Що станеться, коли перетнуться шляхи майстерного грабіжника, невтомного детектива і розчарованої жінки? Чи вдасться пограбування, від результатів якого залежить доля різних людей? На великі екрани вийшла стрічка «Шлях до злочину» з Крісом Гемсвортом і Марком Руффало в головних ролях. Вікенд переглянув новинку й ділиться враженнями.
У спекотному Лос-Анджелесі серійний грабіжник (Кріс Гемсворт) провертає свої справи. Він примудряється залишатися невловним завдяки низці запобіжних заходів: відлущує шкіру, аби не залишати часточок для ідентифікації ДНК, вдягає рукавички, маску й навіть кольорові лінзи, щоб свідки не могли його упізнати.
За ним полює детектив-невдаха (Марк Руффало). Життя його нелегке: шлюб розпадається, на роботі навалюються проблеми й негаразди, а репутація нижче плінтуса. Навіть у власному відділку ніхто не вірить у теорію, що тут орудує серійник-одинак — настільки добре той замітає сліди. Проте зацикленість на справі крок за кроком наближує детектива до грабіжника.
У цей час спеціалістка зі страхування дорогущих речей Шерон (Голлі Беррі) зупиняється за крок до довгоочікуваного просування в кар’єрі. Вона розгублена, переживає кризу, злиться на керівництво, яке відмовляє їй через вік — 53 роки. І готова помститися. Доля зводить її з грабіжником і це здається ідеальним шансом.
За нашим грабіжником починає полювання його абсолютно відбитий колега (Баррі Кіоґан). Шляхи всіх героїв переплітаються перед тим, як станеться найважливіше пограбування.
Кріс Гемсворт грає типово як на себе, хоча цього разу його герою трохи прикрутили мачизм і самовпевненість. Марк Руффало теж виступив в амплуа, в якому його бачимо останнім часом — втомлений, пожований життям детектив, який все ще вболіває за справедливість, але отримує мало підтримки.
Хоча навряд чи можна звинувачувати самих акторів. Їхні персонажі внутрішньо непослідовні, поводяться необґрунтовано суперечливо. Особливо це стосується головного героя — грабіжника. Коли він намагається пофліртувати з випадковою дівчиною, виходить недоладно і навіть дивно, зате коли треба налагодити контакт з персонажкою Беррі — ось шарм увімкнений на повну котушку і він знає, що говорити у найнезручніших ситуаціях. На початку фільму ми бачимо, що в нього мало не обсесія щодо замітання слідів, на фінальному пограбуванні він діє так, що його, мабуть, навіть коп-новачок вистежив би. Глядачеві постійно натякають на туманне та важке минуле героя, проте не дають жодної конкретики, тож співпереживати йому важко. Майже те саме можна сказати й про персонажа Марка Руффало.
Значно виразніший і переконливий вигляд на екрані має Голлі Беррі. Вона органічна у ролі жінки, яка всього добивається сама, але не терпить, коли їй ставлять підніжки ті, хто мусив би підтримати. Їй віриш в усіх емоціях: коли злиться, намагається опанувати своє життя, кидає виклик і боїться.
Запам’ятовується і персонаж Баррі Кіоґана. Це відбитий, неадекватний і схильний до насилля молодий грабіжник, дивлячись на якого можна точно сказати: його кар’єра буде гучною, але недовгою.
«Шлях до злочину» починається впевнено. Перша половина потроху нарощує напругу, ми знайомимося з героями й чекаємо, коли вони нарешті перетнуться. Однак далі фільм втрачає темп. Історія стає передбачуваною, вгадати кожен поворот може будь-хто, хто дивився хоч скількись трилерів. Стрічці сильно бракує гостроти, несподіваності й експериментів. Багато сцен і діалогів здаються затягнутими та зайвими, а конфлікти не дають потрібної інтенсивності. Навіть фінал — довгоочікуване «велике» пограбування — виявляється слабким та зовсім не ефектним.
Для трилеру бракує напруги, для екшену не вистачає динаміки, для драми — глибини та послідовності персонажів. Навіть для формату «кіно про пограбування» тут замало доладних пограбувань.
Хоча, можливо, знайдуться поціновувачі, яким зайде неквапливість, спокійний екшен і комфортні прогнозовані повороти.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Мольфар на ВДНГ. Як знімали фільм «Вічник»;
