Будинок із привидом закоханої балерини. Місце, де пили й творили відомі літератори. Портал у минуле сторіччя. Закрита територія, куди тепер можемо попасти. Люда Руда розказала Вікенду, як влаштувати літературну прогулянку в Ірпені.
Більш як 100 років тому меценат і підприємець Іван Чоколов побудував в Ірпені будиночок для зустрічей з коханою, молодою балериною. Той будинок отримав в народі назву Дача Чоколова. Але з часом зустрічі стали рідшими, чого закохана пані не пережила. Відтоді, за переказами бувалих, її привід так і чекає коханого біля каміну.

Чи через романтичну легенду, чи з інших причини, але в 1936 році передали будиночок разом із територією Спілці письменників України. Так з’явився Будинок творчості письменників «Ірпінь» А після Другої світової війни на території звели ще 11 двоповерхових споруд для митців.
Свого часу тут жили й творили українські літератори: Панас Мирний, Іван Карпенко-Карий, Степан Васильченко, Володимир Сосюра, Остап Вишня, Олександр Довженко, Іван Драч та багато-багато інших. Писали тут свої кумендні виступи Штепсель і Тарапунька. Навіть кімнати носили імена постійних мешканців. Переповідають, що саме тут народилася легендарна «Рідна мати моя…» Андрія Малишка, а Платон Майборода вперше наспівав свої «Білі каштани».

Раніше це була закрита територія. Але тепер можна зайти, пройгулятися алеями. Вхід на територію — ніби портал в інше сторіччя. Десь гомонить місто, а тут тиша та спокій. Іду алеями, в пошуках дачі.
Будинки ніби схожі, але всі не ті, що я шукаю. Двічі підходжу до ґрунтової дороги. Та ні, не може бути, щоб до головної родзинки літературної мекки вела така дорога. І почуваюся, як той хлопчик на алеї юних літераторів. То ж, завбачивши нібито місцевих відвідувачів, запитую про дачу Чоколова. І так, ґрунтова дорога вела саме туди.
Будинок пережив окупацію. Зараз тут тривають реставраційні роботи.
Щоб побачити більше, доводиться стати навшпиньки.

Нагледівшись, продовжую прогулянку парком. Тут грають музиканти, діти та дорослі їздять на самокатах чи велосипедах. А хтось створює фотоісторію серед численних фотозон.
З порцією природнього та літературного натхнення, направляюся на ірпінську набережну. Там вирує життя, підкреслене легкоплинністю часу. І можна стати до мангалу в ряд з іншими, приготувати шашлики та сісти посмакувати за столиком. Чи купити якийсь фаст-фуд та відправитися далі, щоб милуватись річкою та скульптурами вздовж неї.
А потім можна домовитися з власницею приватного музею Григорія Кочура, поринути в епоху шістдесятників та, можливо для відкрити секрет, як вивчити 30 мов.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Незнайко та зебрині кавелдики: яскраві історії Ірпеня;
Трюдо-тур в Ірпінь: чому радіє та дратується місто;
Вайб маленького містечка: за чим їхати в Богуслав на вихідні;