Фото: Вікторія Брижнюк
Як війна впливає на гардероб? Що поєднує королеву Єлизавету II та українок у виборі суконь? Модна оглядачка Майя Тульчинська розповіла Вікенду, в чому війна змінила весільні вбрання українців.
Весілля під час війни — особлива історія. Зазвичай воно не передбачає багатоповерхових тортів і пишних суконь вартістю з автомобіль. Наречені воєнного й навіть повоєнного часу мусять співвідносити свої бажання з реаліями життя. І навіть майбутній британській королеві, тоді ще принцесі, Єлизаветі довелося зважати на економічні фактори та обмеження, коли вона ставала під вінець.
У часи другої світової війни Британія переживала справжню скруту й мусила запровадити режим всебічної економії — Rationing. Держава обмежувала споживання майже усіх повсякденних товарів: продуктів, мила, пального, паперу, а також тканин, одягу та взуття. Кожен громадянин отримував певну кількість купонів, які міг витратити на купівлю потрібних речей. На вбрання британські громадяни отримували спочатку по 66 купонів на рік, у 1942 році цю кількість знизили до 48, а в 1945-му — аж до 24. Купити на це можна було небагато: сукня коштувала 11 купонів, пара жіночих туфель — 5, чоловічих — 11. За пальто треба було віддати 18, а за чоловічий костюм — від 26 до 29 купонів. Тобто в 1946-му за цілий рік не можна було накопичити на один костюм, навіть якщо не купувати нічого більше. Людей всіляко заохочували лагодити старі речі, купувати вживаний одяг і задовольнятися мінімумом вбрання.
Цей режим лишався чинним і в повоєнні роки. Британія перемогла у війні, але відновити економіку не можна за мить. Тому британцям все ще доводилося заощаджувати ресурси та споживати дуже скромно. Королівська сім’я також дотримувалася певних обмежень, щоб продемонструвати єдність та солідарність зі своїм народом. Принцеса Єлизавета, майбутня спадкоємиця престолу, доношувала перешиті сукні своєї матері замість замовляти нові. Коли Christian Dior зі своєю колекцією New Look став сенсацією повоєнної моди, його запросили презентувати вбрання британській королівській сім’ї. Однак король Георг V заборонив донькам принцесам Єлизаветі та Маргарет носити модні ошатні сукні з пишними спідницями. Він вважав це неповагою до британців, які мужньо долають скруту та відмовляють собі в усьому.
Проте в 1947 році, коли принцеса Єлизавета мала брати шлюб, про перешиту мамину сукню вже не йшлося. Британія хотіла бачити свою головну наречену гарно вбраною. Для повоєнної країни, змученої втратами та злиднями, це весілля було справжнім великим святом. Уряд виділив принцесі 200 додаткових купонів, щоб вона могла замовити собі справжню весільну сукню, гідну королівського палацу. Ще раз, уважно: принцеса, майбутня королева Великої Британії мала узгодити з Урядом, скільки купонів вона може витратити на весільну сукню! Але найбільше вражає навіть не це. Тисячі простих британців почали відправляти принцесі власні купони! Люди воліли поділитися тим, чого в них самих було обмаль, щоб принцеса була щасливою в день свого весілля. Однак ці пожертви не знадобилися. Усі подаровані купони принцеса повернула із вдячністю та розрахувалася за весільну сукню власними. Цей маленький вчинок 75-річної давнини багато додає до розуміння, з якою великою людиною попрощався весь світ.
Якщо ж повернутися з повоєнного Лондона до сьогоденного Києва, тенденція у весільній моді очевидна: все стало набагато простіше та ближче до життя. Організувати весілля сьогодні на завтра — в умовах війни це буденність. І київські наречені беруть шлюб або у вишиванці, або у військовому строї, або в будь-якій сукні, яку вони призначили весільною. Вона може бути й білою, але це необов’язково. Вона може бути короткою чи довгою, майже завжди вона буде дуже простою й лаконічною, а іноді взагалі буде комбінезоном. І майже ніколи не буде поєднуватися з фатою, зі складною зачіскою й театральним макіяжем, що потребують пів доби роботи й пів відра косметичних засобів. Усе надмірне відшаровується в такі часи.
Часто-густо падає навіть останній бастіон весільного гламуру — білі підбори-шпильки. Наречені біжать під вінець у кедах чи в кросівках. Вони не такі тендітні, проте в них зручніше бігти та зручніше жити. Весілля під час війни — не про гламур і показуху. Воно про те, що ми живі та будемо жити. Попри все.
Читайте також: Весілля під час війни: 5 історій киян;
Букет для Залужного та бавовна для краси: як зараз працюють флористи;
Кава, фото, атмосфера: де дивитися на Київ з висоти;
