Фрагмент меморіалу в Живанші-ан-Гоель, Франція
Ми хочемо зберегти пам’ять про цю війну. Але більше ніяких радянських монументів! То якими мають бути наші меморіали? Історик Олександр Вітолін розповідає, як вшановують загиблих воїнів у інших країнах.
Бельгія. Ватерлоо
Насип лева — найдавніший меморіал у нашому переліку. Його побудували за наказом короля Віллема I в 1820 році. Це були часи, коли ще не було ні конкурсів, ані громадських обговорень. Меморіал спроєктував королівський архітектор Шарль Вандер Стратен. Насип лева символізує перемогу союзників. Статуя лева висотою 4,45 і довжиною 4,5 метра, вагою 28 тонн встановлена на кургані висотою 43 метри й окружністю 520 метрів.
Курган насипаний на місці поранення принца Оранського. Земля для насипу кургану взята з різних місць битви. Лева по частинах відливали в Льєжі та річковими каналами транспортували до кургану. Віктор Гюго в романі «Знедолені» від імені герцога Веллінгтона відгукнувся про меморіал лева так: «У мене вкрали моє поле бою». Точно невідомо, чи справді герцог Веллінгтон сказав ці слова. Але навіть тоді гостро стояло питання, чи має бути законсервоване місце видатних битв, чи поле бою слід віддати митцям. За тих часів останнє слово було за королем.
США. Вашингтон
Арлінгтонський національний цвинтар добре відомий завдяки кінематографу. Кладовище зʼявилося в 1865 році як поховання військових, які загинули в Громадянській війні. На цвинтарі, крім військових, можуть бути поховані члени їхніх родин, астронавти, голови верховного суду, президенти. Але з президентів тут спочивають лише Вільям Тафт і Джон Кеннеді.
У 1921 році, після Першої світової війни, на Арлінгтонському цвинтарі з’явилася третя у світі Могила невідомого солдата. Пізніше тут ховали невідомих вояків Другої світової війни, В’єтнамської та Корейської війни. У 2001-му Конгрес США ввів обмеження для поховання осіб, які вчинили злочин, що передбачає смертну кару чи довічне ув’язнення. Це сталося, коли з’ясувалося, що Тімоті Маковей, страчений за теракт в Оклахома-сіті, був учасником операції «Буря в пустелі» та міг бути похований на Арлінгтонському цвинтарі.
Зараз на цьому кладовищі приблизно 400 000 могил. У 2025 році тут припинять ховати. Арлінгтонський військовий цвинтар — яскравий приклад того, що меморіал може бути визначним не завдяки митцям, а завдяки пошані, яку нація віддає своїм полеглим солдатам.
Бельгія. Узбережжя річки Ізер
Вежу на узбережжі Ізер спорудили як символ миру в 1928-1930-х роках. Разом із тим 84-метрова споруда стала символом фламандського націоналізму, адже в Першій світовій війні у складі бельгійської армії було багато фламандців. Щорічне паломництво на Ізер стало проявом шанування фламандцями полеглих вояків.
У роки Другої світової війни фламандський рух став асоціюватися з колабораціонізмом. Фламандський колабораціонізм не був викликаний захопленням ідеологією фашизму, а був наслідком руху за мир і автономію.
Можливо, саме через фламандський «колабораціонізм» в 1946-му невідомі підірвали вежу. У 1950 році з уламків вежі була споруджена Брама миру. А згодом поруч із брамою побудували нову вежу. У 1993 році Башта отримала статус історичної пам’ятки. Радикальніші фламандці замість паломництва на Ізер стали проводити власний захід. Меморіали необхідні як відповідь на потреби нації у власних символах, як втілення пошани та скорботи.
Франція. Живанші-ан-Гоель
Меморіал канадським солдатам у Франції демонструє турботу уряду Канади про своїх громадян, що полягли за кордоном. Споруда знаходиться на висоті 145 метрів — це відсилання до битви за гірський хребет Вімі, яка стала однією з найважливіших сторінок в історії канадського війська.
У 1922-му Франція передала Канаді сто гектарів землі на знак подяки за допомогу й жертви Канади. Авторам меморіалу під час проєктування доводилося враховувати гірський ландшафт. Пілони, які символізують Канаду та Францію, пам’ятну скульптуру — алегорію миру та групу статуй, присвячену канадським воїнам, встановлювали з 1925-го до 1936 року. Для меморіалу був використаний рідкісний білий камінь з острова Брак у Хорватії. Меморіал у Франції свідчить, що турбота про збереження пам’яті про своїх полеглих не обмежена кордонами.
Туреччина. Чанаккале
Про необхідність створити меморіал у пам’ять про 250 тисяч турецьких солдатів, які загинули в Галліполі в Першій світовій війні, говорили доволі довго. Про наміри оголосили в 1942 році, а конкурс провели лише в 1944-му. Остаточно проєкт меморіалу закінчили за десять років.
Тоді постала інша проблема — нестача коштів. Гроші на меморіал збирали через газету та за допомогою скарбничок, встановлених у магазинах. У 1960 році будівництво меморіалу закінчили, і його відкрили для відвідування.
На території меморіалу знаходяться музей, пам’ятник і кладовище. Кладовище розбите на ділянки згідно з містами, з яких походили солдати, і вміщує 59 408 меморіальних табличок на символічних могилах. Усе кладовище — символічне, за винятком однієї могили з перепохованням 2003 року, тоді Австралія повернула Туреччині череп її вояка, який був вивезений як трофей. Зображення меморіалу використане при дизайні банкноти в 500 000 турецьких лір, яка була в обігу з 1993-го до 2005-го.
Індія. Нью-Делі
Меморіал «Брама Індії» в пам’ять про індійських солдатів, які загинули в англо-афганських війнах і в Першій світовій війні, був споруджений у 1931 році. На арці вирізано понад 90 тисяч імен вояків. Одна з особливостей цього меморіалу — Вічний вогонь. Після здобуття Індією незалежності індуси так само шанують своїх солдатів, які загинули у війнах в інтересах Великої Британії.
У 1971 році Третьої індо-пакистанської війни поруч була споруджена Могила невідомому солдату. Покладання вінків до цього пам’ятника є складовою програми під час офіційних візитів лідерів інших держав.
Австралія. Канберра
Австралійський воєнний меморіал був відкритий у 1941 році. Його спорудження планувалось ще в роки Першої світової війни, але затягувалось через пошук найкращого проєкту, а потім через Велику економічну депресію. Меморіал присвячений солдатам, що загинули або воювали у війнах, в яких брала участь Австралія.
Цей меморіал вважається одним із найкращих музейних меморіалів у світі. Він знаходиться поруч з будівлею парламенту. На території розташовані Зал пам’яті з Могилою невідомому солдату, Меморіальний музей і Дослідницький центр. Зал слави містить 102 тисячі бронзових табличок на честь солдатів, які загинули від часів перебування Австралії у статусі британської колонії та закінчуючи сьогоденням. На табличках вказані лише імена без звань і нагород, що підкреслює рівність людей перед смертю.
Музей оповідає історію участі австралійців у Першій і Другій світовій війні. Поруч знаходиться Зал авіації. Окремий Зал доблесті присвячений австралійцям, нагородженим Хрестом Вікторії. Кількість експонатів доволі велика, відвідування меморіалу може зайняти багато часу. Як бачимо, часом особливістю меморіалу є його історичне наповнення.
Іспанія. Гори Гвадаррами
Меморіал «Долина полеглих» засвідчує, що без політичних суперечок важко обійтись навіть у вшануванні пам’яті загиблих. «Долина полеглих» споруджувалася з 1940-го до 1958-го за наказом Франсіско Франко. Серед похованих там республіканців деякі були поховані без згоди їхніх родин. Під час будівництві використовувалася праця ув’язнених республіканців, яким за цю роботу скорочували терміни ув’язнення.
З 1975 року в крипті базиліки у підніжжя гори знаходився прах Франсіско Франко. Його поховання поруч із республіканцями викликало невдоволення частини іспанців. Що більше часу минало, то гучніше лунали заяви, що в такий спосіб Франко облаштував меморіал з величезним хрестом і базилікою в скелі для себе. Меморіальний комплекс довгий час справді використовувався прихильниками Франко для проведення політичних заходів. Але з 2007 року політичні заходи в цьому місці були заборонені, а спроби їх проведення жорстоко припинялися поліцією.
З 2013 році в Іспанії на державному рівні стали лунати заяви про перенесення праху Франко з «Долини полеглих». У 2018-му спеціальний закон постановив перенести прах Франко попри протести його родичів. У 2019-му Франко перепоховали на кладовище Мінгоррубіо. Таким чином меморіальний комплекс «Долина полеглих» став меморіалом жертвам громадянської війни.
Італія. Монте-Кассіно
Поховання польських вояків біля Монте-Кассіно в Італії є ще одним прикладом уваги уряду до поховань своїх військових за кордоном. Битва за Монте-Кассіно в 1944 році була однією з найдраматичніших після висадки військ союзників у Італії. Польське військо після швидкої втрати держави в 1939 році фінансувалося Великою Британією. У складі війська, звичайно, були й українці. У 1970-му на кладовищі поховали генерала Андерса, який командував польськими силами, а потім і його дружину — українку Ірену.
У 1999 році на честь битви, яку радянський режим не згадував, у Варшаві спорудили пам’ятник. Однак найбільше для вшанування пам’яті польських солдатів прислужилася пісня на слова Фелікса Конарського «Червоні маки на Монте-Кассіно», заборонена в соціалістичній Польщі. Саме ця пісня зробила червоний мак квіткою, що символізує в Європі пам’ять про загиблих у Другій світовій війні.
Єгипет. Каїр
Меморіал невідомому солдату на честь загиблих у війні 1973 року, так званій війні Судного дня, був споруджений доволі швидко. Він являє собою піраміду, на якій висічене 71 ім’я. На вершині — базальтовий куб, що символізує могилу. Меморіал у формі піраміди є досить простим і водночас стильним.
Варто зазначити, що єгиптяни не особливо шанують піраміди фараонів, бо давніх правителів вважають язичниками, а місця їхнього поховання — принадою для туристів. Тож піраміда, зведена на честь солдат, які загинули в 1973 році, мабуть, є єдиною важливою для єгиптян пірамідою. У 1981 році тут було поховано президента Анвара Садата, який свого часу віддав наказ спорудити цей меморіал.
Читайте також: Архітектура скорботи та туризму: як створюють світові меморіали;
Від Чудського озера до Чечні: фейкові тріумфи росіян;
Дрезден після війни: як відбудовували місто;
Сало, жито та маслини: що їли наші предки;
