатися чи ні, це рішення кожен сам приймає для себе. Багато в чому залежить від міста, де ти знаходишся. У вас же так само. Міста на сході й півдні обстрілюють майже постійно, тоді як вглиб країни життя майже спокійне.

Що я можу порадити українцям? Головне — це поважати свою армію, підтримувати та дякувати їм щодня. Днями я бачив у новинах, що в Запоріжжі в якийсь заклад не пустили військового. Для Ізраїля така ситуація неможлива, тут військові мають заслужену повагу та вдячність усієї країни.

Дбати про сховища

— З травня знаходжуся в місті Рішон Ле Ціон. Ми з дружиною вивезли наших трьох дітей, вони полетіли до Британії, а я вирішив скористатися законним правом бути громадянином Ізраїля.

На мовних курсах вчать основним правилам безпеки при тривогах та обстрілах. Та я не певен, що ті правила прочитав. Але тут і діти, і дорослі знають: якщо вибух застав на відкритій місцині, то треба лягти йі накрити голову руками. Якщо знаєте, де знаходиться укриття, треба йти туди. Якось я зазирав в таке укриття — це був просто бетонний блок, встановлений на землі біля дитячого майданчика. Наступного разу я встиг лише вдягнутися і дійти до відчинених дверей сховища, як тривога закінчилася. Але сховища тут постійно відкриті.

Я двічі був свідком серйозних обстрілів. Сирена звучить саме в тому місці, де буде прильот, це прораховує система «Залізний купол». Протиповітряна оборона збиває ракети.

Усі мешканці Ізраїля змалечку вчаться поводитися під час обстрілів. Питання, де знаходиться найближче укриття, не виникає. І укриття — то не брудний підвал з тарганами, а відносно серйозна штука. Цей досвід було б непогано перейняти й Україні.

Не розслаблятися й не забувати

— Поїхала з Києва у квітні 2022-го й зараз перебуваю в місті Рішон Ле Ціон. Спочатку мало що відчувала, бо 90% часу висіла у смартфоні, стежила за новинами й ігнорувала навколишню дійсність. За кілька місяців почала повертатися потихеньку до реальності.

Зізнаюся, що ігнорую тривоги: після України тут взагалі не страшно. У мене в будинку кімнати безпеки немає, але в Києві в нашому районі не було сховищ і метро. Доводилося виходити в під’їзд, племінник ночував у ванні. Тривога тут звучить коротко й тільки в тому випадку, якщо ракета летить саме у твій район. В Україні 80% стресу мала від постійних сирен, які, бувало, починалися за кілька хвилин після вибуху. Мої батьки сильно нервували через це, тому довелося виїхати.

Я вже бачила тут дві війни. Кожна тривала кілька днів, і терористи не стріляли вночі й під час переговорів. Це я до того, що коли Росію називають країною-терористом, то терористи мають ображатися за таке порівняння.

В Ізраїлі величезні ціни та податки, тому що дуже багато грошей йде на армію. Служать усі, включно з дівчатами, і це престижно. Винятки зроблені для деяких релігійних євреїв. Я не впевнена, що Україна готова звалити на себе такий тягар, який несе Ізраїль. Як показує історія, коли гостра фаза загрози минає, ми швидко розслаблюємось і все забуваємо. Але коли тебе такий сусід, витрати на армію — це необхідність.

Ще в Ізраїлі дуже розвинена взаємодопомога. Є безліч складів, сайтів і груп у фейсбуці, де безплатно віддають речі, меблі та техніку, часто у дуже хорошому стані. Ми поїхали майже без речей. Незнайомі люди тягли нам речі й залишали разом із валізами. Майже нічого не довелося купувати самим. І тут це норма, так заведено. Було б класно нам запозичити цю прекрасну традицію тепла та взаємодопомоги.

Не давати тривогам псувати ваш вечір

— Я інженер, і в якийсь час тому вперся в Києві в професійну скелю. Вирішив спробувати себе за кордоном — в Канаді чи Ізраїлі. Але на це потрібні були час і гроші. А щоб скіпнути у землю молока, меду і піску, треба тільки бути правильної національності. Тож на початку листопада 2021 року ми з дружиною вилетіли з України.

Їхали до моєї мами, а після карантину ми з дружиною оселилися в Хайфі. Там трохи м’якший клімат, це все ще велике місто, оренда відносно невисока; ракети з Гази туди не долітають. Віддаленість від мами була приємним бонусом, щоб зберігати нашу любов один до одного.

Я не почував ніякої небезпеки, аж поки десь у грудні 2021 року в Хайфі не пролунала навчальна повітряна тривога. Перша за моє життя. Правила поведінки мені розповіла мама: під час тривоги потрібно йти до найближчого укриття. Якщо ти в дорозі на машині, зупинитися, вийти й лягти на землю, закривши голову руками. Те саме слід зробити, якщо ти посеред міста далеко від укриття. Моя мама — тренерка з фітнесу й аеробіки, вона іноді робить це з усією групою, якщо заняття проходить на вулиці.

Ситуація з укриттями в країні дуже різна. У старих будинках іноді укриття — це сходова клітина, найміцніша й найбільш захищена частина будівлі. У нових будинках у кожній квартирі є броньована кімната-укриття — «мамад». Це обовʼязкова частина будь-якого будівельного проєкту, тому, в ідеалі, повітряна тривога не має руйнувати ваші плани на вечір.

Наскільки я знаю, милуватися ракетами не можна, але нам вже доводилося. Це викликає змішані відчуття захоплення та смертельної небезпеки. У бомбосховищі ми так і не побували, виходили на сходи. В Ізраїлі придурків теж вистачає: укриття у нашому домі було зачинене під час останнього обстрілу.

Система попередження у Ізраїлі працює дуже добре. Якщо когось вбиває, то 99%, що це через пофігізм, 1% — це ті, чий слуховий апарат у ремонті, а телефон впав в унітаз.

Країна має високотехнологічні системи захисту, на які йде велика частина наших податків. Я як інженер, працюю з інженерами компаній Rafael, Elbit і IAI. Грошей на проєкти у них більше, ніж у Путіна.

Хоч система «Залізний купол» працює дуже ефективно, під час кожного великого обстрілу ракети раз чи два завітають до якогось будинку. Скоро запуститься лазерна протиракетна система, ефективність якої буде ще більшою. Але найбільше жертв з’являється після терактів — стрільби зі стрілецької зброї таі різанини.

Проблема Ізраїлю полягає у тому, що місцеві давно до цього звикли. Іноді мені здається, що прагнення миру не є пріоритетом для них. Це видно і по результатах виборів, і по наявних кандидатах на виборах, і по розмовах з місцевими. Вони під час тривог сумують, а відразу після закінчення просто забувають про них. Настільки я помітив, у нашому домі ми єдині, хто взагалі вискакував у коридор.

Крім того, усі дорослі громадяни служили в армії по 2-3 роки (крім деяких релігійних представників громади). У цьому є великий мінус — вони завжди готові до війни. Такий підхід не буде нормою у європейській країні, у тому числі в Україні.