Стася та Ріша: як завести собаку та все врахувати

Скуповувати пелюшки в аптеках та ховати дроти під ліжко, замовляти спецжетон та не шкодувати через погризене взуття. Киянка Стася Ружинська розповіла Вікенду, який довгий шлях пройшла, коли вирішила завести собаку.

— Я Стася, ми з хлопцем живемо на Подолі. А ще з нами живе моя мрія — руда сибірська хаскі Ріша. Вона зі мною вже шість років, і за цей час у нас зібралася купа цікавих історій.

Все почалося задовго до народження Ріші. Я захопилася цією породою ще школяркою, але батьки були проти собаки. Почала читати й вивчати все можливе. На той час існувало два українських хаскі-форума та один російський.

Я не тільки вивчала теорію, а ще почала їздити на тренування з цими собаками. Там познайомилася з породниками — власниками та заводчиками. Брала з собою батьківський фотоапарат ы фотографувала собачок окремо, собачок в упряжці, собачок на «паркінгу» стейкауту. Стейкаут — це протягнутий дріт, від якого йдуть невеличкі ціпки, на них собаки чекають старту або ж відпочивають після нього.

Яка нормальна людина буде вставати о шостій ранку, щоб з Позняків їхати на Академмістечко, проситися до малознайомих людей з собаками, щоб заїхати в ліс поблизу Ірпеня і подивитися тренування? І так — майже щосуботи, незалежно від погоди та важкості тижня. Тоді я вже стала студенткою, проте ні заліки, ні сесії не зупиняли моїх поїздок.

Врешті мама здалася й погодилася на собаку в домі. І я почала ретельно готуватися. Мені подарували гроші на день народження, у заводчика, чиї собаки мені подобалися, з’явилися «новорічні подарунки» — цуценята, народжені 3 січня 2015 року. І я внесла резерв за собачку віком один місяць. Цьому передував вибір заводчика, вибір ліній розведення цієї породи тощо.

Навесні я почала готувати дім до приїзду Ріши: треба було прибрати все крихке, скляне, електричне і небезпечне з зон, куди могла б дотягтися вертлява та активна мала. Прибрала старий телевізор з тумби, стіл посунула в куток. З відкритих шаф і книжкових полиць прибрала усілякі вазочки, скляночки, дроти заховала за ліжком-шафами-столом, аби мала не дотяглася і не з’їла їх разом з «цілющою дозою» електрики. Заодно зрозуміла, що здоровий мінімалізм — то добре, особливо коли ти власник активної собаки.

На другому етапі я шукала необхідні речі — миски, амуніцію, іграшки. Ми з подругою пішли до найближчого великого зоомагазину, щоб купити стійку з мисками. Додатковим квестом було занести в квартиру ту стійку та тихенько приховати її від батька, який поки що був не в курсі наших змін. Далі — замовити у знайомої нашийник і повідець ручної роботи, з принтом з якорями в блакитних кольорах. Добре, що собачники не підтримують стереотипи про кольорову гаму відповідно до статі собаки. Додатково для тренувань купила брезентовий повідець на 10 метрів.

В інтернеті замовила адресник — стандартний, у формі армійського жетона. На ньому вказала свій і мамин номери телефонів. Це важливо для безпеки, якщо амуніція не витримає життєвої енергії та цілеспрямованості цуцика вагою в 12 кілограмів. Також замовила спеціальний корм для цуценят. Вибрати допомогла заводчиця, яка порадила марку, що чудово підійде для молодого організму.

Я складала чек-лист, де позначала, що вже є, що треба купити. Нашийник і повідець є, адресник є, стійка і миски є, корм на перший час є, іграшки — малувато, але є. Забула про пелюшки! Малеча не вміє довго терпіти, і заводчиця радила купити пелюшки. Взяла найбільші — 60 на 90 сантиметрів. Потім я регулярно скуповувала в найближчих аптеках ті пелюшки, хоча мала активно навчалася терпіти й будила мене. Я теж навчалася: проходила етапи від «навіщо я на це підписалася» та «йди геть, хочу спати» до прийняття.

Коли Ріша приїхала, в родини почалися пригоди. І, сподіваюсь, їх буде ще багато. Озираючись на свій досвід, зробила висновок: у мене синдром відмінниці. З цим погоджується і заводчиця Ріші. Ми з нею дружимо, попри різницю у віці та відстань між нашими містами.

Взагалі разом з собакою в моєму житті з’явилися нові друзі, нові знання, новий досвід. А ще гарна така порція пофігізму до різних побутових неприємностей. Згризла нове взуття? Ну добре, головне, що сама здорова! Як було у Кінга: «Життя людини вимірюється п’ятьма собаками. Перша — та, яка вчить тебе». Для мене так воно і є.