Вчився у Верьовки, викладав в консерваторії, ставив в оперному. Тепер сотні музикантів у школах, церквах і концертних залах Києва віддаватимуть йому шану. Вікенд розповідає, яким запам’ятали Льва Венедиктова учні та колеги.
У Національній опері України згадували, яким митцем, педагогом, людиною був Лев Венедиктов. До його 100-річчя в театрі відкрили фотовиставку та підготували постановку «Трубадура».
Формувати диригентів
Його заняття студенти не пропускали: якщо хтось йшов, інший одразу займав місце, бо охочих послухати викладача було багато. Венедиктов-викладач консерваторії випустив більш як 120 учнів. Віктор Степурко вчився у нього, а зараз керує Національною спілкою композиторів України. Згадує: любив дивитися, як вчитель не тільки формував мелодію рукою, а обличчям і всім своїм єством творив музику.
Якийсь час викладач підозрював, що учень надмірно захопився музичним модерном і авангардом. Був цим незадоволений. А потім Степурко написав кантату. І коли Лев Миколайович її прослухав, сказав здивовано: «То ти класик», маючи на увазі жанр твору. Це почули студенти, які були на прослуховуванні. Прізвисько, дане Венедиктовим, закріпилося моментально.
Його клас був дружнім, а учні — яскравими особистостями. Наталія Кречко, керівниця академічного хору студентів КНУКіМ «ANIMA», згадує, що вчитель не читав серйозних доповідей. Він просто із захопленням розповідав про інших музикантів, з якими співпрацював. Ніколи не принижував чужу працю й досягнення.
Багато говорив про Григорія Григоровича Верьовку та його дружину Леонору Павлівну Скрипчинську, у яких вчився. Причому не лише про музичний шлях, а й про те, як подружжя опікувалося студентами. І це викликало в учнів Венедиктова відчуття родинності й доторкання до мистецтва, до минулих сторіч і досягнень.
Володимир Шейко, головний диригент академічного симфонічного оркестру Українського Радіо, поміняв фах, щоб вчитися диригуванню у Венедиктова. Ходив за учителем в консерваторії та поза класами, дорожив спілкуванням і був зачарований цим велетом.
Олександр Лось, артист академічної капели «Думка», каже: «маханиною займатися» багатьох можна навчити, а він вчив передавати авторський задум твору, робити його інтерпретацію. Не обирав найкращих, але створював таку неповторну атмосферу, що хотілося вчитися.
Театральне життя
Ще 17-річним Венедиктов потрапив в Ансамбль Київського військового округу, пройшов там шлях від музиканта до хормейстера. Після звільнення Києва вчився в консерваторії в класі Григорія Верьовки.
Якось оркестр, яким керував Венедиктов, запросили виступити в оперному театрі. Програма була складною, але хор блискуче справився. Наступного дня Венедиктову подзвонили з театру та запропонували перейти до них на роботу хормейстером.
Хор опери за часів Венедиктова піднявся на найвищий рівень. Кажуть, він відбирав не лише за професійними даними, а й розмовляв з кожним, щоб дізнатися, що це за людина. Для нього було важливо, щоб артист не лише співав, а й працював на сцені як персонаж, розумів завдання й контекст твору.
Загалом він брав участь у створенні 140 вистав. У Національній опері згадують роботу з Венедиктовим і кажуть: він був непересічною й масштабною особистістю, але надмірними амбіціями не страждав. Однаково приязно тримався й з корифеями сцени, й з іншими працівниками театру. Щиро приятелював із завгаром театру Борисом Білоусом. Любив гумор, анекдоти і риболовлю. Водив «Волгу», любив виїхати за місто «на дамбу» й ганяти на швидкості.
Розуміти музику
Микола Лисенко, нащадок роду Лисенків, диригент Київського муніципального концерту, був похресником Венедиктова. А його батько багато років працював другим хормейстером у Національній опері. Лисенко-молодший згадує, що руки Венедиктова стали для нього еталоном, а підхід до диригування — дороговказом.
Якось вчитель порівняв Миколу з паровозом. Той задумався: це комплімент чи ні? Тоді Венедиктов порадив поцікавитися, який коефіцієнт корисної дії у паровоза. Лисенко зазирнув у довідник, виявилося, що у паровоза всього 16% корисної дії. «Тобі здається, що ти робиш все, а там 16%. Ти маєш бути не уявним, а справжнім диригентом, маєш відтворювати музику», — пояснював Венедиктов учню.
Наталія Кречко пригадує: Венедиктов не любив, коли студенти не тримали партитури в голові. Студенти зі вчителем працювали над хором опери «Кармен», Кречко була певна, що добре підготувалася. Зробила перший такт сцени в горах, і вчитель її зупинив питанням: «А які гори?» Студентка не знала. Значить, не підготувалася, сказав Венедиктов і порадив почитати про твір. Студенти мали знати не лише сам твір, а й літературне першоджерело, біографію композитора, історію першої постановки. Таким чином педагог виводив учнів на емоційне світосприйняття твору. І робив це такими короткими питаннями, влучними ремарками.
Наприклад, після не дуже вдалого диригування він сказав студенту: «Я тобі пропоную пливти в океані, а ти ніяк з ванни не вилізеш». Інший студент готував до виконання твір «На білу гречку впали роси». Венедиктов спитав: «А ви колись бачили, як цвіте гречка?». І той зрозумів, що треба обрати інший твір. Вислови педагога моментально ставали крилатими серед студентів консерваторії. Їх цитували багато років.
Керувати під час ремонту
Певний час Венедиктову довелося працювати директором головного українського театру. Це було серйозним випробовуванням для митця, бо на ті роки прийшовся процес реконструкції оперного. Хранителька архівів театру Лариса Тарасенко розказує: тоді великими зусиллями довелося втиснути колектив у МЦКМ (тоді Жовтневий палац). Прем’єри давалися в палаці «Україна». Театру треба було вижити фінансово, тому активно гастролювати.
Водночас задача директора полягала в тому, щоб зберегти будівлю якомога ближчою до оригіналу 1901 року. І тепер ми можемо оцінити результат. Так, можна сперечатися, які світильники кращі: старі чи нинішні. Але, як бачимо, залишилися і золото, і бронза. У деяких приміщеннях театру досі збереглися старі світильники. А ті, що бачить публіка сьогодні, створила київська художниця Марія Ралко.
На екскурсіях я завжди розповідаю: якщо спробуєте знайти однакові плафони, вам це навряд чи вдасться, принаймні в партері. Підлога відновлена й частково збережена: пощастило знайти в Харкові старих майстрів, які виготовили першу підлогу. Саме завдяки організаторським здібностям Венедиктова театр пройшов реконструкцію так вдало.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Між Джульєттою та джазом. Як співає Лілія Гревцова;
Тарас Штонда у Нацопері: як співати величне та кумедне;
Козаки, чорти, жінки: 6 вистав Нацопери на українські сюжети;
Снігова королева в Нацопері: 7 причин дивитися нову казку;
З дітьми в театр та філармонію. Правила офіційні та неписані.
