Жити рукосраком: гайд для незграб і тих, хто поруч з ними

Привіт, мене звати Марина. Я журналістка Вікенду і я рукосрак. Розповідаю, як жити, коли ти незграба, і що робити тим, хто поруч з такими людьми.

Думаю, ви памʼятаєте відому французьку комедію «Невезучі». Якщо ні, нагадаю. У заможної сімʼї зникла донька. Вони підозрюють, що з нею щось трапилося, бо вона максимальна незграба і вічно втрапляє у всілякі негаразди. І щоб її знайти, відправляють такого ж незграбу — бо їхні шляхи напевне зійдуться.

Коли ми сімʼєю дивилися цей фільм, мама весь час хихотіла та казала, що сюжет — гіпертрофована версія мого життя. Здавалося б, слід образитися, але то була правда. Ось що зі мною постійно трапляється:

биття посуду;
порізи від ножа та ножиць;
опіки під час готування їжі;
впускання усього з рук;
обливання будь-якими напоями з будь-якого посуду.

Звісно, це не вичерпний перелік, а лише те, що буває десь раз на тиждень. Рідкісні історії типу того, як зламала молоток, демонтуючи плінтуси, я розповідаю під час посиденьок, щоб друзі розуміли: те, що сталося щойно, — просто квіточки.

Ось, наприклад, що зі мною сталося минулими вихідними:

впустила бляшанку собі на великий палець ноги. За неймовірним збігом усе, що з неї виливалося, потрапило на супервсотувальну ганчірку;
мішаючи суп, плеснула окропом собі на іншу ногу. Наступного дня виліз пухир, тож три дні я не могла взутися та сиділа вдома;
двічі розлила напій на підлогу, вистелену паркетною дошкою;
розлила напій на себе.

За роки рукосрацтва я розвинула непоганий дзен. Не остання заслуга в цьому моїх батьків. Коли я била чергову чашку, вони казали «то на щастя» і не лаялися. Особливо прикро бувало за нову чи особливо улюблену чашку. Але що поробиш, у таких умовах швидко звикаєш не привʼязуватися до речей.

*^{Подібній картині вже ніхто з моїх близьких не дивується}*

За багато років спостережень за своєю незграбністю я вивела кілька правил.

Не переживай за речі. Завжди можна придбати нові або відремонтувати пошкоджені. Як показує практика, надзвичайно мало є речей, без яких буквально не можеш жити. А якщо можеш, нащо перейматися?

Спочатку рятуй людей, потім — речі. Це випливає з першого пункту. Але ситуація часто застає нас зненацька. Скажімо, розплескав чай собі на ногу і на паркет. Куди спершу бігти: охолоджувати ногу чи за ганчіркою витирати паркет? Завжди обирай людину. Так, опік заживе, а паркет потім почне скрипіти. Але ти у себе один, а паркет можна й перекласти. Чи прикрити зверху килимком.

Заздалегідь почитай, що робити у травматичних випадках найперше. Ні, при опіках не треба хапатися пальцями за мочку вуха чи поливати місце опіку олією. І завжди ретельно прибирай скло з розбитих склянок.

Май з собою аптечку. Зазвичай найнеобхідніше не дуже обʼємне. Скажімо, у мене завжди з собою вологі та сухі серветки, пластир, антисептик (ще до того, як це стало мейнстримом). Якщо певні ситуації трапляються частіше, в залежності від того і треба вирішувати, що з собою треба носити.

Перестраховуйся. У мене на кухні завжди є серветки та паперові рушники. Коли щось розливаю, точно знаю що хапати, щоб одразу витерти. Так само в закладах одразу перевіряю, чи є на столику серветки. Туди ж — турбота про техніку. Я вічно все впускаю з рук. Наприклад, на новому телефоні розтрощила екран вже через тиждень після купівлі та шкодувала, що так і не наклеїла на нього захисне скло. До речі, зараз на ньому вже третій новий екран, який знову коцнула за два тижні після заміни. Сама не розумію, на що сподівалася, коли втретє не наліпила на нього захист. Не повторюйте моїх помилок.

Пошкодив чуже — запропонуй відшкодування. Так, я звикла, що куртка може постраждати від чергового ковтку чаю, який потрапив мимо рота. Але багато людей навколо досить (поняття не маю, як їм це вдається) чепурні та акуратні. Тож коли ти залив подрузі нову блузку червоним вином, краще все ж таки запропонувати оплатити хімчистку.

Купуй із запасом. Це здебільшого стосується кухонного посуду. Зазвичай продаються набори по шість тарілок або склянок. Тільки одну розібʼєш, то найчастіше доведеться потім пригощати гостей з різнокаліберного посуду. Подружка, знаючи про мою незграбність, з вагомого приводу подарувала не один, а одразу два набори бокалів. Погодьтеся, дванадцять штук бити трошки довше, ніж шість.

Приготуйся, що рукосракство коштуватиме грошей. Власне, це витікає з усіх попередніх пунктів. Але, як то кажуть, хай краще грішми.

Що робити, коли ви маєте справу з рукосраком?

Буває, що ви, надзвичайно акуратна та зграбна людина, живете чи просто часто спілкуєтеся або зустрічаєтеся з рукосраком. І той вічно щось псує. Що робити у цьому випадку?

Не лаяти за незграбність. Чесно — це не допомагає, лише сіє неабиякі комплекси. Як могла з твоєї руки вислизнути чашка? Чому ти не поставив пляшку туди, де її ніхто не зачепить? І найгірше — чому з тобою вічно таке трапляється? Сорян, у нас нема відповіді на це питання. Ну так вийшло. Але деяким цього замало. Погана правда життя — то реально трапляється, і ми не спєцом. Якщо серйозно — ми, рукосраки, з радістю позбулися б цього такого-собі-дару, але не знаємо, як це зробити. А репетування «як ти міг, це ж моє улюблене горнятко» не склеїть горнятко заново. Перевірено.

Розуміти «тонкі» місця та страхуватися. Купувати паперові рушники, пластирі. А як що трапиться, бігти на допомогу з пантенолом напереваги. Це значно краще та ефективніше, ніж волати.

Ото й усі правила. Нескладно? Зате хто, як не ми, рукосраки, розуміємо плинність буття, болючість травм і готові до будь-яких викликів нового дня. Ну, коли серветки під рукою, звісно.