Мити під’їзд та перевіряти лампочки. Готувати звіти та купувати сіль. Прибирати лайно та сміття. Киянка поспілкувалася з двірником свого будинку та записала її розповідь для Вікенду.
Юлія мешкає в самісінькому центрі міста, в престижному старому будинку. У цьому будинку є бомбосховище, вхід до якого, згідно з вимогами часу, завжди відкритий.
— У бомбосховищі ночують бездомні, — розказує Юлія. — А наша двірник — молода жінка, років 35. Адекватна, приємна, відповідальна чистюля. І вона має прибирати це бомбосховище. Бездомні приходять туди ночувати групами. І це не нещасні люди, в яких не склалося життя, а нахабні агресивні чоловіки, яким всі винні.
У сховищі зробили свіжий ремонт. Тепер там тепло, є вода, туалет, душ. Уявіть, все це в безплатному доступі в центрі міста. У середовищі бездомних про наш будинок добре знають, в їхніх колах це дуже популярне місце. Вони приходять ввечері й розташовуються там з комфортом. Курять, п’ють, лишають після себе порожні пляшки, шприци, багато сміття. А найгірше — пісяють і какають просто у приміщенні, а не користуються туалетом.
А прибирати має наша двірничка. За це їй доплачують аж 180 гривень на місяць. Не знаю, скільки разів на місяць за правилами вона має прибирати той кошмар. Але їй доводиться робити це майже щодня. Адже в холоди ті люди приходять ночувати постійно.
Керуюча компанія видає певну кількість мийних засобів на місяць. Але це точно не розраховано на подібні ситуації, тому видані засоби швидко закінчуються. І далі бідна жінка просто йде і купує якусь хімію за власний кошт.
Ці «постояльці» витіснили місцевих мешканців, які раніше під час обстрілів приходили в укриття. Люди просто перестали розглядати цю локацію як безпечну й більше сюди не йдуть.
Сама ця пані також боїться заходити, поки там перебувають агресивні нічні гості. А це лише один з її обов’язків. Загалом вона відповідає за чистоту та порядок у 20 будинках, має прибирати під’їзди та прибудинкову територію, контролювати, щоб всі лампочки були вкручені, вікна цілі.
Крім того, зобов’язана звітувати за все. За міськими правилами працівники звітують за кожну роботу. Обов’язково фотографують зроблене й надсилають ці фото. Виходить, що двірник також займається паперовою роботою.
Здається, що загалом працівники житлово-комунальної системи Києва ніяк не зацікавлені в створенні робочих схем роботи та отриманні реальних результатів. Їхніми задачами не є щось виправити, покращити. Коли поступила скарга або завдання, то головне — відписатися, що все зроблено. А справжній результат обходить тільки ту людину, яка скаржилася.
Нема ніякої роботи з урегулювання нашого буття, зате є багато паперів, звітів, відписок. І є реальна людина — двірник, на плечі якого лягає ця величезна кількість роботи. А в нашому будинку їй ще доводиться прибирати у сховищі. Якось вона наважилася викликати поліцію, бо ті бездомні агресивно поводились, вона не могла навіть зайти, щоб прибратися. Їй висказали: навіщо викликати, адже поліцейські нічого не можуть зробити.
Ввечері на нашу вулицю приїздять хлопці, що вивозять сміття. Часом здається, що у них якийсь конкурс або розвага — висипати контейнери якомога брутальніше. Не все сміття з контейнера попадає в машину, часто залишають контейнер майже посеред дороги. Машина їде о дев’ятій вечора, а двірник має прийти о шостій ранку і почати робочий день з прибирання сміття, розсипаного навколо контейнерів. Часом там буває дуже багато сміття.
А ще між двірниками також свої розборки: вони один одному підсипають листя, сміття. От зібрали у дворі листя, кудись мають висипати. А вони підсипають сусіду.
Цієї зими не закупили достатньої кількості засобів, які підсипають, щоб танув сніг. Відповідно машини двором не могли заїхати, адже наш будинок стоїть на горі. За прибирання дороги також відповідає двірник. І хоча ніяких засобів їй не дають, фото почищених доріжок висилати вимагають. То наша пані за власні гроші купувала сіль, мішала з піском і посипала стежечку, щоб могли ходити люди. А потім приходить майстриня з керуючої компанії й питає: «А чому ти не купила солі, щоб всюди посипати? Адже у нас на гірці дитсадок, то машина з продуктами не змогла заїхати на ту гірку. Через тебе діти залишилися голодними». Тобто двірника сварять, що за свої гроші не купила солі, щоб посипати дорогу до дитсадка.
Здається, ця жінка не лише важко працює фізично, а ще перебуває в постійному стресі. Я запропонувала їй заплатити 450 гривень, щоб вона гарно помила у мене на поверсі. Раніше я робила це сама, але більше не хочу. Вона прийшла, я налила їй гарячої води, дала різні засоби для прибирання та попросила протерти стіни, помити під килимками, що лежать біля дверей.
І от поки вона прибирала, вона розповідала. Навіть не розповідала, а жалілася. А я слухала й думала, що ці люди так важко працюють фізично, отримують такі маленькі гроші, та ще й всім вони винні, включаючи мешканців.
Кілька років тому у нас влаштували соціальний експеримент: брали бездомних, маргіналів, асоціальних людей на всі ці роботи. Зарплати мізерні, зрозуміло, що кияни не хочуть працювати за такі гроші. Але виявилося, що за такими працівниками треба постійно ходити, контролювати. Поки стоїш над ними, вони щось роблять. Комунальникам це не дуже сподобалося, програму згорнули. Звісно, такими жіночками легше маніпулювати, залякувати їх, за ними не доведеться слідкувати. Вони все приберуть і фоточки надішлють.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Донощики та супергерої: як працювали дворники Києва трьох сторіч;
Від комунки до колівінгу: житло для комсомольців та айтішніків;
