Королева втрачає голову, солдат стає імператором, а імператор — вигнанцем. Революція, яка назавжди змінила світ. Як показати найкрутіші віражі тієї епохи в кіно? Чи вдалося це творцям фільму «Наполеон»? Вікенд переглянув новий епічний історичний фільм і ділиться враженнями.
2 години 38 хвилин масштабних баталій на тлі кривавого історичного безумства Французької революції з терором, тисячами увʼязнень і страт. Саме цього масовий глядач очікує від Рідлі Скотта, відомого грандіозними проєктами «Гладіатор», «Царство небесне» чи «Остання дуель». І оскароносний Хоакін Фенікс («Джокер», «Майстер», «Вона») — талановитий драматичний актор — лише посилює цю думку.
Але «Наполеон» — не тільки вбивчо серйозне, епічне, навколо історичне полотно, він ексцентрично смішний і наповнений фарсом, що змушує нервово хихотіти.
Ще до повноцінної прем’єри 85-річний Скотт, що є одним із найневтомніших ремісників Голлівуду й давно не сприймає критику ні від кого, сказав в інтерв’ю The Sunday Times:
— Коли в мене виникають проблеми з істориками, я питаю: «Вибач, приятель, ти там був? Ні? От і заткнися тоді».
І замість того, щоб створити точний історичний байопік, Скотт з хуліганським азартом деконструює установлений героїчний образ всесвітньовідомої постаті, що за 200 з хвостиком років обросла міфологією.
Рідлі Скотт починає свою історію зі страти гільйотиною Марії-Антуанетти в розпал Французької революції та закінчує останніми словами Наполеона, який помирає у вигнанні на острові святої Єлени: «Франція, армія, Жозефіна». І попри те, що Франція й армія звучали першими, але саме хворобливі, майже едіпові стосунки з Жозефіною, яку прекрасно втілила Ванесса Кірбі («Ціна правди», «Місія неможлива»), займають центральну лінію у сюжеті. Вона зраджує йому, ображає, зверхньо викрикує, що він ніщо без неї. А він закохано пробачає їй все.
Так, режисер дав декілька батальних сцен, що точно запамʼятаються екстраординарним розмахом і зваженим гротеском — Бородинська битва, Ватерлоо та чаруюче жорстока бійня під Аустерліцом (де українцям сподобається, як гарно втопили багато русні). Сотні статистів, коні, грім гармат і чорний дим від пороху. І тіла, що вкривають землю, коли битви добігають кінця.
Але вони майже не сприймаються серйозно на тлі буденності кривавого насильства Франції тих часів, коли смерть коня важила більше, ніж смерть 3 мільйонів солдатів.
Наполеон Хоакіна Фенікса — ніби дві окремі постаті: геніальний військовий стратег, що навіть на полі бою заглиблений у власні думки, і одночасно незграбний, сварливий маленький чоловічок, без жодного сліду величі, що скочується сходами, тікаючи від розлюченого натовпу, і підставляє під ноги коробку, щоб заглянути в обличчя мумії.
Можливо, справжня мета «Наполеону» — не зобразити для сучасників портрет історичної постаті, а наштовхнути на роздуми про всі ті життя, що були принесені на вівтар амбіцій і безмежного его.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Русофобія в картинах і танці: найкращі блоги про мистецтво;
Повертаємо різдвяний дух: де купити дідухів і павуків;
Дружити з Горською та голодувати за Стуса: життя Надії Світличної;
